Суспільство · “Цей мовний закон засягає на суверенітет і незалежність України, провокує розкол країни”. · с. 2сторінка оригіналу ↗
ЯЯррооссллаавв ККЕЕН НДДЗЗЬЬО ОРР:: «Суд захистив від колесніченків»
Слово Просвіти, №46 за 2012 рік
Антиконституційність і, по суті, антидержавність мовного закону Ківалова—Колесніченка фактично підтверджено в суді. Свідчення цього — розгляд судового позову співавтора одіозного закону Вадима Колесніченка до Ярослава Кендзьора. Про це в інтерв’ю “СП” розповідає народний депутат України Ярослав КЕНДЗЬОР.
— Ярославе Михайловичу, Ви щойно виграли суд у відомого українофоба, співавтора скандального мовного закону Вадима Колесніченка. І не де-небудь, а в Печерському суді столиці, який здобув сумну популярність низкою резонансних суспільно-політичних процесів. — Історія цього судового позову Колесніченка до мене має такий початок. Після ухвалення так званого мовного закону у виконанні Колесніченка—Ківалова, я по гарячих слідах, на емоціях, дав коментар одному з Інтернет-сайтів, де сказав, що коли влада буде так ґвалтувати й безцеремонно порушувати Конституцію і регламент Верховної Ради, то я у відчаї можу прийти в Раду з пачкою тротилу і підірвати її, за те, що вона нищить Україну. Колесніченко відразу відреагував на цей коментар: написав “донос” у Генеральну прокуратуру, що в парламенті готується терористичний акт, Ярослав Кендзьор загрожує його дорогоцінному життю і життю інших депутатів. Відтак Генпрокуратурі потрібно ізолювати Кендзьора від суспільства. За кілька днів після цього зі мною почав розмовляти слідчий Служби безпеки України, бо прокуратура направила цей “донос” у СБУ з вимогою розібратися. Я сказав йому: “Шановні панове, які мають опікуватися національною безпекою України, ви не того терориста шукаєте, справжній терорист сидить в іншому секторі Верховної Ради — це автор мовного закону Вадим Колесніченко”. Я на емоціях казав про тротил, якого в очі не бачив, але якщо говорити всерйоз, то вибухівка порівняно з тим законом Колесніченка — дитяча забавка. Той закон — атомціонально/державної суверенності, суд вважає, що застосована термінологія не може вважатися надмірною”. Посилаючись на Конституцію України, Цивільно-процесуальний кодекс, Закон України “Про інформацію”, суд постановив у задоволенні позову відмовити. Це для мене було величезною несподіванкою. — Але ж Ви, очевидно, надали судові вагомі аргументи? — Усі ті аргументи доводять, що я мав право так висловитися. Перше — цей мовний закон, без сумніву, порушує Конституцію України. Також, виступаючи в дебатах на суді, я зачитав текст Присяги народного депутата України, яку він складає, вступаючи в свої повноваження. І якщо порівняти цей закон, продукт творчої праці Колесніченка, з текстом Присяги, то він іде в розріз із тим, у чому присягав Колесніченко, вступаючи в повноваження народного депутата. У Присязі депутата зазначено, що він присягає на вірність Україні, зобов’язується всіма своїми силами боронити її суверенітет і незалежність. А цей закон їх руйнує. Депутат зобов’язувався дбати про благо Вітчизни, добробут народу, дотримуватися Конституції та законів України, виконувати свої обов’язки в інтересах співвітчизників. Отже, навіть виходячи з цієї Присяги, я мав усі підстави назвати цього чоловіка таким, що працює всупереч інтересам української держави, народу, працює на іншу країну. Тому мав усі підстави назвати його агентом Кремля і справжнім терористом, який руйнує основи держави. Більше того, я доводив судові, що якби Колесніченко спромігся як громадянин України належно вивчити українську мову, він би не мав підстав ображатися. Беремо тлумачний словник української мови і знаходимо там слово “агент”. Що воно означає? Я доводив судові, що якби я назвав Колесніченка агентом рекламної фірми, страховим агентом, чи він би ображався? А Кремль — це теж фірма, яка має своїх працівраїни “Про інформацію”, ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Аналізуючи зміст оспорюваних тверджень, суд приходить до беззаперечного висновку, що вони не містять фактичних даних, а лише висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири, і не можуть бути перевірені на предмет їхньої відповідності дійсності. Тому на підставі ч. 2 ст. 30 Закону України “Про інформацію” є оціночними судженнями. Відповідно до статті 277 ЦК оціночні судження не є предметом судового захисту, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України 7 липня 1997 року № 475/97-ВР (далі — Конвенція).
ників, агентуру, що вирішує питання свого працедавця, тобто Кремля. Чого ж ображатися? Якби Колесніченко гарно вчив українську мову, то в словнику синонімів знайшов би, як наш народ, мудрий творець своєї мови, називає тих, хто зраджує національні інтереси. Так-от, таких епітетів близько трьох десятків. Народ називає таких, як Колесніченко, своїм ворогом, провокатором, агентом, мародером, ґвалтівником, запроданцем, шкурою, Юдою, яничаром, покручем, і таке інше. Тож визначення, наведені тут, абсолютно справедливі щодо таких людей. Наступне. У своїх оціночних висновках, бо, власне, це моя оцінка діяльності цього чоловіка, я надав судові безліч наукових висновків дуже поважних інституцій — національних, державних, академічних. Почати з висновків щодо закону Аналітичного управління Верховної Ради, які каменя на камені не залишили від цього закону. Навіть Міністерство юстиції України, яким керує однопартієць Колесніченка Лавринович, не дало позитивної оцінки, Міністерство фінансів було проти ухвалення такого закону, адже він створює економічну диверсію, його впровадження потребує мінімум 17 млрд гривень. Це також Інститут держави і права імені Корецького, який категорично виступив проти ухвалення такого закону. Це Інститут політичних і етнонаціональних досліджень, Національна академія наук України, Інститут української мови НАНУ, це висновки Венеціанської комісії. Це висловлювання Верховного комісара ОБ- СЄ Волленбека, з яким я зустрічався особисто і який на прес-конференції після зустрічі зі мною як заступником голови парламентського комітету з питань культури і духовності, профільного комітету, який теж відхилив цей закон, зазначив, що закон “протегує” тільки російську мову. Генеральний секретар Ради Європи пан Ягланд, який перебував у той час в Україні, теж заявив, що цей закон захищає тільки російську мову.
Стаття 10 Конвенції захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також форму, в якій вони надані. Суд встановлює, що немає фактичних елементів, які б доводили, що вислови зумовлені навмисним наміром відповідача завдати шкоди репутації позивача, незважаючи на те, що було викладено в надзвичайно жорстких термінах. Проте з огляду на той факт, що вони були виголошені з питань серйозного суспільного інтересу та стосувалися загальнонаціональної політики в сфері зміцнення статусу державної української мови як одного з найважливіших чинників національної самобутності Українського народу, гарантії його національно-державної суверенності, суд вважає, що застосована термінологія не може вважатися надмірною. Позивач має право на захист свого приватного права за п. 2 ст.10 Конвенції з прав людини, але межа цього захисту його репутації має бути такою, щоб забезпечити й
— Отже, аргументів було більш ніж достатньо. — Висновки поважних інституцій часом були й набагато різкішими, ніж мої висловлювання. Там є висновки, що цей мовний закон просто засягає на державний суверенітет і незалежність України, провокує розкол країни. Це вже взагалі замах на державність України, а відтак повинен вступати в дію Кримінальний кодекс, адже це державна зрада, великий злочин. Я наводив на свою підтримку позицію першого Президента України Леоніда Кравчука, який заявив: “Я не пережив би, коли б українська столиця стала російськомовною. Це ж пропонують невігласи у Верховній Раді, тому що служать організаціям, які існують в Україні, але їхні центри в Москві”. Академік Микола Жулинський сказав про цей закон: “Я вважаю, що це зрадницька політика Верховної Ради”. Ці аргументи зіграли велику роль у тому, що в судді були всі підстави відхилити цей позов. Я читав на одному з сайтів реакцію Колесніченка на перше засідання суду. Він заявив 12 вересня (цитую в оригіналі): “Каждый должен отвечать за свои слова. Козлов нужно поставить в стойло… Козлы, которые мне постоянно о чем-то рассказывают, должны понести за это ответственность. Каждого поставим на свое место, в стойло”. Тож завершуючи свій виступ у судових дебатах, я звернувся до судді Бортницької так: “Ваша честь, у цьому випадку абстрагуймося від наших посад: я не народний депутат, Ви не суддя, ми просто громадяни України. І я вірю, що Вам не хочеться жити у “стійлі”, про яке говорить Колесніченко й у яке він хоче загнати нас, українців. І я вірю, що у Вас є національна гідність, гордість, і Ви хочете жити у національній державі, де панує демократія, повага до прав людини, державі, яка має свою мову, пісню, молитву, історію, героїв”.
Спілкувався Петро АНТОНЕНКО вільне обговорення його дій як особи, яка є народним депутатом України — публічною особою, межа його допустимої критики є ширшою, ніж щодо приватної особи. Керуючись ст.ст. 3, 28, 34 Конституції України, ст. 10 Конвенції з захисту прав людини та основоположних свобод, ст.ст. 15, 16, 200, 277, 297, 299 ЦК України, ст. 30 Закону України “Про інформацію” в редакції від 13.11.2011 року, ст.ст. 10, 60, 88, 212—214, 223, 294 ЦПК України, суд, — ВИРІШИВ: У задоволенні позову Колесніченка Вадима Васильовича до Кендзьора Ярослава Михайловича про захист честі, гідності, ділової репутації відмовити”.
Від редакції. Ця судова історія може стати прикладом для кожного громадянина. Отож, коли потоптують Вашу гідність та ще й погрожують “поставити в стійло”, треба захищатися. Для цього існують наші українські закони.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
