Про-читання · “Це суцільний живий біль і уславлення героїки наших днів. Це літопис самовидців, які побували в пекельному кратері війни”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
Книга про героїзм: “Шпитальні нотатки” Рити Довгань
Слово Просвіти, №46 за 2022 рік
Олег РАРИЦЬКИЙ, доктор філологічних наук, професор Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка Ця книга – суцільний живий біль і уславлення героїки наших днів. Це літопис самовидців, які побували в пекельному кратері війни або бачили його зблизька. Ось одна із візій… “Бачила, як Ти намагався щось написати лівою рукою, бо правої не стало, і не дозволяв мамі Тобі допомогти. Сам! Як поступово в Твоїх очах з’явилося світло повернення до життя, як ти вчився самостійно сідати у візочок. Між тим численні операції, чистки, болі. А потім… Потім було таке: як заходиш на територію шпиталю і бачиш – майорить, рухається над доріжками шпитального парку жовто-блакитний прапор – знаєш, що то Василь Стуженко на прогулянку виїхав! Ти не виїжджаєш з палати, поки не закріпиш на спинці наш прапор!” “Шпитальні нотатки” Рити Довгань – небуденне явище новітньої нефікційної прози. Виникли вони на основі власного життєвого досвіду шістдесятниці – відвідин Київського військового шпиталю і надання волонтерської допомоги пораненим українським бійцям. Захоплення їхніми героїчним вчинками, стійкість перед випробуваннями, незламність духу сучасних пасіонаріїв спонукали авторку фіксувати найхарактерніші моменти військового досвіду і лікарняного життя. Упродовж кількох років окремі матеріали з пережитого друкувалися у часописі “Слово Просвіти”. Згодом у авторки виникає задум упорядкувати їх і видати окремим виданням, яке вийшло друком у Київському видавництві “Кліо” в 2018 р. Волонтерською діяльністю Рита Довгань займається не відсьогодні. У глухі брежнєвські часи, наражаючись на небезпеку, матеріально і морально підтримувала українських політв’язнів і їхні родини, була активною в самвидаві, листувалася з діячами дисидентського руху, пропагувала їхню творчість. Вона з перших днів на Помаранчевому майдані, брала активну участь у Революції Гідності. Її затишна квартира в ті часи ставала осередком підтримки протестувальників: тут відновлювалися сили, спраглі Слова віднаходили морально-психологічну допомогу. У досить поважному віці з початком російського вторгнення Рита Довгань не залишилася осторонь і сповна віддавала свої сили пораненим українськими бійцям. І. Дзюба, автор передмови до книги, тепло відгукується про високе призначення товаришки незалежно від обставин і часу творити добро, допомагати тим, хто потребує допомоги: “Серце вічної волонтерки веде її до тих, хто потребує теплого слова, щирої розмови, а може, й тихої сповіді. Вона провідує поранених бійців у госпіталях, записує їхні розповіді і про трагічні події їхнього життя, і про будні, вислуховує жалі і надії. І чує долю кожного. І виходить унікальний літопис людських доль, за якими – і доля країни, доля народу”. “Шпитальні нотатки” охоплюють проміжок часу з 21 лютого 2015 р. до 29 травня 2018 р. У цих часових рамках авторка висвітлює зворушливі історії звитяги і протистояння бійців московському агресору, характеризує їхні мужність і силу духу. Поряд із бійцями світлими образами зринають члени родин – дружини, матері, наречені, які усіляко підтримують і вболівають за здоров’я рідних. Водночас героями розповідей Рити Довгань є медичний персонал військового шпиталю, люди великого серця, які стоїчно і жертовно рятують українських воїнів. За жанром “Шпитальні нотатки” – складне метажанрове утворення. Авторка в заголовку кодифікує такі тексти як записки. Проте за формозмістовими й комунікативними показниками ці твори не вписуються в межі такого генологічного визначення, оскільки поєднують ознаки мемуаротворчості, щоденникарства й уснооповідного тексту. Рита Довгань кожен свій запис маркує відповідною датою, що вказує на діарійні ознаки твору. Нескладно тут визначити й спогадову підоснову, адже тексти подаються в ретроспективній площині. У книзі простежуємо текстуальне співжиття чотирьох генологічно споріднених дискурсів – записникового, діарійного, мемуарного й уснооповідного, що визначає художню єдність твору. Мозаїчна структурованість книги, дискретність нарисових текстів, за допомогою яких вона компонується, свідчить про художню довершеність видання. “Шпитальним нотаткам” властиві виразні публіцистичні ознаки. Рита Довгань – професійна медійниця, працювала кореспондентом київського тижневика “Друг читача”. Вдумливий реципієнт відчуває її фаховий підхід в осмисленні суспільних явищ і важливих питань сьогодення. Із власного погляду авторка узагальнює і характеризує політичне життя в країні, оцінює події російсько-української війни, розкриває їх в історичній ретроспективі. А крізь призму таких оцінок виписує складні долі військовослужбовців, їхні героїчні вчинки, високу волю і жагу до життя. Текст Рити Довгань не позбавлений емоційного впливу. Простежуємо психологічні стани, переживання як самої авторки, так і героїв її розповідей, що виписані у загальноукраїнський контекст у протистоянні агресору. Основною ідейною спрямованістю твору є акцентуація уваги на підступності московського ворога, його злочинній діяльності і загарбницькій суті, намаганні поневолити і знищити українську націю. Духовно-інтелектуальна цінність публіцистичного тексту Рити Довгань полягає в максимальній об’єктивізації зображуваних подій і явищ. “Розумію, мої тексти дуже скромні. – стверджує авторка. – Одне знаю – вони живі. Це не всеосяжна праця з цієї теми, а спостереження, думки однієї людини”. Письменниця прагне зафіксувати реальні події дня. Її потреба допомагати знедоленим сприймається як внутрішній поклик, психологічна налаштованість творити добро: “Тому, коли тільки можу, йду з клумаками й Любов’ю в серці до своїх захисників – дітей і внуків. Іду до Київського військового шпиталю… Там я ближче почала знайомитися з нашими захисниками, ріднитися душею з ними. Через них ясніше, глибше відчуваю свій нарід, який не знищити ні Сибірами, ні Соловками, ні війнами”. Рита Довгань зазнала злигоднів Другої світової війни. Проблема людської недолі, пов’язана з війною, психологічним болем відлунює у її пам’яті ще з дитинства: “Я дитиною тяжко пережила Другу світову війну. У 1944 році в Києві на Мільйонному провулку, коло хати, куди ми приїхали з евакуації, був шпиталь… для безруких і безногих солдатів … І ми, діти, допомагали медсестрам виходжувати тих нещасних людей, годували їх кашами, супами. … А потім щезли всі…”. Цю травму авторка відчуває в душі упродовж життя. У спогадах зауважує кричущий факт фізичного знищення сталінською владою тяжко скалічених радянських бійців, що стало свідченням тоталітарної сваволі проти беззахисної верстви населення. Нотатки Рити Довгань – цінний документ не лише для літературознавчої, а й історичної науки. Авторка скрупульозно документує усні розповіді бійців, подробиці воєнних операцій, місця їхнього перебування, поранень, долучає коментар бійців, ділиться власним. У своїй справі вона не одна: залучає до відвідин і допомоги важкопораненим своїх друзів і родичів, які стають співучасниками творення тексту. Активно співпрацює із художником Сергієм Борисовським, який на її прохання фотографує промовисті кадри шпитального життя, фіксує непрості долі бійців і їхніх родин у фотозображеннях. Фотовідбитки у книзі Р. Довгань кваліфікуються як нехудожні вставки,
котрі тісно взаємодіють із текстом, є його невербальним компонентом і візуальним взаємодоповненням. Рита Довгань – майстер портретування. Портрет у книзі забезпечує творення візуального образу персонажа, а також долучається до увиразнення характеру зображуваної особи, її емоційного стану в тій чи іншій ситуації, сприяє діалогічності, індивідуалізації/типізації, що проявляються крізь призму суб’єктивної репрезентації об’єкта зображення. За слушним зауваженням К. Сізової, портрет не зводиться “лише до зображення зовнішнього вигляду персонажа, такий спрощений підхід є непродуктивним для літературознавства, оскільки залишає поза розглядом безліч текстових компонентів, що несуть інформацію про персонажа та сприяють його характеристиці, створюють образ героя в уяві реципієнта”. У “Шпитальних нотатках” Рити Довгань процес візуалізації часто супроводжується внутрішніми описами суб’єкта оповіді. Попри зримі ознаки зовнішнього портретування, відстежуються авторські інтенції до імпліцитних характеристик суб’єкта оповіді, що відображаються у відтворенні його індивідуальних особливостей, рефлексій на суспільні впливи, психологічні стани. Книга створена завдяки прийому портретування. Портретних характеристик здобуваються всі герої розповідей Рити Довгань, – зрозуміло, найбільше уваги авторка приділяє пораненим бійцям. Як-от скажімо доброволець з “Київської Русі” Олександр Кучерявенко: “Під час обстрілу вибуховою хвилею відкинуло воїна і вдарило об мерзлу землю. Вивернута рука. Кров з вуха… на місці підлікували, і далі воює, поки не дістав посттравматичний синдром. Затряслися руки, війни усні не давали спокою, аж постіль дибки ставала, а до всього лікарі розібралися, що з давнього удару має розриви м’язів у ділянці плеча, відкол кістки. Цілий букет. Після серйозного лікування знов пішов на фронт”. Такі портрети-розповіді у книзі майже типові, в осмисленні Рити Довгань набувають героїчно-епічного звучання. Розповідь Віталія Нечая з Батурина: “Ми копали окопи під селом Болотяне. Майже зубами вигризали – дуже кам’яниста земля. Не окопи – напівокопчики вдалося вирити. Бувало з московськими саперами словом перекидалися. Голодні вони. Ми кидали банки з тушонкою”. (Коментар Рити Довгань: Я собі тихо думаю: добряки наші люди, часом чи не занадто?) З цієї оповіді зринає психопортрет українця: у скрутну хвилину допомагати навіть ворогу, що особливо насторожує – надто довірливі ми у боротьбі з підступним супостатом. З розповіді Віталія Нечая висновуємо портрет-вдячність травматологу-ортопеду Володимиру Шипунову: “Він мені порятував ногу. У нього такі руки, що тільки помне, подавить де треба – і вже не болить. Це лікар від Бога. Я вірю: він поставить мене на обидві ноги”. Оповідаючи долю захисника із Славутича Олексія Бобчинця, який дістав поранення під Маріуполем, Рита Довгань змальовує портрет лікарки-пенсіонерки, яка на волонтерських засадах виходжує бійців: “Це Віра Василівна Анкіна, військовий лікар. Їй – 80. З них відпрацювала у шпиталі 36 років. А як почалося це гібридне пекло, не змогла бути осторонь. І тепер вона тут зрання до вечора. На громадських засадах, як то кажуть. А по суті – з великої любові до своєї України і воїнів, які її захищають”. “Шпитальні нотатки” Рити Довгань промовисто свідчать: будь-яка війна позбавлена сенсу. Проте війна за Свободу, за національну ідентичність в боротьбі з одвічним московським ворогом становить сенс існування України, сенс буття Держави. Як стверджує шістдесятниця Рита Довгань, паралелі історичні між сьогоденням і минулим очевидні, мусимо відстояти Свободу і Незалежність, і справа кожного у свій спосіб виборювати Українську Державність – у цьому сенс існування України.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
