Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“У Рогатинській гімназії бережуть пам’ять про першого директора і продовжують справу патріотичного виховання”. · 5 «Просвіті» — 150! · с. 5сторінка оригіналу ↗

«Україна — се я!» Михайло Галущинський, голова товариства «Просвіта» у Львові в 1923-1931 роках

Слово Просвіти, №46 за 2018 рік

Кожен небайдужий українець знає сьогодні цю крилату фразу, але вважає, що це — слова з сучасної популярної пісні, і не відає, що вперше явив їх загалу, як своє життєве кредо, відомий західноукраїнський суспільний діяч, педагог, просвітянин Михайло Миколайович Галущинський (25.09.1878—23.09.1931). Не згадати цю видатну постать нашої історії тепер, коли наближається видатна дата — 150-річчя “Просвіти”, було б неправильно. Про нього повинні почути всі. Адже Михайло Галущинський був дев’ятим головою товариства “Просвіта” у Львові й керував ним із 1923 року до смерті 1931 року. Христина ЯРЕМЧУК, викладач Чортківського гуманітарно-педагогічного коледжу ім. О. Барвінського, член районної ради “Просвіти” Народився М. Галущинський 25 вересня 1878 р. в с. Звиняч Чортківського повіту, королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина (нині Чортківський район, Тернопільська область) у сім’ї греко-католицького священика. Навчався у василіянській гімназії у Бучачі. Пізніше — у Тернопільській гімназії, де входив до нелегального учнівського товариства “Громада”. У 1898—1900 роках навчався у Львівському, ав 1900—1901 рр. — у Віденському університетах. У студентські роки брав активну участь у громадсько-політичному житті, очолював “Академічну громаду” у Львові та “Січ” у Відні. Разом із Володимиром Старосольським, Антоном Крушельницьким, Лонгином Цегельським, Сенем Горуком та Євгеном Косевичем видавав перший український студентський журнал “Молода Україна”, в якому проголошувалася ідея побудови незалежної української держави. Після закінчення університету працював викладачем у Золочівській гімназії. З 1909 до 1914 року — перший директор Рогатинської гімназії св. Володимира. У цей період став визначним організатором гімназійної освітив Галичині. “Я є освітник з душі і серця, і ніякої другої амбіції не маю, як тільки двигнути з мертвої точки питання нашого культурного підйому”. Саме на освіту як засіб для вироблення почуття національної єдності й охорони перед морем впливу чужої культури Михайло Галущинський покладав великі надії. “В освітній роботі не так важне питання знання і подавання науки, як радше виховна течія, котра має пронизувати освітню роботу”, — наголошував неодноразово. У серпні 1914 р. бойова Управа Українських Січових Стрільців призначає М. Галущинського першим командантом Легіону УСС. Те, що за прикладом директора служити Україні душею і тілом до новоствореного Легіону Українських Січових Стрільців пішли 250 мешканців містечка Рогатин, зокрема учні старших класів і вчителі гімназії, є найкращим свідченням того, що ідеї наставника знайшли відгуки в серцях вихованців. По закінченні Першої світової війни М. Галущинський повернувся до педагогічної діяльності та громадсько-просвітницької праці. Брав участь в організації таємного Українського університету у Львові, був його професором. Через протест, поданий ним проти наказу начальника Львівського шкільного округу Станіслава Собінського, спрямованого проти права на українськомовну освіту, 1924 року його звільнили із праці в державних школах і позбавили права на пенсію. Аж після кількох років судових розглядів йому все-таки надали право на так звану малу пенсію. Після звільнення працював у сфері приватної українськомовної освіти. Коли 1923 року його обрали головою “Просвіти”, товариство почало відновлювати свою діяльність, що занепала у воєнний час. До 1925 року вдалося поновити рівень членства у “Просвіті”, на що покладалися великі надії, адже це дало можливість залучити фонди для розширення книгодрукування. Справі української книжки за головуванням М. Галущинського надавали великого значення. Щоб український читач міг краще орієнтуватися, книжки поділили на три групи: для всіх, для читачів із початковою освітою і для підготовленого читача. З 1925 р. “Просвіта” починає випускати періодичний орган “Бібліотечний порадник”, що подавав повний бібліографічний опис і детальну анотацію книжок. Щоб захистити права переслідуваної української інтелігенції та покращити її матеріальне становище, “Просвіта” 1926 року створює спеціальний “Проект працевлаштування українських безробітних інтелігентів”. Цей проект, що його розробив М. Галущинський, передбачав надання матеріальної допомоги у розмірі 80—100 злотих у вигляді безпроцентної позики всім, хто хоче працювати на ниві освіти українського народу і звернеться з таким проханням до товариства “Просвіта”. Окрім головування в “Просвіті” просвітницькі ідеї М. Галущинський намагався реалізувати і як сенатор другої каденції, віце-маршал сенату Польської Республіки (куди його обрали від партії УН- ДО) та голова культурно-просвітницької комісії (з 1928 р.) і як де- М. Галущинського. З нагоди цієї дати земляки гідно пошанували ім’я видатного патріота-просвітянина. Серед них Василь Гнатович Градовий. Вивчивши і дослідивши доступні дані про родину Галущинських, зокрема матеріали наукової конференції, що відбулося в Рогатинській гімназії (Івано-Франківська область) до 120-річчя від дня народження колишнього першого її директора, зібравши родинні перекази і навіть спогади онучки М. Галущинського Оксани Охринчук, що мешкає в США, він бив у всі дзвони, щоб гідно пошанувати й увіковічнити це ім’я. В. Г. Градовий — депутат районної ради, запутат Сейму Польської Республіки третьої каденції від Українсько-білоруського блоку (з 1930 р.). Смерть заскоро забрала життя цього діяльного чоловіка, — 23 вересня 1931 р. він помер у 53 роки. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові. Михайло Галущинський залишив нащадкам гідний приклад відданого служіння своєму народові. Залишилися його наукові публіцистичні праці. Ідеї зрозумілі й актуальні сьогодні: “Народ- Директор коледжу Роман Пахолок, крайній ліворуч — Володимир Корчак, новообраний голова осередку “Просвіти” коледжу ручився підтримкою небайдужих людей. Зокрема інших Градових — Василя Степановича, депутата обласної ради, директора агропідприємства ПАТ “Дзвін”, мецената всіх заходів та Степана Андрійовича, теж депутата обласної ради, кінорежисера, що знімає документальний фільм про М. Галущинського; директора Звиняцької школи Тетяни Пасічник, Звиняцького сільського голови Надії Безушко — і тепер на Звиняцькій школі І—ІІ на освіта й виховання народу” (Львів, Товариство “Просвіта” 1920), “Національне виховання” (1920), “Шевченко — поет життя і чину” (1921), “Новими шляхами” (1926), “Українські народні бібліотеки і праця над поширенням книжки” (1926), “Позашкільна освіта” (1927), “Геть неписьменність” (1927), численні статті, нариси, огляди, рецензії у наукових виданнях та періодиці. У вересні 2018-го виповнилося 140 років з дня народження Учасники конференції

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин