Від першої особи · “Голодомор був геноцидом, який не вбив нас, тож робить сильнішими”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
Мова — ДНК нації і держави
Слово Просвіти, №46 за 2018 рік
Такий геноцид міг вдатися тільки за умов повного мовчання. Мовчання жертв було продовженням геноциду, воно далі вбивало тих, хто пережив голод. Перетворювало їх на безмовних та бездумних тварин, які не мали минулого, а отже, й майбутнього. І вони мовчали. Більше того — вони стали забувати: так безпечніше і для себе, і для своїх родин. Тому українці УРСР мовчки не помічали великих групових поховань на сільських цвинтарях, порожніх класів у школах. Проте Сталін прорахувався: не всі українці тоді, 1933-го, були під його контролем. Мільйони жили поза кордонами УРСР. Мешканці Західної України дізналися про трагедію надто пізно, щоб якось їй завадити. Та й як вони могли зупинити цілеспрямовану політику сусідньої держави? Тоді вони зробили все, аби привернути увагу світу до страшного злочину. У цій справі об’єднали свої зусилля давні політичні конкуренти. Створення допомогових комітетів, інформаційні кампанії легальних політичних і громадських інституцій, кривава помста радянському чиновнику у Львові з боку підпільної ОУН, — 1933- го ці дії вже не могли врятувати помираючих. Але вони врятували українську націю. Акції засвідчили: українці, незалежно від того, громадянами якої держави були, відчували себе єдиною спільнотою, дарма що сотні років їх роз’єднували накреслені окупантами кордони. Потім, через 10 років після Голодомору, пам’ять про нього стала одним із тих чинників, котрі штовхнули галичан і волинян на збройну боротьбу проти радянської влади. Українська Повстанська Армія стала несиметричною відповіддю на мовчазну
Закінчення. Початок на стор. 1
9 листопада київські просвітяни провели у Національному педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова. Цього дня традиційно свідомі українці пишуть радіодиктант національної єдності. У ньому беруть участь усі охочі — навіть іноземці й українці за межами Батьківщини. В педуніверситеті того дня в просторій залі засідань ученої ради радіодиктант разом зі студентами і викладачами писали і голова Товариства “Просвіта”, шеф-редактор тижневика “Слово Просвіти” Павло Мовчан, і ректор університету, академік Віктор Андрущенко, викладачі — доктори і кандидати наук.
Фото Георгія Лукянчука
На сцені просвітянин-кобзар Віталій Мороз
А після написання радіодиктанту учасники, гості й господарі взяли участь у Всеукраїнській науково-практичній конференції до Дня української писемності “Українська мова вчора, сьогодні, завтра в Україні і світі”, яка була присвячена 150-річчю Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка. Під час роботи конференції Павло Мовчан виступив з доповіддю про стан української мови і юридично-правові аспекти утвердження її в статусі державної. Бо хоч як прикро і гірко сьогодні, в День української писемності та мови про це говорити, але ми й досі не маємо Закону про українську мову. На завершення просвітяни вручили майбутнім учителям подарунки — книжки, видані ВЦ “Просвіта”. Серед них — Українсько-російський фразеологічний словник. У коротенькій передмові до словника видавництво зазначає, що “дуже рідко доводиться видавцям давати дорогу у світ книжкам, автори яких невідомі. Та особливо, якщо це такий складний жанр, як словник”. Виявляється, і таке було в нашій трагічній історії. Докладніше про це видання йдеться у передмовах Павла Мовчана і Петра Вольвача. У своїх промовах, лекціях, статтях, як і в передмові, Павло Мовчан зазначає: “Який неосяжний і незглибний світ Слів, що формують не лише пам’ять нашу, ай витворюють емоційно-смисловий часопростір. Слова є справжніми посередниками між нами сущими і позасущними, між небом і землею, між людиною і Богом. Тому не випадково Слово — обожнене, бо в почині було... В почині і залишається, бо “через нього все сталося...” Тож і справді вільна, соборна і незалежна Україна може відбутися за умови, що наріжним каменем державобудови непорушно стоятимуть не лише сильна армія, помісна церква, а й передусім українська державна мова.
Микола ЦИМБАЛЮК
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
