Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“У вибраному Василя Григоровича — Шевченків · дух: громадянська, лірична та дитяча поезія”. Літературні новини · с. 12сторінка оригіналу ↗

Вісник українського Криму — Василь Латанський

Слово Просвіти, №46 за 2019 рік

Михайло НАЄНКО Він родом із Луківки, що поблизу черкаської Звенигородки, але опинився в Криму за кадровим розподілом після закінчення Франкового університету у Львові. Вчителював, керував школою, райвно, займався й займається українською просвітницькою справою, але внутрішньо залишається поетом. Член НСПУ. Недавно відзначив круглу (двічі квадратну) дату. І видав книжку вибраного “Все, чим живу” (передмова голови творчого об’єднання Кримських україномовних письменників НСПУ Михайла Вишняка). З великими труднощами та перепонами передав він її й мені. Поговорили оце по скайпу, згадали студентські і пізніші роки, коли ближче заприязнилися як земляки, однаково віддані Слову. Моє Гуляйполе від його Луківки — за 3 кілометри через річку Тікич, яку колись убрід переїжджав разом із батьком десятирічний Тарас Григорович, їдучи волами до Криму по сіль. У вибраному Василя Григоровича — Шевченків дух: громадянська, лірична та дитяча поезія. Понад півстоліття він живе в Криму, а душа постійно лине сюди — на Звенигородщину, в Шевченків край. Про це — один із коротеньких його віршів: Пів-Криму видно з мойого вікна. В димках он гори, в сизому тумані, Лісів осінніх вогнища багряні, Озимини зелені письмена. Для щастя провінційного мені, Здавалося б, добра і цього досить. Сюди б лише черкаську нашу осінь Й шматочок неба рідного в вікні. Інший його вірш починається словами Тараса: “Мій Боже милий, як то мало Святих людей на світі стало” А їх і справді дуже мало, Як і колись, людей святих. Чи зникли десь, чи повмирали Й Господь послав не тих, не тих... Вони, мов гаддя, розплодились, Як на городі бур’яни, Отим панам, либонь, не снились Оці зажерливі пани... Добро народне цуплять потай, Хороми зводять он які! Вони для нас тепер — панота, А ми, виходить, кріпаки! Якого треба ще закона, Що цих панів-хапуг зляка? Мо’ не чекать вже Вашингтона, А — Гонту чи Залізняка? А ось — суто ліричне, напівшкільне, напівдитяче і ніби вийшло воно з-під пера нашого найбільшого в ХХ столітті вчителя-Героя Василя Сухомлинського: Як із води, школярочки ростуть. А хлопчики — поволі, мов крізь камінь. Дівчатка — ніби яблуньки в цвіту, Аж хочеться торкнутися руками... Вони ростимуть, щоб там не було, Дочки й сини, ростимуть безупинно!!! Ти поможи їм стати на крило, О доле, доле, в нелегкі години… З перекладів Василя (а він перекладав і Поля Верлена, й Бориса Пастернака, і Єлизавету Стюарт) найбільш приглянувся мені Лермонтовський шедевр “Парус”: Біліє в морі самотою Ген парус в голубій імлі. Чого шукає в неспокої Все дальш від рідної землі? Вітрище хвилі підіймає, Аж гнеться щогла неламка. Не щастя, ні, блукач шукає І не від щастя утіка. Небесна синь під ним в ажурі, Над ним — німб сонця золотий. А він, бентежний, просить бурі, Щоб в ній, бач, спокій віднайти. Якнайвище піднімай, Василю, свої вітрила, щоб під ними якнайшвидше повернувся Крим у рідну для нього Україну! Поштові відправлення з Криму і в Крим уже можливі, то ж скоро зламані будуть і кордони між нами. бая лише в журналах часів виборювання незалежності та, ясна річ, слухала у виконанні його сина Тараса, лідера гурту “Плач Єремії”. І це справжнє щастя — можливість читати Грицька Чубая щодня, як тільки цього запрагне душа. “Легенда українського безчасся”, лідер літературно-мистецького андеграунду 1970-х років залишив нам Євангеліє духовної нескореності, актуальне не лише для проминулої епохи, коли було …все продиктовано і все перефарбовано і удостоєно належної ціни: за сумніви, за мислі — закатовано! І за холуйство — вбрано в ордени! Заповіт Чубая “з лицем одвертим твердо йти на кін” так само актуальний і сьогодні, коли українці знову мусять ставати на бій за свою Свободу. Поет ухвалив присуд цивілізації ходячих шлунків у поемі “Вертеп”: Кружляє світ. Мовчить, як треба крику. І правда топиться в брехні чи не щодня. Невже і я впаду у нього й зникну Безболісно, безлико, навмання? …Затьмила голови тупі лакузоманія. Пофіміамлять і чекають, “хто подасть”. І душу кожен з них, неначе мантію, Перешива по-модному “под власть”. Наче це не про кінець 1960-х, коли писалася поема, а про смердючі виразки сьогодення — з “хакнутими тваринами”, якими маніпулюють закулісні диригенти на позірно демократичних виборах не лише в Україні, а навіть у державах, які раніше вважалися оплотом демократії; з продажними Орбанами, Земанами і Ко; з ордою вітчизняних політиків, найточнішу характеристику яким можна дати словами Тараса Шевченка: “За шмат гнилої ковбаси у вас хоч матір попроси, то оддасте”… Але годі про них. У Грицька Чубая є простий рецепт, як поводитися зі слугами диявола: І хоч він був і далі моїх рук, Та я йому вліпив таки по морді! Головне — не бути ні “лукаво глаголящим”, ні тим, що набрав у рот води. …Якщо прийшов людиною, не каменем — Байдужим ти не маєш права бути! …Він залишив цей світ-вертеп таким молодим – 33-літнім, як Ісус. “П’ятикнижжя” Грицька Чубая, яке 2013 року вийшло у Видавництві Старого Лева, для багатьох читачів справді може стати Євангелією Незнищенності Українського Духу. Тож поспішайте у такі книгарні, як “Зміст”!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин