Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Від першої особи 24 листопада — День пам’яті жертв Голодомору. · с. 2сторінка оригіналу ↗

Голова Українського інституту національної пам’яті, кандидат історичних наук ВВооллооддииммиирр ВВ’’яяттррооввиичч:: «Голодомор 1932—1933 років — це спроба остаточно зламати українців…»

Слово Просвіти, №46 за 2018 рік

Це одна з найтрагічніших сторінок в історії України, що відібрала мільйони людських життів. Коли бачиш фотознімки, з яких на тебе дивляться голодні діти, кров стигне у жи" лах. Для чого компартійний режим влаштував кривавий експеримент над українським на" родом? Як колишнім вождям СРСР вдавалося приховувати цей страшний злочин від своїх співвітчизників і світової громадськості? На ці та інші, не менш злободенні запи" тання, відповідає голова Українського інституту національної пам’яті кандидат історич" них наук Володимир В’ятрович. — Голодомор звів зі світу мільйони українців, — говорить Володимир Михайлович. — Адже лише у червні 1933-го, коли він досяг апогею, в Україні щодоби помирали понад 34 тисячі людей, щогодини — 1 420. — І сьогодні, на 28 му році незалежності України, дехто каже, що Голодомор був спровокований неврожаєм… — Правда про 1932—1933 роки настільки очевидна, що мені навіть не хочеться дискутувати з тими, хто так вважає. Але відповім прихильникам цієї точки зору словами колишніх комуністичних вождів. Наприклад, Сталін у листі до Кагановича від 11 серпня 1932 року писав: “Якщо не візьмемось нині за виправлення становища на Україні, Україну можемо втратити”. Подібним чином “опікувались” Україною й інші більшовицькі вожді. — А як реагували на заклик своїх кремлівських господарів українські партфункціонери? Не заперечували їм? — Звісно, що ні: всі перші особи так званих української компартії, українського уряду, які насправді були філіями російсько-більшовицької компартії і російсько-більшовицького уряду, стали вірними виконавцями їхньої волі. Більш того, гаряче підтримували їх. Наприклад, ще 1930 року керівник українських комуністів Станіслав Косіор стверджував, що “селянин хоче згноїти зерно, щоб задушити радянський уряд кістлявою рукою голоду”. Його колега, другий секретар ЦК КП(б) України Мендель Хатаєвич, призначений жовтні 1932 року відповідальним за виконання хлібозаготівель у Харківській області, так напучував партійних активістів: “Ваше завдання дістати збіжжя всіма способами. Видушіть його з них, де вони його б не заховали — із печей, з-під постелі, з льохів чи із задвірків. Ви, партійні бригади, мусите навчити село, що означає більшовицька рішучість... Не бійтеся вживати крайніх методів. За вами стіною стоятиме партія... Краще зробити забагато, як замало”. — Чому тодішня влада вдалася до голодомору? Адже на той час вона вже 10 років панувала в Україні і почувалася досить впевнено. — Голодомор був в очах Сталіна вирішальним ударом у відповідь на те, що він називав страхом втратити Україну. Це те, що він відчував, що Україна повстає, що незабаром “Україну можемо втратити”. Він про це писав у листі 1932 року. І абсолютно не дарма. Кінець 1920-х—початок 1930-х років — Україна повставала. В Україні було близько 5 тисяч повстань, у яких, за документами ГПУ, брало участь до мільйона людей. Можна тільки уявити, наскільки масштабними були ці акції протесту, наскільки масштабною була боротьба, яка справді ставила під загрозу зрив планів Сталіна щодо побудови світової імперії. Він прекрасно розумів, що без України створити таку імперію неможливо. Він прекрасно розумів, що головний чинник, який може цьому завадити — це якраз український національний рух і цей спротив. І через це було завдано такого страшного удару — Голодомор. Тобто вбивство голодом. Кремлівський тиран прекрасно розумів, що ситуацію станом на середину 1932-го він не контролює. Він втрачав контроль навіть над своєю Комуністичною партією, тому що тут місцеві комуністи часто були готові ставати в певну опозицію до тієї політики, яку проводили у Москві. Дослідження українських демографів та істориків засвідчують — найстрашнішим голодомор був у тих регіонах, де Українська революція і національний повстанський рух мали найбільшу підтримку, а саме на Поділлі, Київщині, Черкащині, Полтавщині, Слобожанщині. — Ця сторінка нашого минувшини досі залишається не дослідженою як слід… — Я б так не сказав. Наприклад, історик Богдан Патриляк захистив кандидатську дисертацію на цю тему, а Людмила Гриневич займається проблематикою повстань та бунтів, які передували голодомору. Мій заступник, історик Володимир Тиліщак підготував про ці повстання науково-популярну книжку “1930. УСРР. Повстання”. Український інститут національної пам’яті презентував спеціальну виставку, присвячену цій темі — “Спротив геноциду”. Але треба ще дуже багато працювати над цією темою і досліджувати той період українського антирадянського руху. І для досліджень науковцям доведеться їздити різними країнами, вивчати тамтешні архівні матеріали… Маємо з’ясувати, наскільки потужними були ті виступи, наскільки були готові українці боронитись від радянської влади, за що Москва і покарала їх голодом. Тема селянських повстань у 20— 30 роки актуальна сьогодні, адже ми знову опинилися перед загрозою знищення нашої свободи й навіть державності. — Соціологічні опитування свідчать, що з кожним роком де далі більше українців визнають Голодомор 1932—1933 років геноцидом проти української нації. Ваша думка з цього приводу. — Це дуже обнадійлива тенденція. Якщо, скажімо, порівняти 2018-й із 1997 роком, то побачимо суттєві зрушення у сприйнятті українцями Голодомору. Зараз близько 80 % вважають його геноцидом. Багато наших співвітчизників визнають, що Голодомор — одна з тих трагедій, яка найбільше об’єднує нас, громадян України, навколо нашого минулого. — Чи достатньо зусиль докладає Українська держава для визнання міжнародним співтовариством Голодомору геноцидом? — На сьогоднішні парламенти 18 країн визнали Голодомор 1932—1933 років геноцидом українського народу. Останньою це зробила Португалія, є заява Ватикану (там немає парламенту), яку можна розцінювати як визнання. Визнання нищення українців геноцидом невеликою кількістю країн певною мірою пов’язано з тим, що Україна як держава почала проводити роботу в цьому напрямі з середини 2000-х років, тобто за часів президентства Віктора Ющенка. Віктор Янукович, прийшовши 2010 року до влади, на весь світ заявив, що ніякого голодомору в нас не було. 2016 року Президент Петро Порошенко оголосив, що Україна відновлює зусилля щодо міжнародного визнання Голодомору геноцидом. І зараз Інститут національної пам’яті, Міністерство закордонних справ намагаються якомога більше розповісти світові про трагедію, що спіткала наш народ на початку 30-х років, пояснюють, чому її варто кваліфікувати як геноцид. Важливим кроком на шляху міжнародного визнання Голодомору геноцидом стало нещодавнє ухвалення резолюції Сенату США. — Чи зможе Україна в такому разі притягнути до суду в Гаазі наступницю Радянського Союзу — Росію? — Це питання ми повинні розглядати і в юридичній площині, і в моральній. Росія теж є однією з тих країн, які постраждали від комуністичного тоталітарного режиму. І дуже прикро, що там відбувається його реабілітація. Я вважаю, це шкодить самій Росії. Надзвичайно важливо було б, якби Росія, як це було в 1990-ті роки, відмежовувалася від комуністичної спадщини. Але, гадаю, цього не відбудеться без морального та юридичного тиску з боку тих країн, тих народів, які постраждали від комунізму. — Свого часу Ви очолювали архів СБУ, де зберігається чимало документів, які проливають світло на злочини минулого. Скажіть, а ті, що стосуються Голодомору 1932—1933 років, усі вивчені істориками? В російських архівах їх теж вистачає? — За роки незалежності фактично всі документи в українських архівах, які стосуються Голодомору, вдалося не лише виявити і вивчити, а й опублікувати. І саме оцінюючи ці документи, можна з певністю говорити про геноцидний характер Голодомору. Імовірно, що матеріали про Голодомор є і в Росії. Але Росія намагається реабілітувати радянський режим, тож зробила недоступними документи про один із його наймасштабніших злочинів. Зараз архіви колишнього КГБ офіційно засекречені до 2044 року. До речі, 2006 року, коли почалося активне міжнародне визнання Голодомору геноцидом українського народу, Росія почала протистояти розповсюдженню правди про трагедію. Наприклад, російське МЗС виступало із заявами і навіть розміщувало на своєму сайті добірки документів, які мали заперечити масштаби голоду в Україні. Згодом, 2008 року, Держдума прийняла заяву, в якій Голодомор названий таким, що “не має і не може мати міжнародно встановлених ознак геноциду”, а ЗМІ почали поширювати концепцію, яка розширює хронологічні й географічні рамки голоду (Україна, Росія, Казахстан). Мета — розчинити масштаби українського Голодомору в загальному контексті. Задля протиставлення цієї трагедії нашого народу трагедіям інших народів використовували давні історичні конфлікти українців із поляками та євреями, застосовували дрібні провокації на публічних заходах, присвячених Голодомору. Однак досвід доводить, що вони спрацьовують там, де бракує знань. Щоб завадити цьому, оприлюднення правди про трагедію українського народу має бути постійною справою істориків і журналістів. — Який рік поспіль у суспільстві тривають дискусії з приводу кількості виморених голодом українців: різні джерела називають різні цифри… — Єдиної думки з цього приводу досі немає: демографи називають від 3,9 мільйона до 4,5 мільйона, деякі історики кажуть про 7—8, а то й 10 мільйонів. Безперечно, ця дискусія важлива, бо нам треба максимально точно

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин