Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Духовний простір · “Пройшовши через горнило різних віросповідань, ікона нарешті знову об’явилася в тих, кому її передав у спадщину святий київський князь”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

Ти не згасла, зоре ясна

Слово Просвіти, №46 за 2017 рік

За переказами, ікону написав євангеліст Лука. Якщо так, то перед нами чи не найправдоподобніший образ Богоматері. А ікону з Царгорода привезла молода княгиня Анна, котра щойно стала під вінець з князем, якого небавом величатимуть і Великим, і Святим. 1001 року, об’їхавши свої західні креси, князь побудував пишний Богородицький собор у Холмі. Це за переказами. А за літописом — 1223 року місто Холм на холмі-пагорбі заснував князь Данило. Є згадка і про церкву: “Прикрасив (Данило) камінням дорогим, бісером і золотом також ікони, які він приніс із Києва, і образ Спаса і пресвятої Богородиці, що їх йому сестра Федора дала з (київського) монастиря святого Федора...” Напевне, йдеться про ікони з Вотчого монастиря св. Федора, відіслані з Києва до Холма. Серед них, як стверджують дослідники, зустрічаємо й ікону Божої Матері. Йосип СТРУЦЮК, м. Луцьк Дещо з історії Перед нами зображення пре чистої Діви, обернутої на три чверті вправо. З гравюри останньої чверті ХІХ століття видно, що ікона оздоблена рослинним орнаментом. Одначе ми знаємо: таке виконання характерне для пізнішого часу, для XVII століття. Образ Богородиці нанесено на кипарисові дошки, що відповідає ранішому виконанню. Отже, можна здогадуватися, що ікона помітно перемальована. Можливо, для цього були якісь підстави. 1594 року холмський єпископ Діонісій Збруйський прийняв унію. Відтак тим, хто цього не сприйняв на Холмщині (а їх було більше), доступ до ікони був закритий. Згодом, у червні 1651 року, холмська святиня опинилася під Берестечком у ворожому козакам таборі. Її проносив поміж рядами польського війська вже католицький єпископ Яків Суша. Стояла вона біля королівського шатра, часто під дощем. До того ж Яків Суша стверджує, що біля Жидичина фірманка з церковним майном провалилася під лід. Нещасному фірману нічого не залишалося, як звести руки до неба і просити в Богородиці порятунку. І трапилося диво: все церковне майно (й ікона з Холма) спливло. А фірман, котрий понад три години після того простояв на морозі, навіть не чхнув. А опісля ще було підземелля і каплиця королівського двору. Аж до 29 квітня 1652 року. Тоді чудотворну ікону повернули до Холма. Вочевидь, реставрація була необхідною. І її було здійснено, бо іконою зацікавився сам Папа Климент ХІІІ. Варто згадати, що не обійшлося без злочинства. Монголо татари зірвали золоті шати, котрими була прикрашена святиня. Сліди у вигляді золотих цвяшків і проколів і нині помітні на кипа рисових дошках. І все ж втішимося тим, що ординці її не знищили, а таке траплялося нерідко. Іноді від самих християн. І католиків, і православних. І з боку наших сусідів із Заходу, і зі Сходу. Що нищили, а що просто викрадали. Згадаймо знамениту Виш городську ікону, котра невдовзі стала Владімірською. Та й славнозвісна Ченстоховська перед тим мала православну прописку в українському Белзі. Прощаючись із Україною, вона осінила своєю увагою с. Турковичі на Холмщині і залишилася назавжди в народній пам’яті зі скорботними шрамами на лиці. Невтішна доля насильного відлучення від православ’я мала спіткати і чудотворну з Холма, якби не відданість своїй вірі русинів-українців із-за Бугу. Понад п’ять століть ікона була з православними. Тільки після введення унії разом із Холмським собором перейшла у власність уніатів. У часи польсько-козацьких війн з наказу короля Яна Казімєжа була насильно забрана до королівського обозу. Згідно зі Зборівською угодою, Холмський собор та інші святині повернули православним. Водночас уніятське духовенство Холма вирішило вивезти святиню до найближчого села і заховати в коморі між снопами і мішками з зерном. Тільки після приїзду до Холма Київського митрополита Сильвестра Косіва чудотворний образ все-таки повернули православним. Але не надовго. Як почалася війна, король вислав до Холма комісарів, котрі віроломно під час богослужіння захопили образі вивезли спочатку до Люблина, а згодом до Варшави. Після того ікона була ще кілька разів у військовому обозі. І тільки після невдалої битви з козаками під Жванцем король віддав ікону холмським уніатам. І аж 1875 року Холмський собор і його чудотворна були повернуті разом із народом Забужжя в лоно православної церкви. У час Першої світової війни уже з православними опинилася вона аж у Москві. Коли ж у Києві 1918 року було проголошено УНР, до складу якої входила і Холмщина, чудотворну перевезли до Києва і помістили у церкві Флорівського жіночого монастиря на Подолі. А як комуністи закрили монастир 1933-го, ікону потайки зберігали в приватних оселях. Мабуть, саме тоді народилися рядки, печально-популярні для холмщаків: О, вернися, Божа Мати, До нас в тяжкий час І пречистим омофором Покрий вірних нас. О, народе православний, Марію благай: “Поверни нас, Божа Мати, У наш рідний край!” Скільки то було радості, коли, пройшовши через горнило різних віросповідань, ікона нарешті знову об’явилася в тих, кому її передав у спадщину святий київський князь, і повернулася в той храм, який вона уподобала з сивої давнини. З вересня 1943 року образ Діви Марії з немовлям урочисто вніс у кафедральний собор архієпископ Іларіон (в миру Іван Огієнко). Друга світова війна дійшла і до святині українського народу і закутала її в таємничі шати понад півстоліття. Дещо з автобіографії. І не тільки Якщо з центру мого рідного села Стрільці піти у напрямку лісу, то обов’язково підніметеся на горб. З того горба у погожу днину, попри відстань у 30 кілометрів, видно бані Пречистенського собору на Даниловій горі. Мій дід, і прадід, і пра-пра-пра... всі вони на Пречисту запрягали коней і їхали до Холма. Так було навіть після того, коли у моїх Стрільцях у глибокі княжі часи побудували дерев’яну церкву, а коло неї — дзвіницю. Так було відтоді, як хреститель неосяжної Руси подарував Царгородську святиню Забужанській землі, ікона — принаймні так вірили — зцілювала людей од недуг, одгороджувала од бід, простеляла перед молодими рушники на щастя... Моя мати (тоді ще молода і гарна), коли верталася з престольного празника, кинула оком на статечного жовніра, котрому дуже пасувала військова форма, і той жовнір уже не міг дочекатися, коли в казармі зніме мундир і на радість не лишень батькам повернеться додому й одружиться з чорноволосою сільською красунею. Бог дасть їм дітей. Виростатимуть вони серед католицького засилля і ґвалту вірними вірі предків, котрі тут жили ще за князя Менджака — першого засновника нашої легендарної античної держави. Про це добре пам’ятали й вояки холмської самооборони, котрих організували на битву полковник УНР Яків Гальчевський- Войнаровський і мій односелець Юрій Лукащук-Стрілецький. Їх усіх на доблесну звитягу за рідну землю благословив Іван Огієнко рідним словом, котрим він блискуче перетлумачив Святе письмо. Горіли українські села на Холмщині, і їхні криваві спалахи відбивалися на православних банях Пречистенського собору, а Діва Марія з немовлям на правиці уже лаштувалася в дорогу. Треба ж було (вже вкотре) знову зникнути з міста так, аби цього не помітили вороги православ’я. І вона зникла. На цілих 55 років. Де ти згасла, зоре ясна, З Холмської гори? Ще студентом я якось запитав у свого давнього приятеля отця Олексія Вислоцького: “А де ж вона може бути?” Він озирнувся на всі боки в рідній хаті і, переконавшись, що нас ніхто не почує, відповів: “У Люблині. Замурована в стіні”. — “Хтось хоч знає, де та стіна знаходиться?” — “Кому треба, той і знає”, — відповів священик. Ішли роки. Сатанинський режим розвалювався. Навіть недавні безбожники почали хреститися і ховати партійні білети в передчутті приходу нової доби. У Києві на Софійському майдані вирували синьо-жовті знамена, а в Луцьку за допомогою крана важкою залізною довбнею відбивали лису голову від гранітного тулуба тому, хто упродовж десятиліть був одним із найвойовничіших богоборців. Відбивали по-варварськи. В абсолюті копіюючи тих, хто таким же чином зносив церковні бані з піднебесся. І ніхто з тих, хто не лише оберемки квітів, а й обе-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин