Пам’ятаймо... “Отакий смертельний наслідок загарбницької влади чужинців”. 7 · с. 7сторінка оригіналу ↗
Пам’ять про жертви — застереження світу
Слово Просвіти, №46 за 2013 рік
Михайло РАТУШНИЙ, голова Української всесвітньої координаційної ради
Заради справедливості одразу треба сказати, що гідне вшанування річниць Голодомору почалося з ініціативи української діаспори. У той час, коли ми, кожна родина в совєтській Україні знали про страхіття 1932—1933-го, але не могли про це відкрито згадувати і говорити, діаспора збирала й оприлюднювала матеріали і свідчення про це. Наприклад, на вимогу наших емігрантів була створена і запрацювала Комісія при конгресі США. Вона заслухала, задокументувала і видала свідчення сотень українців, які стали жертвами Голодомору. До цього залучалися наші співгромадяни з вільного світу, що мешкали в США, Канаді, Великобританії. Що ми маємо на день сьогоднішній? Нині у відзначенні сумної дати головним центром залишається Громадський комітет, який, власне, й ініціював вшанування жертв Голодо-
Вадим МИЦИК, член Асоціації дослідників голодоморів в Україні, Мурзинці—Звенигородка, Черкаської обл.
Село Мурзинці на Звенигородщині розкинулося на березі річки Гнилий Тікич. Із заходу захистилося Губським лісом. Повз нього ще 1654 року проїздив антіохійський патріарх Макарій до Лисянки і бачив, як визволена країна козаків оживала. У подорожніх записах його племінник Павло з Аллепи зазначив, що в лісі люди вирубували дерева цілодобово й будувалися. Їх було дуже багато: “…Вони численні, як мурахи, і незлічонніші зірок”. Краса природи не марніє й через віки. Тільки життя стало змінюватися. Коли Центральна Рада 1917 року проголосила Українську Народну Республіку, люди в Мурзинцях на сходці коло школи — вона й досі вабить красою народної архітектури в центрі села — під двома жовто-блакитними прапорами схвалили створення своєї держави. Через кілька років російські більшовики потопили її в крові й загарбали Україну. Почався на нашій землі “великий перелом”, точніше — розбій. У Мурзинцях відразу зруйнували маєток відомого українського вченого й мандрівника, засновника й довголітнього директора Зоологічного музею Академії наук України Володимира Караваєва. У Києві й досі одна з місцин називається “Караваєві дачі”. Неподалік школи була садиба багатодітної родини Михайла та Ялини Шестопалів. П’ятнадцять дітей їм Бог дав. У голодовку 1920-х років помер батько, за ним дві донечки. 1926 року в селі у 247 хатах зосталося жити 1063 людини. Страхіття почалося з початку 1930-х років — розкуркулення й створена владою нечувана голодовка. Спритніші почали втікати від “принесеного радянського щастя”. Один із синів Шестопалів виїхав на Донбас. Троє в Одесу. Пухлим від голоду 1932 року добився до брата (загинув 1941 р.) у Красний Луч (Донбас) і Матвій. Згодом він закінчив факультет української філології Київського університету, яка привела його в журналістику й фольклористику. Війну пройшов журналістом, працював головним редактором видавництва “Молодь”. У 1954— 1957 роках працював деканом фа-мору. Зокрема багато для цього зробив Стефан Доманів, заступник голови УВКР і голова Спілки українців Австралії. Громадський комітет вважає, що, як і раніше, необхідно продовжувати проводити поминальні заходи всюди, у всіх поселеннях, де живуть українці, незалежно від того, сприятливі чи несприятливі умови для того є в Україні та світі. Нагадаю, 27 квітня 2010 року Янукович, через два місяці після обрання його президентом, на засіданні ПАРЄ у Страсбурзі (Франція) виступив проти визнання Голодомору 1932—1933 років Геноцидом, назвавши таке визначення неправильним і несправедливим. Тим самим режим Януковича вдався до нечуваного цинізму і непрощенного святотатства, зневаживши священну пам’ять про мільйони загиблих українців від штучного голоду, спровокованого Москвою. Але пам’ять людська незнищенна. Заходи “Запали свічку пам’яті”, як і в попередні роки, відбуватимуться повсюдно. Офіційне ставлення нинішньої влади, що це, мовляв, була просто трагедія, а не геноцид, не витримує правди. Мотивація команди Януковича, яку, до речі, висунула офіційна Москва, ґрунтується на псевдоаргументі, що, мовляв, у той страшний час від голоду гинули не лише українці, а й представники інших національностей. І пояснюють, що це була класова боротьба проти селянства, з метою змусити їх іти в колгоспи. Така собі печальна (а це — від 6 до 8 млн безневинних жертв!) більшовицька спроба колективізувати українське село. Але якщо ми проведемо аналогію,
то у роки Другої світової війни, під час фашистської окупації у нас, як і в Німеччині, гинули не лише євреї. Гинули німці, слов’яни (українців чи не найбільше), представники інших національностей. Але ніхто жне заперечує того, що то було спланованим і проведеним геноцидом проти євреїв!? Отже, те, що гинули від голоду не лише українці, не заперечує факту, що ця акція була проведена саме проти українства, його селянства за етнічною ознакою. Це той ключовий момент, який відбивається в усіх резолюціях, усіх постановах, зверненнях українців Громадського комітету до парламентів світу під час цих сумних дат. Зокрема днями я буду в парламенті Угорщини, — який, до речі, визнав, що голод був Геноцидом українського народу, — де вшановуватимемо жертви 1933-го. Процес міжнародного визнання української трагедії Геноцидом триває. Наприклад, громада українців Хорватії звернулася з відповідним зверненням до свого парламенту. І є всі підстави сподіватися, що відповідний документ, як це зробили уряди і парламенти майже 20 країн світу, він ухвалить. Як відомо, незалежно від того, визнано чи ні в тій чи тій країні голодомор українців Геноцидом, жалобні заходи “Запали свічку пам’яті” відбуваються по всьому світу. Це свідчить про те, що українці — єдина нація, яку попри шалений опір правді з боку наших внутрішніх і зовнішніх противників об’єднує не лише сумний ювілей Голодомору-Геноциду, а й відповідальність перед майбутнім. Ми мусимо пам’ятати і нагадувати про це світові не лише в ім’я тих безвинно убієнних українців сталінським режимом, а й щоб подібного не повторилося ніде і ніколи.
Десятки мільйонів українців не лише на материзні, а й за кордоном — на всіх п’яти континентах відзначають сумний і трагічний для нашого народу ювілей — 80-річчя Голодомору 1932—1933 років, який згідно з міжнародним правом визнається як геноцид щодо українців.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
