Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
13 Пам’ять · “Його слово, його пісня наснажуватимуть ще не одне покоління”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Пам’яті Тараса Денисенка

Слово Просвіти, №46 за 2017 рік

Клубок у горлі глевчаком. Як гірко, часе! Ще пам’ятаю хлопчаком тебе, Тарасе. Ти був своїм серед птахів, бо знав про крила. Чому ж гостріше всіх страхів ця звістка вбила? Як застромивсь осінній день в студений холод. Немов тепер для всіх легень кисневий голод. Та коні вирвалися вчвал з терпкого поля — за той Високий Перевал, де сяйво й воля. Хоч порожнеча вперепліт стиска, як полоз, скільком безмовним з гущі літ зіткав ти голос! І твій талант невзабудьки пече ятрано. За краєм неба ждуть батьки. Та як же рано! Такий ти, хлопче, молодий, хоч сивоскронний. Та вклякнув листопад рудий, бо безборонний. Гукнути б кризі, постривай! — та ... біль і зам’ять. Прощай, Тарасе. Прощавай. І вічна пам’ять. Станіслав ЧЕРНІЛЕВСЬКИЙ, 9 листопада 2017 року Від редакції. Просвітяни глибоко сумують з приводу відходу в інші світи відомого кіноактора, сценариста, режисера Тараса Денисенка (7 листопада 2017 року в Києві). Серед багатьох десятків ролей, які він зіграв, особливо пам’ятні образи Тараса Шевченка у просвітянському фільмі “Тарас Шевченко. Заповіт” та “Поет і княжна”. (Режисер Станіслав Клименко). Мир душі і вічна пам’ять, Тарасе! Микола ПЕТРЕНКО, м. Львів Я розшукав поміж давніми рукописами цю невеличку посвяту, писану більш як півстоліття тому. ...Воно стоїть у моєму кабінеті, на шафовій полиці, поряд з мудрими та сердечними книгами. Таке собі маленьке чорне горнятко, зготовлене начеб для кави: ну от геть маленьке, я вже вимірював — не більше як на тридцять грам. Тобто, якщо вже й до кави, то лишень для здатного смакувати, не просто господаря, а гурмана. Ледь плескате, ручка вища за вінця. Поміж цілого стосу книг — воно й саме як книга, бо ладне розповісти багато про що. Починаючи з того, що йому вже понад дві тисячі років. І що кави в ті часи не пили, як свідчать усі каводослідники: кава з’явилася на наших теренах кілька століть тому. А якщо воно не для кави — то для якого питва, таке дрібненьке? Для чогось ритуального? Для вина? Міцніших за вино напоїв на той час також не існувало, хіба що певного вистою медовуха. Я й сам ще нічого не пив із цього горнятка: якась забобонна сила не дозволяла мені користуватися ним для частування. Ану ж як воно наділене якоюсь потаємною силою, на кшталт речей із єгипетських пірамід, смертоносну загадку яких і донині не годні розтлумачити мудрі дослідники. А з’явилося воно в мене як дарунок саме тоді, коли ми вирішили і насправді почастуватися кавою. Було то так: у нас на телебаченні йшов мистецький журнал, і одна зі сторінок у ньому була археологічна. Молода гарна жінка — невдовзі вона стане доктором наук, професором, ще й директором найповажнішої у Львові Наукової бібліотеки імені Василя Стефаника — так от, Лариса Крушельницька розповідала про проваджувані нею розкопки давнього городища на Дністровому березі поблизу Жидачева — і натрапили там на масу прецікавих речей, які колись належали нашим далеким предкам. Поміж іншого — ще й скарби, і то чималі — так, начеб їх приховав якийсь із нинішніх олігархів, це у відповідному перерахунку на ті часи. Так-от, відразу після передачі до Лариси мало що не з обіймами підходить телережисер Борис Бобинський: виявляється, вони обоє пов’язані спільною долею, обоє лишилися сиротами, обох запроторили у напівтюремний сиротинець для дітей ворогів народу — коли їхніх батьків наприкінці грудня 1933 року було заарештовано пильними харківськими чекістами як націоналістичних ре-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин