Пам’ятаймо... · “Аграрна політика більшовиків знекровила продуктивні сили сільського господарства”. · с. 2сторінка оригіналу ↗
Голодомор — геноцид 1932—1933 рр. в Україні
Слово Просвіти, №46 за 2013 рік
Петро ЧЕРНЕГА, завідувач кафедри етнології та краєзнавства Інституту історичної освіти Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова, доктор історичних наук, професор
Три голодомори в Україні організовані комуністичним режимом у 1921—1922, 1932—1933 і 1946—1947 роках, тотальна русифікація і масові заходи партійних і радянських органів політичного та господарського характеру, спрямовані на розчинення українського народу в російському, яскраво підтвердили пророцтва Тараса Шевченка: Бо де нема святої волі, Не буде там добра ніколи. Навмисне організований сталінським режимом у 1932—1933 рр. голодомор в Україні належить до найжорстокіших і найбільших актів геноциду, які знало людство. Примара комунізму з перших днів будівництва нового суспільства привела з собою голод. Організатором голоду на теренах поваленої Російської імперії виступили більшовики на чолі з В. Ульяновим (Леніним). Це була політика державного терору — основного засобу побудови комуністичного суспільства на руїнах імперії. Криза хлібозаготівлі 1928— 1929 рр. і перехід більшовиків до політики ліквідації заможних селян (куркулів) як класу, про що Сталін оголосив 27 грудня 1929 р. у доповіді на науковій конференції аграрників-марксистів, знову поставила на порядок денний воєнно-комуністичні методи господарювання. Наслідком репресій нової влади лише протягом 1928—1931 рр. стало скорочення кількості селянських дворів на 352 тис. 1917 р. їх було близько 4224 тис. Насправді число розорених селянських господарств було значно більшим, а так звані куркулі були ліквідовані більшовиками ще протягом 1918—1919 рр. Причини Голодомору-геноциду українського народу 1932— 1933 рр. носять доктринальний характер. Вони виходять із програмних засад марксизму-ленінізму. Головна причина — це аграрна політика більшовиків на рубежі 20—30-х років. Без сумніву, ідея колгоспного будівництва витікає з продрозверстки, з ідеології і практики воєнного комунізму, застосуванням якої більшовики вирішили проблему утримання влади і боротьби з контрреволюцією. Ідея створення колгоспів і радгоспів, скаже Сталін, була нами запущена ще у період Жовтневого перевороту: “Партія передбачала їхню необхідність і це знайшло відображення у програмі РКП(б), прийнятій на VIII з’їзді у березні 1919 р.”.
Реальний контроль над сільськогосподарським виробництвом більшовики встановили з перших днів захоплення влади засобом створення земельних відділів, комітетів бідноти й комун. Центральний орган РКП(б) газета “Правда”, коментуючи резолюцію з’їзду вищеназваних органів і господарств “Про колективізацію землеробства” (січень 1919 р.), повідомляла, що нові форми “неминуче приведуть до єдиної комуністичної організації всього сільського господарства”. Більшовики добре знали історію управління суспільством за допомогою пограбування й розподілу продуктів харчування. I це не дивно, адже продовольча проблема стала головною з перших днів радянської влади. Селянин не хотів безкоштовно віддавати хліб, працювати винятково на хлібозаготівлю. Інша річ — праця в колгоспі під командою бригадира й голови та наглядом каральних органів. Результати такої праці були колгоспні (державні) і могли централізовано вивозитися за межі артілі. Таким чином усуспільнення сільськогосподарського виробництва партія визнала основним і найдієвішим методом стягнення продрозкладки і загалом хлібозаготівлі. У тоталітарній системі більшовицької влади не було місця самостійності як категорії людської поведінки. Селянин-власник, селянин-виробник був самостійним, він годував сім’ю і державу. Він стояв на шляху колективізації, щоб його знищити, потрібно було організувати голод. Голодомор в Україні був спланованою акцією чи викликаною необхідністю пограбування селян для вилучення коштів на індустріалізацію? Не лише! Родюча українська земля і працьовите багатомільйонне селянство, надзвичайно вигідне для створення нової радянської імперії геополітичне і стратегічне положення України були для Сталіна головною передумовою й реальним доказом, у разі її приборкання, перемоги його варіанта соціалізму, могутньою базою матеріальних і людських ресурсів для побудови радянської імперії і наступного втілення ідеї світової пролетарської революції. Індустріалізація була вагомою складовою ленінського плану будівництва комунізму, а селянство, за Леніним, було його основним ворогом, “дрібнобуржуазною стихією”. Селянин реакційний і відсталий, неодноразово повторювали у своїх заявах лідери більшовиків. “Селянське море стихійне, — говорив Сталін, — і у масовому масштабі породжує капіталізм, а тому його необхідно знищити”. 1928 р. Сталін і соратники вирішили форсувати індустріалізацію країни за рахунок селян: знижують закупівельні ціни на хліб і паралельно стрімко піднімають ціни на промислові товари, що постачаються в село; швидко зростали непомірні й різноманітні податки на селян, підприємців і ремісників; маса промислових товарів зменшилася, а ціни значно підвищилися. Уже з 1928 р. селяни почали голодувати, вони стали приховувати хліб від держави. Перед режимом став вибір: або війна з селянством, або загнати його у колгоспи й радгоспи і там забрати хліб. Шляхом відчуження від землі, від розподілу виробленої продукції селян перетворити у кріпаків радянської влади. Українське село, згідно з Законом про єдиний сільськогосподарський податок, на 1930—31 рр. було обкладене найбільшим у СРСР податком за визначеною владою шкалою прибутковості. Норми прибутковості 1 га землі: ріллі, засіяного поля і луків для України становили відповідно 40, 58 і 26 крб. А для Російської РСФР — 37, 46 і 16 крб. В окремих областях України вони були значно більшими. Закріпачення селян державою відбулось у найкоротші строки. ЦК ВКП(б) постановою від 5 січня 1930 р. планував завершити колективізацію восени 1930 р. або навесні 1931 р., а перший секретар ЦК КП(б)У Косіор прийняв “зустрічний план” завершити цю справу до осені 1930 р. Україна стала на порозі громадянської війни. За даними ГПУ, лише з 20 лютого до 2 квітня 1930 р. відбулося 1716 масових виступів селян, з них 15 збройних, проти колективізації. А протягом року їх було вже понад 4 тис. за участю понад 1,2 млн осіб. Їхнім головним гаслом була вимога відновлення самостійної української держави і ліквідація комуністичних господарств у селі.
Комуністична влада жорстоко придушувала опір повсталих селян України. Державне політичне управління у 1932—1933 роках заарештувало близько 200 тис. осіб, яких судили, відправили до тюрем і в заслання до східних регіонів СРСР. Павло Штепа, посилаючись на працю В. Голуба “Конспективний нарис історії КПУ”, стверджує, що одразу по скасуванні нової економічної політики 1929 р. і в роки колективізації, сталінський режим репресував і депортував з України 1,2 млн так званих куркулів, а в українські міста і села лише 1932 р. завіз понад 200 тис. комуністів, комсомольців і працівників силових органів із центральних і західних областей Росії. Всесоюзний переселенський комітет РНК СРСР до кінця 1933 р. відправив на спустошені голодомором землі України 329 ешелонів майна, худоби 21856 господарств і 117149 членів їхніх сімей із Горьковської, Іванівської та інших областей. Аграрна політика більшовиків знекровила продуктивні сили сільського господарства України. 1930 р. з 22,9 млн тонн зібраного зерна у селян вилучили 7,8 млн тонн. 1931 р. зібрали 17,6 млн тонн, а вивезли 6,9 млн тонн. Із валового збору 1932 р., що становив 12,8 млн тонн, забрали 7 млн тонн. Залишилося лише насіннєве зерно. Українське село засталося без хліба. Протягом 1932— 1933 рр. СРСР вивіз у Західну Європу понад 2,8 млн тонн зерна, переважно українських селян. Сталінський режим продовжує формувати державний продовольчий фонд у натуральній формі (зерно, овочі, фрукти, соління тощо) шляхом примусу, пограбувань і репресій. Восени 1932 р. в Україну направили 112 тис. партійних, радянських активістів і працівників НКВС для примусового вилучення у селян продуктів харчування. Близько 50 % награбованого діставалося їм. Селяни у відповідь виходять із колгоспів. Лише у першому півріччі 1932 р. кількість колективізованих господарств в Україні скоротилася на 41,2 тис. За січень цього ж року до міст втекли близько 127 тис. людей. До 40 % колгоспної ріллі 1932—1933 рр. так заросло бур’янами, що вони заглушували жито, пшеницю та інші зернові культури.
Фото Олександра Литвиненка
Влада скорочує до мінімуму присадибні ділянки колгоспників, щоб примусити їх шукати засоби проживання винятково у праці на колгоспному лану. Перший секретар ЦК КП(б)У П. Постишев, один із головних виконавців волі верховного ката Сталіна, у лютому 1933 р. заявив: “Кращим мірилом якості керівництва сільським господарством були і є хлібозаготівлі”. Колективізація і хлібозаготівля супроводжувалися репресіями і масовими вбивствами селян та їхніх дітей каральними органами, представниками місцевої влади і активістами. Боротьба українського селянства проти колективізації, проти ствердження більшовицьких порядків виявила себе у масових втечах селян у міста, виходу з колгоспів і виступах проти влади, які нерідко носили форму збройного опору. Щоб не допустити втечу селян до міста, а також для контролю за його пересуванням і персонального обліку всього населення СРСР, влада 1932 р. запроваджує паспортний режим та інститут прописки. Селянам паспортів не видавали, а виїзд із села у місто для праці і проживання був лише з дозволу керівництва колгоспу і районних органів влади. Держава таким чином встановила тотальний контроль над суспільством, а для селян новітню форму кріпацтва. 7 серпня 1932 р. ЦВК і РНК СРСР ухвалили закон про охорону державного майна, написаний власноруч Сталіним, згідно з яким за розкрадання врожаю, худоби тощо розстрілювали з конфіскацією майна, а за незначні крадіжки (збирання колосків, пригорщі зерна) позбавляли волі на 10 років, навіть дітей, починаючи з 12- літнього віку. Більшовицька влада, щоб остаточно припинити втечу селян від голоду і ліквідувати їхній опір, у грудні 1932 р. заносить на “чорну дошку села, які злісно саботують хлібозаготівлю”, а 22 січня 1933 р. Сталін власноручно написав директивний лист ЦК ВКП(б) і РНК СРСР, у якому документально було засвідчено про намір Кремля засобами конфіскації будь-якого продовольства і заборони виїзду селян з України і Кубані в інші регіони організувати масовий голод українських хліборобів. Етнічних українців наприкінці 20-х років на Кубані нараховувалося близько 916 тис., що становило понад 70 % населення краю, на Північному Кавказі — 3,2 млн, Поволжі — понад 600 тис. Жертвами цих драконівських законів стали мільйони селян. Блокада їхніх поселень військами, тотальне пограбування їхніх господарств завершили виконання більшовиками плану організації Голодомору в Україні. Масове голодування селян охопило всі 55 тис. українських сіл із весни 1931 р. і тривало до зими 1934 р. Воно супроводжувалося вбивствами дорослих і дітей, людоїдством, самогубством. Людоїдство набрало масового і жахливого характеру. В Україні було зареєстровано 10 тис. судів над людоїдами, але вони не розкривають масштабів цього страшного соціального явища. Особливих страждань зазнали діти, які становили понад 38 % сільського населення. У кожному селі помирали сотні дітей від голоду, їх масово забивала влада за збирання в
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
