Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Театр “Виставу потрібно перевіряти на глядачеві”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

Ю Юрріійй П ПО ОТТААП ПЕЕН НККО О:: «Поважатимемо себе — поважатимуть Україну»

Слово Просвіти, №46 за 2018 рік

Приватні театри починають частіше звертатися до української класики. Минулого те" атрального сезону в репертуарі Київського драматичного театру “Браво” була пред" ставлена вистава “Відьма на ім’я Мавка” за “Лісовою піснею” Лесі Українки. А нещо" давно актор і режисер Юрій Потапенко поставив у цьому театрі “Сто тисяч” за комедією Івана Карпенка"Карого. Сьогодні пан Юрій гість “СП”. — Українська класика вже давно увійшла у Ваше життя? — У 90-ті роки я знімався у багатьох фільмах, створених за творами українських письменників. Найкраща з цих стрічок “Кайдашева сім’я”. Там я грав писаря. Це персонаж, який має стосунок до сімей, представлених у повісті. Потім був фільм “Козаки йдуть”, в якому мого героя з весілля забирають на війну з ляхами. Також знімався у серіалі Олега Бійми “Острів любові”, де грав репортера, який шукав легкого кохання. У “Саду Гетсиманському” створив образ енкаведиста. Довелося грати зі зламаною ногою, у такому стані ще й танцював. Люблю грати негативних персонажів, ці ролі цікавіші. Але вистави ставлю про позитив. Уже майже 30 років служу в Київському академічному Молодому театрі. За цей час зіграв багато різних ролей. Але найбільше мені до душі ролі капітана Скворцова у “Шельменку-денщику” Григорія Квітки-Основ’яненка та Цокуля в “Наймичці” Івана Карпенка-Карого. Вважаю, на сьогодні це найкраще, що я створив у цьому театрі. — Чому вирішили поставити “Сто тисяч”? — З такою пропозицією до нас звернулися організації, які розповсюджують квитки. Це збіглося з нашими інтересами. Ми вже давно говорили про україн- Перед показом вистав відбулася зустріч херсонських гостей із представниками ЗМІ. “Влітку з гастролями у нашому місті побував Театр ім. Івана Франка. Під час цих гастролей ми домовилися, що скоро приїдемо до Києва. Сьогодні представляємо молоду українську та білоруську драматургію. Автор п’єси “Кайдаш & Sons” драматург Наталя Блок. Вона працює у нашому театрі, створила студію “18+”, до якої набрала із соціальних мереж охочих писати п’єси. Вистава “Кайдашева сім’я” була в репертуарі Херсонського театру протягом 19 років і весь цей час користувалася незмінним успіхом. Вирішили повернути її на кін. Головний режисер нашого театру Сергій Павлюк запропонував ставити не класичну, а сучасну виставу. Співпраця з Наталією Блок виявилася дуже плідною. Нам сподобалася її п’єса, і ми її поставили. Цієї виставою відкрили новий театральний сезон, глядачам вона сподобалася. Сподіваємося, що припаде до душі і столичним театралам. Друга вистава за п’єсою Павла Ар’є “Баба Пріся, або На початку і наприкінці часів”, він же і режисер-постановник. Павло побачив у нашому театрі народну артистку України Олену Галл-Савальську і сказав, що хоче поставити для неї виставу. Ця вистава в нашому репертуарі вже рік. Ми з нею їздили на гастролі в Португалію. Крім цього представляємо виставу за п’єсою білоруського письменника Андрія Курейчика ську класику. Думали, чи це буде “Мартин Боруля”, чи “Сто тисяч”, чи якийсь інший твір. Але мені ближче саме “Сто тисяч”. Тут є дві досить сильні паралельні грані – це гроші й кохання. Ідею підтримала художній керівник театру “Браво” Любов Титаренко, яка сприяла втіленню в життя цього творчого задуму. Текст вистави відомий кожному. Але більшість майже нічого не знає про ремарки (тексти, які Іван Карпенко-Карий писав у дужках). Саме за ремарками я поставив цю виставу. На перший план вивів Романа і Мотрю (цю героїню інколи взагалі вирізали з тексту), адже для мене дуже важлива саме тема кохання. Твір не менш актуальний, ніж сто років тому. Калитка — людина, яка намагається побільше захапати, хоча сам не може пояснити, для чого він це робить. Сьогодні можна побачити безліч таких Калиток серед наших високопосадовців і політиків. — Коли розпочалися репетиції? — З кінця серпня. Не вистачало репетиційного часу. Але актори готові. Вони працюють на глядача. Звичайно, є певні недоробки, але виставу потрібно перевіряти на глядачеві. Інколи наче виходить хороша вистава, але глядач її не сприймає. А тут глядачі не пішли з театру після першої дії, залишилися додивлятися виставу, їм це цікаво. Сьогодні у театрі й кіно багато шароварщини. Під цим поняттям я розумію зневажливе ставлення до українця. Цього немає у виставі “Сто тисяч”. Ми дуже розумна нація, обдурити нас важко. Свою постановку створював саме з позицій глибокої поваги до українського народу. Актори у виставі дуже різні, у кожного своя школа. Серед старшого покоління прекрасні артисти Валерій Антонюк і Андрій Колесник. Ці виконавці можуть бути зі мною не згодні, але коли вийдуть на сцену, то зроблять усе, що я їм пропоную. Молодь у захваті від того, що вони роблять, прагне вчитися в цих акторів. Імені це приємно. — Кілька слів про декорації. — На сцені можна побачити великі стрічки, на яких відбилися всі кольори веселки. Це немов Україна у стрічках. Хотів цим показати миролюбність нашого народу. Кожен колір має певне символічне значення. На передньому плані у мене червоний та жовтий. Червоний, як відомо, кохання, а жовтий — розлука. І весь час вони поєднуються. Я скоротив текст і замінив його піснями. Деякі з них більшість із наших сучасників ніколи не чули. Звучать автентичні народні пісні у первісному виконанні. Костюми стилізовані під кінець ХІХ століття, кожен із них відображає ту добу, в яку відбувалися події п’єси. — Запрошуєте на виставу учнів загальноосвітніх шкіл? — Цей твір є в шкільній програмі, а сценічне прочитання допоможе його краще зрозуміти. Також таким чином долучаємо дітей до рідної культури. Але надалі це будуть вечірні вистави. Тому що вистава доросла, і буде зрозумілішою саме старшому глядачеві. Нічого не планую змінювати у новій виставі, але є певні технічні моменти, які не сприяють грі акторів. Оформлення вистави досить просте, але воно грає завдяки світлу. А обладнання для цього у нас немає. І це проблема не лише театру “Браво”, а й усіх українських театрів. Держава замість допомагати, навпаки — заважає. Театр купує обладнання ще й платить 50 % податку. Приміром, нам потрібно два ліхтарі, кожен із яких коштує півтори тисячі умовних одиниць, якщо додати податки, то виходить кругленька сума, яка театру не по кишені. І такі питання виникають постійно. нас (Литва). Зокрема на першому театральному фестивалі “Світогляд” у Сіверськодонецьку вистава “Лісова пісня” здобула перемогу в номінації “Краще музичне оформлення”. А на Міжнародному театральному фестивалі “Ats- pindys”, який відбувся у Литві, моновиства “Юда” за твором Лесі Українки отримала Гран-прі. Незабаром херсонці вирушать на Міжнародний фестиваль сучасної драми в місті Брашев (Румунія), де покажуть виставу Костянтина Кеяну “Межа”, режисер-постановник Раду Гілаш. У вихідні дні на вистави театру приїздить багато глядачів з сусідніх із Херсоном районів. А в планах трупи побувати з виставами у найвіддаленіших куточках Херсонщини. Цьому має сприяти нещодавно розпочатий проект “Театральний абонемент у бібліотеці”. Першою на провідній драматичній сцені країни херсонці представили виставу “Кайдаш & Sons” за мотивами повісті Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”. Наступною показали комедійну трагедію “Баба Пріся, або На початку і наприкінці часів”. У вересні на театральному фестивалі “Молоко”, що відбувався в Одесі, “Баба Пріся...” посіла перше місце. А виконавиця головної ролі народна артистка — Дехто називає людей, які ставлять українську класику, націоналістами. Як Ви до цього ставитесь? — Не бачу в цьому нічого поганого. Потрібно лише не плутати націоналізм із нацизмом. Адже нацизм — це зверхність, а націоналізм — повага до своєї нації. Якщо люди не розуміють різниці між цими поняттями і називають націоналізм нацизмом, то вони недалекі. — Чи збираєтесь надалі працювати над постановками за українською класикою? — Безперечно. Можливо, це буде “Мартин Боруля” Івана Карпенка-Карого. Як і багато режисерів, мрію звернутися до Шевченкового слова. Звичайно, це непросте завдання, адже Кобзаря треба вміти і читати, і ставити, його потрібно розуміти. А ще хотів би звернутися до творчості Бориса Антоненка-Давидовича, твори якого ще ніхто не ставив. Фото Олександра КОЧЕВСЬКОГО України Олена Галл-Савальська здобула перемогу в номінації “Краща актриса”. Завершилися гастролі трагіфарсом “Ображені. Росія”, що являє собою відчайдушні монологи різних за соціальним походженням, національністю та вподобаннями людей. Кожен із цих 7 монологів — крик душі, бажання вижити за будь-яку ціну в країні “повної демократії”. За рішенням режисера доля кожного з персонажів закінчується однаково трагічно. А в країні “демократії” продовжують лунати фальшиві лозунги. “Ображені. Росія” — перша і поки що єдина в Україні постановка за однойменною п’єсою Андрія Курейчика. Як сказав автор: “Такий текст можна поставити тільки у вас”. Прем’єра відбулася в травні цього року, під час ХХ-го Міжнародного фестивалю “Мельпомена Таврії”. А вже у вересні вистава взяла участь у фестивалі “Коломийські представлення”. Паралельно з гастролями вже вдруге відбулася зустріч акторів театру зі студентами Національного університету культури і мистецтв. Для студентів столичного вишу гості з Херсона показали моновистави “Монолог актриси”, яку виконала заслужена артистка України Олександра Тарновська та “Марія” у виконанні Вікторії Королько. Режисер обох вистав — Сергій Павлюк. Фото надано театром Матеріали підготував Едуард ОВЧАРЕНКО

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин