Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Рідний край · “Можна лише здогадуватися, скільки таємниць сховано в глибині століть”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

Козацька фортеця відкриває таємниці

Слово Просвіти, №46 за 2012 рік

Відкриття археологами козацької фортеці Кальміус у самому центрі Маріуполя можна назвати справжньою сенсацією. Незважаючи на численні документальні підтвердження існування у Приазов’ї козацького форпосту, що був центром Кальміуської паланки Вольностей Війська Запорозького Низового, однією з його адміністративно-територіальних одиниць (займала майже всю сучасну Донецьку область), чимало опонентів усупереч навіть дослідженням Дмитра Яворницького ставилися з недовірою, а то й заперечували козацьку сторінку історії краю. Тож не дивно, що й сьогодні місто не має єдиної думки щодо своєї історії та дати заснування. Пам’ятний знак на честь 500-річчя Українського козацтва у Маріуполі Світлана ЧОРНА, Київ—Маріуполь—Київ Світлини автора До чого тут Катерина? За офіційною версією Маріуполь заснував губернатор Азовської губернії Чертков 1778 року. Дата ця визначена ще за совєтських часів Указом Президії Верховної Ради України від 3 вересня 1978 року про нагородження Жданова (тодішня назва Маріуполя) орденом Трудового Червоного Прапора на честь 200-річчя міста. Популярна й версія про заснування міста греками, яких Катерина II переселила у Приазов’я із Криму. Відомо, що понад дві тисячі переселенців митрополит Ігнатій за домовленістю з імператрицею привів у Павловськ, на берег Азовського моря, наприкінці липня 1780 року. Документи свідчать, що перший подячний молебень Ігнатій із паствою відслужили… у козацькій церкві, а люди швидко розселилися, зокрема, й у кам’яні будинки, що належали козакам. На клопотання переселенців Павловськ перейменували на Маріуполь. Сам же населений пункт, названий на честь цесаревича Павла Петровича, іменувався Павловськом лише півтора роки. А до того, тобто до знищення Катериною Запорозької Січі, — Кальміусом. Але що то був за Кальміус — козацька фортеця, слобода чи пост? Тисячоліттями складаючи історичну мозаїку краю, час та люди змішали її фрагменти, щось ненароком загубили, щось, як непотріб, свідомо викинули. Знахідки козацької доби, неоліту, більш пізніх культур, сліди хозар, золотоординців, виявлені археологами Маріупольського краєзнавчого музею, допоможуть відновити нетлінні сторінки історії й написати повну, а головне — правдиву хроніку заселення і розвитку краю. На мисі над Кальміусом Мис, де стояла колись козацька фортеця, піднімається над Кальміусом. Колись сюдою в Азовське море з Хортиці спускалися козацькі чайки, а можливо, й княжі човни ходили на Візантію. Звідси відкривався далекий обшир, на багато кілометрів виднілося море, з іншого, пологого боку, проглядався безкрайній степ. Кращого місця для стеження за кримськими татарами й ногайськими ордами, що постійно спустошували українські землі, годі було й шукати. Нині тут увесь небокрай закриває “Азовсталь”, Кальміус обмілів… Замулилися й джерела козацької пам’яті. Тож варто нагадати історію Кальміуської фортеці. Краєзнавець і просвітянин із Маріуполя Павло Мазур вважає, що в першій третині XVI ст. біля гирла ріки Кальміус виникло запорозьке городище Домаха. На початку XVII ст. на правому березі була побудована фортеця, якій відводилося стратегічне значення. 1734 р. запорозькі козаки звели нове укріплення, а поряд виникло поселення. Того ж року вся територія Війська Запорозького була поділена на вісім паланок. За кількістю козаків Кальміуська паланка посідала четверте місце. Цей факт зафіксовано в офіційних документах того часу. Козацька фортеця, як вважає краєзнавець, мала розміри 150х150 метрів, була оточена земляним валом, перед яким із боку степу був виритий глибокий рів. Усередині фортеці житлові приміщення, стайні для коней, стаціонарна церква. Ще 1754 року паланковий полковник Андрій Порохня повідомляє кошового отамана Данила Стефанова про те, що заготовлено всі будівельні матеріали для спорудження нової Свято-Миколаївської церкви, і додає, що теперішня церковка дуже стара. Пам’ять про полковника зберегли не лише архіви Коша, а й його хутір у сусідньому Новоазовському районі, який досі має назву Порохня. Є на мапі Донеччини й інші села та міста, що нагадують про козацьке минуле краю: Козацьке, Селидове, від імені козака Селида, Козацька пристань тощо. А ось краєзнавець, автор відомої книги “Приазов’я — колиска козацтва” Микола Руденко стверджує, що вже на початку XVII ст. фортеця Кальміус виконувала важливу роль у період походів запорозьких козаків проти татар і турків у 1615 і 1616 роках, наступних 1617, 1620, 1622 та 1630 роках. Адже річка впродовж тривалого часу, якщо головний дніпровський шлях перекривав Козацькі люльки, знайдені під час розкопок фортеці Кальміус ворог, забезпечувала запасний вихід із Хортиці в Азовське, а потім Чорне море. Усі ці дані беззаперечно свідчать: на місці нинішнього Маріуполя стояла козацька фортеця, що мала численний гарнізон на чолі з полковником (імена паланкових полковників відомі: Порохня Андрій, Ус Марко, Чорний Андрій, Якимов Григорій, Юха Сидір, Кишинський, Іванов Андрій, Нагой Павло, Чухрай Григорій, Вербицький Андрій, Чорний Кузьма, Гаркуша Грицько та інші). Тож був тут аж ніяк не тимчасовий пост. Улітку 1769 року татарські і ногайські орди зруйнували фортецю Кальміус, а 1775-го, після знищення Запорозької Січі, припинила існування і Кальміуська паланка. А ось слобода залишилася: жила як і раніше, ходила на службу до Свято-Миколаївської церкви, ярмаркувала, зустрічала Археолог Раїса Божко з волонтерами під час розкопок Кальміусу й проводжала чумаків, що привозили хліб, а купували сіль і рибу. Аж поки усім мешканцям не звеліли переселитися до землі колишньої Самарської паланки. Їхні будинки і церкву було передано переселенцям із Кримського ханства. Кальміуська слобода стала називатися Павловськом. Як археологи читають історію У Маріупольському краєзнавчому музеї є невелика експозиція, присвячена козацькій добі. Під склом рушниця, мініатюрна гармата для салютів, гарматні ядра, два пістолі, пляшка з темного скла. Більше артефактів, мабуть, у приватних колекціях, адже знахідки XVII ст., попереднього чи наступного віків тут не така вже й рідкість. Старі люди розповідали, що на території сучасного міста було щонайменше два козацьких кладовища: одне — неподалік драматичного театру, інше — в бік залізничного вокзалу. Тепер від них і сліду не лишилося, все давно забудовано житловими кварталами. Під час будівництва залізничної гілки й багатоповерхівок знаходили то козацькі люльки, то зброю, а то й горщик із монетами. Траплялися знахідки і на колишній Базарній площі, нині площі Визволення, де тепер стоїть пам’ятний знак на честь запорожців — куб із зображенням печатки Кальміуської паланки. Експедиція, яку очолив науковий співробітник Донецького обласного краєзнавчого музею Володимир Горбов, розпочала розкопки поблизу площі, на самому краєчку мису, на невеликій ділянці, що заросла кущами й деревцями. Сезон 2010 року тривав усього півмісяця, але встиг ощасливити дослідників першими цікавими знахідками не лише козацької, ай доби неоліту. Ще 1930 року, коли на березі Азовського моря розпочалося будівництво “Азовсталі”, було виявлено неушкоджений могильник, датований V—IV тис. до н. е. Досліджував могильник завдовжки 28 метрів і завширшки 2 метри, де містилося близько 130 кістяків, пофарбованих охрою, відомий археолог і мистецтвознавець Микола Омелянович Макаренко. Через кілька років він потрапив під совєтську репресивну сокиру і був страчений через відмову підписати акти про знищення Михайлівського Золотоверхого собору. Макаренко встиг обстежити береги Кальміуса, кілька курганів. Поблизу могильника він виявив одинадцять заглибин, які ідентифікував як залишки жител

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин