“Для них гасло “Воля або смерть” · було честю і чином”. Український родовід · с. 6сторінка оригіналу ↗
Повстанська родина
Слово Просвіти, №46 за 2017 рік
Михайло СОПІВНИК
Продовження,
Поч. у ч. 45 за 2017 р.
Моїм рідним присвячую у рік 75-ліття УПА
* * * 7 липня 1941 року, в день Святого Івана Хрестителя, Блищанка святкувала проголошення Самостійності України 30 червня 1941 р. у Львові, а уже 11 липня відбулися урочистості в Заліщиках.
Іван Михайлович Рибцуник розказував, що зразу після проголошення Акту в усіх селах Галичини пройшли вибори, на яких обрали керівників села — війта і сотника, а вже на початку липня у повітових містах відбулися віча-фестини, де кожне село своєю сотнею пройшло у колонах перед повітовим урядом.
“На чолі колони сотні йшли прапороносець, яким у сотні нашого села був я, війт і сотник. Совіти повтікали, але залишили своїх шпигунів і сексотів, котрі зробили фотознімки урочистостей святкування відновлення державності України. Така фотографія і послужила пізніше доказом на мій арешт 1944 року при поверненні совітів”, — згадує Іван Рибцуник.
25 травня 1944 року зранку в Блищанці заарештували членів ОУН: Івана Рибцуника, Томка Богачевського, Томка Лазарука, Теклю Дорош (станичну). Це були перші патріоти-мученики, ув’язнені совітським комуністичним режимом.
“Протримали мене в Заліщицькій тюрмі-катівні з травня 1944 р. до лютого 1945 року. Щоденні допити, тортури, приниження і жахливі умови не розв’язали мені язика. Крім фотографії, де йду з прапором попереду сотні, у них нічого не було. Нічого вони від мене не добилися. Тому так довго тримали. Я молився щоденно до Господа, щоб дав мені сили витримати їхні знущання. І витримав. Зате і дали мені 10 років тюрми строгого режиму і 5 років висилки, які відбував: тюрму у Воркуті, а висилку в Молотовській області, “За зраду Батьківщини”.
Якої? Народився я 1913 року при австрійській владі, з 1918 до 1920 року була українська влада. З 1920 до 1939 року була польська влада. У вересні 1939 року прийшли совіти, які протримались до липня 1941 року. З липня 1941 до квітня 1944 року жили під німцями. З любов’ю до України я ріс, виховувався і залишився до сьогодні, за усіх змін влади. Мені минуло 80 років. Усе життя я був вірним сином України, за яку боровся з польським, совітським, німецьким режимами. То скажіть, люди добрі, яку і коли батьківщину я зраджував?”
У період 1989—90-х років Іван
Михайлович був одним із головних організаторів створення у нашому селі Народного руху України, відновлення “Просвіти”.
Уся родина Івана Михайловича потерпіла від комуністичної влади. 1948 року його батька Михайла Дмитровича вивезли у Сибір на заслання. Матері Тодосці з маленькою внучкою Ганнусею вдалося втекти під час вивезення. Ганнусю вона передала до дідуся Михайла Федорчука, а сама переховувалась до смерті. Ганнусиної мами Тетяни вже не було. Вона відбувала тюремний термін 10
Сім’я Рибцуників на засланні на Уралі (1957 р.)
років і 5 висилки за статтею “За зраду Батьківщини” у Норильських таборах.
рією перейшли жити на обійстя вітчима Михайла. Він жив один, а на господарство потрібна була господиня. Михайло Миколайович засватав маму Марію, і ми влились у його родину. Жили ми до цього з бабусею Ганною по мамі і з її молодшим сином Петром Ткачиком (1930 р.) в її хаті. Петро в травні 1945 року пішов добровольцем в УПА до куреня “Бистрого”, який добирав кущовиків у курінь, що розташувався у Мишківському лісі. Про бій у цьому лісі в Літописі УПА зазначено: “5 травня 1945 року у перший день Великодних свят відбувся переможний бій повстанців біля с. Мишків.
* * * Арештували Тетяну Михайлівну 1946 року за доносом місцевих сексотів про її участь у “пособничестве бандёрам”. Треба сказати, що в цей час становище повстанців ставало чимраз скрутнішим. У селі були завербовані сексоти, які вистежували і здавали своїх односельців. У Блищанку були заслані кадебістські агенти Васілій Жуков і Алєксєй Тарадонов. Їх залишили ще 1944 року на лікування, звільнивши від фронту. Вони прижилися. Жуков одружився з Ганною Рибцуник, донькою Григорія
“Бистрому” для оста-
(у селі її кликали Дольченою), сім’ю якого у вересні 1946 року серед перших п’яти сімей вивезли на Урал. Мабуть, із допомогою зятя, щоб не заважали “жіть прівольно”.
точного укомплектування куреня не вистачало ще 12 стрільців. Він звернувся до станичних найближчих сіл (наше село підходить впритул до Мишківського лісу. — Авт.) і наступного дня до лісу прийшло 60 стрільців самооборонних кущових відділів. Кожен вважав, що воювати у загоні прославленого “Бистрого” почесно. Але їх було явно забагато. “Бистрий” вишикував кущовиків і звернувся до них з такими словами: “Що таке УПА, хто туди іде і хто не повертається? Ще раз подумайте добре. Можливо, у когось є старі батьки, хворі, боїться, раджу повернутись додому. Хто думає, що у курені його чекатимуть цікаві мандрівки, — помиляється. Дезертирів у нас немає. А хто самовільно покине відділ, того дома знайде наша Служба безпеки”.
За сприяння Тарадонова провалили три криївки в урочищі Ярмівка. Тарадонов, залицяючись до донечки Варвари Піхликової (моєї родички), яка була зв’язковою в УПА, вистежив її відлучення з села до криївки. Через неї він познайомився зі ще двома дівчатами, її подружками, які теж мали зв’язок із криївками. Ці криївки провалили і знищили енкаведисти.
Служба безпеки УПА визнала дівчат винними у розкритті криївок і загибелі партизанів. Їх засудили на смертну кару, згідно з військовим законом, і стратили вночі у сільському клубі після прилюдного винесення вироку.
Цей похорон я добре пам’ятаю. Все село проводжало їх в останню дорогу. Дитяча пам’ять добре увібрала таку велику громаду людей, а ще випадок, коли тітка Варвара упала у яму на труну донечки.
Після промови дав команду дванадцяти добровольцям вийти вперед, решті стояти на місці. Петра як малолітнього (мав 15 років) відправили додому.
За наказом СБ УПА знищи-
Пригоди цього дня для мене ли Васілія Жукова. У Дольчиної Ганни залишилась гарна донечка не закінчились. Ми з мамою Ма-
Маруся, яка стала добрим лікарем у селі.
* * * Про свій арешт і перебування на каторзі Тетяна Михайлівна розповідала уже після повернення в Україну 1959 року. Ось її гірка розповідь.
“Приїхали в село енкаведисти, зайшли у нашу хату і кажуть до батька Михайла: “Ми заберемо вашу донечку до Заліщик. Дещо треба вияснити і відпустим додому”.
Доречно сказати, що напередодні арешту Тетяни з їхньої хати пішов в УПА молодий хлопець Василь із Гуцульщини, який найнявся на роботу у їх господарство. В один із днів він сказав Тетяні: “Пані Тетяно, хочу звідомити, що маю іти від Вас. Не тому, що мені погано у Вас. Не всі наймити обідають разом з господарями, як я. Але маю обов’язок і слово честі, яке я дав хлопцям з лісу. Тож красно дякую Вам, мої добрі, за хліб і сіль. Бувайте здорові”.
Отак ще один повстанець вийшов із хати вітчима Михайла. Яка доля партизана УПА Василя — невідомо, але можна здогадуватися, адже рідко хто уцілів у тій круговерті, що панувала тоді в Західній Україні: “Як Ви умирали, Вам дзвони не грали, ніхто не заплакав за Вами…”
Треба згадувати по совісті із душею оцих безіменних героїв, що ішли добровільно на вірну смерть за волю України. Для них гасло “Воля або смерть” було честю і чином. А слова присяги “Здобудеш Українську державу або загинеш у боротьбі за неї!”
Тарас Федорчук — стрілець УСС
(Чехословаччина, 1939 р.)
були ідеєю і метою їх боротьби, — пам’ятайте, нащадки !
* * * Забираючи Тетяну із хати, порадили нічого не брати з собою — ні харчів, ні одягу — це ненадовго… яке розтягнулось на 15 років.
“Михайле, братику мій. Вони мене тільки вивезли на підводі за село, як почали бити пужалном батога по ногах, плечах і куди хотіли, а щоб не чули люди, як кричатиму, затискали рота долонею.
Били всю дорогу. Поки приїхали у Заліщики (17 км), то я була уся синьо-чорна від побоїв. А Заліщицька тюрма-катівня — то окрема розмова. То була катівня, якої світ не знав”.
Нестор Мизак у своїй книзі
“За тебе, свята Україно” описує всі жахи цієї тюрми-катівні, через яку пройшли тисячі заліщан. Однозначні свідчення тих, хто вижив: таких мук і жахів, які вони перетерпіли у цій катівні, не було більше ніде.
“Сталінські опричники застосовували у тюрмі найвитонченіші методи катувань, які мало хто витримував. Трупи закатованих жертв постійно ховали або згодовували їх свиноматкам, яких вирощували для власного столу. У Заліщицькій слідчій тюрмі кати замордували близько 50 заліщанців”. (Н. Мизик).
Серед них і мешканці нашого села: Антоніну Гошовську (1902 р. н.) закатували 6 квітня 1945 р. Замордували матір трьох малолітніх дітей, яких вивезли у Сибір. Ось як про це розповідає старша донька Антоніни Ольга: “Наш тато Лев Гошовський був патріотом і керівником хору “Просвіти”. Його не минула б більшовицька каторга, якби він передчасно не помер напередодні 1939 р. Батькових братів Миколу та Пилипа 1940 року арештувала служба НКВС. Пилипа розстріляли у Львівській тюрмі, Миколу — у Чортківській.
У лютому 1945 року арештували мою матір Антоніну і двох її сестер: Павліну, яка була станичною ОУН, і зв’язкову підпілля Леонію. Маму допитували і закатували у Заліщицькій тюрмі, а сестер завезли у концтабори.
21 жовтня 1947 року до нашої оселі нагрянула нова біда. Усіх трьох нас, малолітніх, вивезли до Сибіру як родину бандерівців. Дуже важко було виживати. Я пішла на шахту, щоб якось прогодувати братів. Після звільнення ми поїхали у Норильськ до сестри Леонії, яка уже відбула свій строк. Потім купили хату ус. Кам’янка Підволочиського району Тернопільської області, куди переїхали жити.
Із сестер залишилась тільки я. Брат Богдан помер у Норильську, а Роман живе в Іркутській області Росії”.
* * * Замордували Богдана
Олещука, симпатика ОУН— УПА, учителя нашої Блищанецької школи. На подвір’ї його матері Цілуньки облавники знайшли криївку. Оточили і зав’язався бій. Партизани не здавалися.
Криївку закидали гранатами. Двоє хлопців, які були в ній, загинули. На жаль, імена чи псевдо їхні невідомі. Ціцелію Олещук вивезли в Сибір, а молодший син Тарас вирвався з оточення, по ньому відкрили стрілянину, він добіг до лісу і пішов у партизани. Тарас Олещук — учасник двох відомих боїв із москалями на нашому терені — на хуторі Теклівка і в Піщаному кар’єрі.
* * * Замордували в Заліщицькій тюрмі Василя Киверигу, симпатика ОУН, заарештованого за сина Андрія (1928 р. н.), псевдо “Марко”, члена ОУН і повстанця, який загинув при облаві. Про це я вже розповідав…
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
