Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Хто я? Скажи мені: хто я? Де земля моя? · Тут чи там, чи може десь у далекому світі? · Скажи мені? Дай відповідь. Мовчиш…”. · 8 Першодрук · с. 8сторінка оригіналу ↗

Катерина МОТРИЧ. Кого обрали зорі, той долає терни

Слово Просвіти, №46 за 2020 рік

Місячна розмова Не пишеться. І ночі наче половецькі коні. Як табуни. Їх половецький князь в степи жене. І місяць упівповні спочива на підвіконні, Аскет-монах десятки літ вивчає все мене. — Старієш, — промовля, — а я за тиждень — молодик. Не маєте того, що я над вами маю. Я бачу ваші душі і до вас я звик, Я у піснях купаюсь ваших, як у ріках раю. Ти мені виспівала тисячі пісень На гілці вишні, як пташа, співала, А Муза рвала вишні у поділ і сяяв Божий день. В твої пісні себе й мене зачарувала. Отак ми втрьох у цім човні й пливем. Я, постарівши, знову молодію. А юна Муза заведе тебе то в пекло, то в Едем, То у зневіру кине, то в надію… І вибрала тобі вузьку та крем’яну дорогу, Ті, що в Фаворі вбрід ідуть і навмання Я чую ночами ти молишся все Богу, Як просиш Україну повернутись з вигнання. Твоя любов до неї — суща кара. А вона зраджувала вже тебе не раз. Це скописько ще не хліби, лише опара І з нього випече бодай окраєць тільки час. Не рви душі, — гукаю тобі знов. Московський дух і кров зайшли у ваші гени. Пригадуєш: правує на Землі вода та дух і кров, Ці троє розривають Україні вени. У москаля горить під лаптями земля Того він на чужі століттями втікає. У болотах бісиця народила москаля — Відтоді він Вкраїну до хреста і прибиває. Московська ніч, повір, колись мине. Та довго тіні тьми терзатимуть Вкраїну. Колись вона і їх, як пил з долонь здмухне. Коли у своїх душах подолаєте руїну. І Небо бачить, як зелена усеїдна сарана Дотлумлює поля, сади, городи. Як Україна у ріці шукає й не знаходить дна, До горла підійшли їй потопельні води”. Отак текла та місячна розмова, Отак і ніч кудись збігала, як ручай. Зоря Вечірня і зірниця світанкова Привітно усміхнулись — підпалили небокрай. І місяць відкотився вдалину, І ластівка зі мною привіталась. Явилась Муза з оберемком полину: “Прости, волошки й маки не тобі дістались. І не тобі осанна і Фавор-гора, Маленька грудка з неї на долоні. Сяйнула усміхом і словом: “Будь, мені пора! Прости. Втомилась. У вас меди навіть солоні”. “В них сіль утрат, — їй кидаю услід, — Це за синами плачуть квіти-медоноси. Вона вже в небі, як комета, як болід. Творець з своїх криниць вже воду носить. У печах наших вже пала вогонь, Опара є, тож на хліби будем багаті. З Його любові і з Його долонь Зійдуть ще короваї в нашій хаті”. Монолог Ну, що Богдане, Йване, всі великі-яснолиці! Як там у вас ведеться зазвичай? Ваші дороги і вершини захопили ниці, Чи видно вам позеленілий рідний край? Мо, ви повідаєте нам нашу таїну? Що печеніги, половці, хозари в теремах? Що яничари на шматки січуть Вкраїну Що фарисеї й садукеї обернули все у жах. Синедріон і полчища пилатів та іуд Зухвало витанцьовують на цій руїні. Це, мо, прийшов до краю Страшний Суд, А ми наївні все волаєм: “Слава Україні!”

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин