“Боротьба за Український український правопис — це і є боротьба за істину”. Обговоримо? 6 · с. 6сторінка оригіналу ↗
Зауваги й пропонови до проекту нової редакції Українського правопису, що його (проект) опубліковано 15 серпня 2018 року (далі — проєкт Українського правопису)
Слово Просвіти, №46 за 2018 рік
Ростислав ВОРОНЕЗЬКИЙ
А боротьба за Український український правопис — це і є боротьба за істину, якої не хочуть визнати імперські підголоски в Україні. Святослав Караванський
1. Зауваги й пропонови загальні (синтаксичні) 1.1. Проєкт Українського правопису рясніє синтаксичними конструкціями на взір: “Складні слова можуть утворюватися з двох і більше основ (слів)...” (с. 31); “Складні слова утворюються без сполучного голосного звука...” (с. 32); “З великої букви пишеться...” (с. 50–53); “З великої букви пишуться...” (с. 53—56, 60, 61); “Знак наголосу ставиться на маловідомих словах...” (с. 73); “Іменники I та II відміни поділяються на три групи...” (с. 74); “В орудному відмінку множини вживаються форми...” (с. 103); “В українській мові вживаються дієприкметники...” (с. 124); “За усталеною традицією з и пишуться...” (с. 130); “У запозиченнях із давньогрецької мови <...> допускаються орфографічні варіанти...” (с. 132); “Українські прізвища передаються на письмі...” (с. 136); “<...> відмінюються неслов’янські змінювані прізвища...” (с. 137); “Російська літера е передається літерою є...” (с. 145); “Разом пишуться...” (с. 151); “Не утворюються прикметники...” (с. 153); “В українській пунктуації використовуються такі основні розділові знаки...” (с. 166); “Підвищена проти звичайної питальна інтонація може передаватися...” (с. 168); “Комою відокремлюється...” (с. 174); “У випадках, коли три крапки поєднуються в реченні з іншими розділовими знаками...” (с. 204); “У спеціальних випадках <...> уживаються квадратні дужки” (с. 207); “<...> після лапок у кінці речення ті самі знаки не повторюються...” (с. 208); “У функції перших рекомендується вживати кутові лапки...” (с. 208); “Діалоги й полілоги можуть подаватися без абзаців...” (с. 212); “Якщо цитата наводиться не повністю...” (с. 213); “У разі потреби <...> застосовується комбінована система літерно-цифрової нумерації...” (с. 215); “<...> у таких випадках замість крапки з комою може використовуватися й кома...” (с. 216). 1.2. Синтаксичні конструкції такого типу неправильні. Їхню неправильність зумовлюють так звані “пасивні дієслівні форми на -ся”, які є складниками зазначених конструкцій (у реченні ці форми правлять за простий присудок чи входять до дієслівного складеного присудка). Так звані “пасивні дієслівні форми на -ся” перебувають за межами норм сучасної української літературної мови (див., зокрема: Теоретична морфологія української мови: акад. граматика укр. мови / за ред. І. Вихованця. Київ, 2004. С. 243; Фаріон І. Мовна норма: знищення, пошук, віднова (культура мовлення публічних людей): монографія. Вид. 3-є, допов. Івано-Франківськ, 2013. С. 250—253; Граматика сучасної української літературної мови. Морфологія / відп. ред. К. Г. Городенська. Київ, 2017. С. 446), і тому цих форм нині не вільно вживати ні в усному мовленні, ні на письмі.
Тож Український правопис, як бездоганний взірець мовної правильності, не може містити ані так званих “пасивних дієслівних форм на -ся”, ані синтаксичних конструкцій, у яких ці форми є складниками. 1.3. Наявні в проєкті Українського правопису синтаксичні конструкції, у яких так звані “пасивні дієслівні форми на -ся” є складниками, треба замінити або 1) односкладними узагальнено-особовими реченнями, головний член яких виражений дієсловом у формі 3-ї особи множини теперішнього часу, або 2) безособовими реченнями, складений головний член яких виражений модальним предикативом (можна, треба тощо) і поєднаним із ним інфінітивом, або 3) двоскладними реченнями (але вже з граматично правильним присудком), або 4) односкладними неозначено-особовими реченнями. Вибір слушного синтаксичного замінника зазначених неправильних конструкцій залежить од семантики й будови конкретної замінюваної конструкції. 1.4. Основним замінником проєктових синтаксичних конструкцій, у яких так звані “пасивні дієслівні форми на -ся” є складниками, є односкладні узагальнено-особові речення, головний член яких виражений дієсловом у формі 3-ї особи множини теперішнього часу. Приклади: 1. “Складні слова утворюють із двох і більше основ (слів)...” [замість “Складні слова можуть утворюватися з двох і більше основ (слів)...” (с. 31) ]; 2. “Складні слова утворюють без сполучного голосного звука...” [замість “Складні слова утворюються без сполучного голосного звука...” (с. 32)]; 3. “З великої букви пишуть...” [замість “З великої букви пишеться...” (с. 50—53) чи “З великої букви пишуться...” (с. 53—56, 60, 61)]; 4. “Знак наголосу ставлять на маловідомих словах...” [замість “Знак наголосу ставиться на маловідомих словах...” (с. 73)]; 5. “Підвищену проти звичайної питальну інтонацію передають...” [замість “Підвищена проти звичайної питальна інтонація може передаватися...” (с. 168)]. Подекуди в проєкті Українського правопису трапляються названі вище односкладні речення (с. 17, 18, 205, 207, 208). Проте набагато частіше в ньому трапляються односкладні узагальнено-особові речення, головний член яких виражений дієсловом у формі 1-ї особи множини теперішнього часу, наприклад: “И пишемо на початку окремих вигуків...” (с. 6); “Апостроф уживаємо для передавання вимови...” (с. 8); “Буквою ь позначаємо на письмі м’якість...” (с. 20); “Другий іменник відмінюємо...” (с. 36); “Частку таки пишемо окремо від тих слів...” (с. 50); “Англійське w передаємо звичайно через в...” (с. 127); “Букви на позначення приголосних звичайно не подвоюємо...” (с. 128). З огляду на абсолютно загальний характер правописних правил (вони стосуються до геть усіх, хто послуговується (чи послуговуватиметься) українською мовою) уживати в проєкті Українського правопису односкладних узагальнено-особових речень, головний член яких виражений дієсловом у формі 1-ї особи множини теперішнього часу, — не можна. Односкладні узагальнено-особові речення, головний член яких виражений дієсловом у формі 1-ї особи множини теперішнього часу, мають меншу узагальненість особи й власне загальність проти односкладних узагальненоособових речень, головний член яких виражений дієсловом у формі 3-ї особи множини теперішнього часу. Останні ж мають як максимальну узагальненість особи, так і максимальну загальність і цілком відповідають характерові правописних правил. Саме тому, крім проєктових синтаксичних конструкцій, у яких так звані “пасивні дієслівні форми на -ся” є складниками, ними треба замінити й проєктові односкладні узагальнено-особові речення, головний член яких виражений дієсловом у формі 1-ї особи множини теперішнього часу. У тому, що односкладні узагальнено-особові речення, головний член яких виражений дієсловом у формі 3-ї особи множини теперішнього часу, мають більшу узагальненість особи й власне загальність проти односкладних узагальнено-особових речень, головний член яких виражений дієсловом у формі 1-ї особи множини теперішнього часу, легко пересвідчитися, перетворивши такі односкладні речення на двоскладні з відповідними підметами-займенниками. Для першого різновиду односкладних узагальнено-особових речень належним підметом буде займенник усі (наприклад: “Всі пишуть...”; “Всі вживають...”; “Всі відмінюють...”), для другого ж різновиду — займенник ми (наприклад: “Ми пишемо...”; “Ми вживаємо...”; “Ми відмінюємо...”). Цілком очевидно, що всі за своєю семантикою охоплює ширший загал, ніж ми, і цей загал є абсолютний — без винятку (див.: Словник української мови: в 11 т. Київ, 1970. Т. 1: А—В. С. 343; Там само. 1973. Т. 4: І—М. С. 699). Зазначена семантична відмінність, безперечно, позначається як на двоскладних реченнях з узагальнено-особовим значенням із усі й ми в ролі підмета, такі на співвідносних із ними односкладних узагальнено-особових реченнях. Із вище викладеним перегукується висновок, якого дійшли автори знакомитого навчального посібника “Українська ділова і фахова мова: практичний посібник на щодень” (за ред. М. Д. Гінзбурга. 2-е вид., випр. і допов. Київ, 2007. С. 536): “<...> конструкції з дієсловами у формі третьої особи множини (ставлять, пишуть, випробують) надають реченню більш загального (безособового) відтінку, тоді як форму першої особи краще вживати у навчально-методичній літературі, бо вони підкреслюють спільність дій викладача (інструктора) й учня (студента, слухача)”. 1.5. Ще одним замінником проєктових синтаксичних конструкцій, у яких так звані “пасивні дієслівні форми на -ся” є складниками, є безособові речення, складений головний член яких виражений модальним предикативом можна й поєднаним із ним інфінітивом. Цими безособовими реченнями треба замінити: 1) окремі проєктові синтаксичні конструкції, що мають дієслівний складений присудок, виражений особовою формою модального дієслова могти й поєднаним із нею інфінітивом так званої “пасивної дієслівної форми на -ся”; 2) окремі проєктові синтаксичні конструкції, у яких так звані “пасивні дієслівні форми на -ся” правлять за простий присудок. Таке замінення названих неправильних конструкцій пов’язане передусім із їхньою модальністю. Приклади: 1. “У прізвищах та іменах людей можна передавати звук [g] двома способами...” [замість “У прізвищах та іменах людей допускається передавання звука [g] двома способами...” (с. 127)]; 2. “Діялоги й полілоги можна подавати без абзаців...” [замість “Діалоги й полілоги можуть подаватися без абзаців...” (с. 212)]; 3. “<...> у таких випадках замість крапки з комою можна використовувати й кому...” [замість “<...> у таких випадках замість крапки з комою може використовуватися й кома...” (с. 216)]. Опріч можна, до складеного головного члена зазначених вище безособових речень можуть увіходити й інші модальні предикативи, зокрема треба. Вибір же слушного модального предикатива залежить од модальності замінюваної проєктової синтаксичної конструкції. 1.6. Деякі проєктові синтаксичні конструкції, у яких так звані “пасивні дієслівні форми на -ся” є складниками, треба замінити двоскладними реченнями з граматично правильними присудками (на відміну від граматично неправильних проєктових). Таке замінення зазначених неправильних конструкцій залежить, зокрема, і від “гаданої” семантики їхніх присудків. Приклади: 1. “У словах, узвичаєних ув українській мові з ф, можлива ортографічна варіянтність на зразок: ана́фема і ана́тема...” [замість “У словах, узвичаєних в українській мові з ф, допускається орфографічна варіантність на зразок: ана́фема і ана́тема...” (с. 127)]; 2. “У запозиках із давньогрецької мови, у яких буквосполуку au зазвичай передава-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
