Суспільство · “Наша задача — разом із нашими партнерами не дати шансу імперії зла”. · с. 2сторінка оригіналу ↗
Бій буде важким, але Перемога – за нами
Слово Просвіти, №46 за 2022 рік
Час робить свою справу – непомітно на око, але неухильно. Тридцять один рік державності України дали свої плоди, свій врожай з тих зерен, що посіяли на зламі 80-90-х років. З великим трудом проростали ці паростки на вільній землі, їх били морози із Залісся, сушили посухи, налітала саранча із східного ординського Степу, труїли свої кочубеї… Але вони вистояли, вижили, невпинно росли, щоб, коли прийде час, віддячити своїм господарям, українському народові своїм щедрим врожаєм. Так сформувалось новітнє українське суспільство і його еліта, гідне місце серед якої зайняла й наше вище офіцерство, генералітет.
Віктор СКОРИК Для цього треба було зробити багато роботи і вчасно та нещадно викорінювати бур’ян та селекціонувати елітні сорти для багатого врожаю. І це сталось! Сталось і проявилось у повну силу саме тоді, коли на нашу землю посунула орда, щоб знищити наші врожаї української волі, свободи та творчих здобутків. Валерій Залужний – офіцер України № 1 з інтерв’ю виданню The Economist: “Я довіряю своїм генералам. Зпочатку війни я десятьох звільнив, бо вони були не до того. Ще один застрелився. Я вірю Сирському. Якщо він мені каже, що йому потрібна інша бригада, значить, йому дійсно потрібна інша бригада. Звичайно, я не вважаю себе найрозумнішим тут. Я повинен і слухаю тих, хто в полі. Тому що ініціатива є. Я повинен і слухаю тих, хто в полі. Тому що ініціатива є”. Це новітнє покоління вищого офіцерства дарма не гаяло час, а скористалось тим часом, який надало їм життя та гнучка, можливо і не завжди послідовна, але все ж маневрена та невпинна робота політичного керівництва нашої держави від початку війни. Тим часом, коли в умовах майже повної дезорганізації війська в результаті дій і бездіяльності попереднього політичного яничарства до Революції Гідності, яка й знесла яничарство з політичної мапи нашої держави, вища політична влада нашої держави була змушена крізь свої помилки та поразки будувати дорогу для створення нової армії, здатної зупинити агресора, Московію, яка розв’язала війну проти самого існування України. Йти дорогою політичних маневрів – невтішних і принизливих мінських угод, основним призначенням яких була необхідність виграти час для набуття досвіду Українським Військом, по суті формування його з коліс посеред війни, його озброєння, створення передумов та чинників ефективної боєздатності всіх Збройних Сил України: Валерій Залужний: “Для нас, для військових, війна почалася в 2014 році. Для мене особисто в липні 2014 року. І я навіть не уявляв, що таке насправді війна в 2014 році. Я прочитав багато книжок, закінчив усі академії із золотою медаллю, все теоретично розумів, але не розумів, що таке війна насправді. Але за вісім років війни, аж до 2022 року, і я, і такі, як я, все це чудово розуміли. Усе, що ми робили, коли почалася масштабна агресія, – це впроваджували не лише знання, які ми вже мали у 2014 році, а й навички та досвід, які здобули з того часу. І найважливіший досвід, який ми мали і який ми практикуємо майже як релігію, це те, що росіян і будь-яких інших ворогів треба вбивати, просто вбивати, і головне, ми не повинні боятися цього робити. І це те, що ми робимо. Все, що відбулося 24 лютого, – це збільшення масштабів. До того у нас був фронт 403 км і 232 опорні пункти. А з 24 лютого цей фронт виріс до 2500 км. І ми були відносно невеликими силами, але ми брали участь. Звичайно, ми розуміли, що не вистачає сил. Нашим завданням було розподілити менші сили таким чином, щоб нетрадиційною тактикою зупинити натиск”. Хочу особливо підкреслити і розгорнути суть і сенс цих безжальних, але точних слів генерала: “…найважливіший досвід, який ми мали і який ми практикуємо майже як релігію, це те, що росіян і будь-яких інших ворогів треба вбивати, просто вбивати, і головне, ми не повинні боятися цього робити. І це те, що ми робимо”. Це кредо. Це маніфест проти тих меседжів, що широко побутували тоді: “тут нє всьо так однозначно”, “нужно договаріваться (посрєдінє)”, “єсть хорошиє рускіє, а єсть плохіє”, “будь-яка війна закінчується переговорами” й такими іншими облудними мис-ле вірусами та помилковими судженнями. Війна Московії проти України — це війна з нульовим результатом, тобто кінцевим і обов’язковим фіналом її є повне знищення противника – “окончатєльноє решеніє украінского вопроса”, стирання українського народу з мапи світу. Генерал Залужний це зрозумів, тому діє згідно з цим розумінням: … (цих) “ворогів треба вбивати, просто вбивати, і головне, ми не повинні боятися цього робити. І це те, що ми робимо”! Головною відзнакою нашого війська від ординського вишколу є вільність, свобода кожного воїна, його творчість як внесок у спільну військову справу, децентралізація дій, ініціативність кожного солдата – від Головнокомандувача до рядового. Демократичне суспільство, інша, вільна оптика мислення дає свої переможні плоди: “Радянська армія вітала і нав’язувала одне поняття: командир. Але бути командиром і лідером – це не одне і те ж. При всій повазі до пана Суровікіна, якщо подивитися на нього, то це звичайний петровський полководець часів Петра Першого, скажімо так, держиморда. Дивишся на нього і розумієш, що або ти виконаєш завдання, або тобі “п...дець”. А ми давно зрозуміли, що це не працює. І особливо ми це усвідомили у 2014 році, коли командувати 21-річними лейтенантами прийшли люди за 50-60 років. Звичайно, у нас була свої держиморди, які кулаками і біцепсами намагалася наводити порядок, але в українській армії це не проходить на 100%… Бути нормальним завжди можна. Бути нормальним означає залишатися людиною в будьякій ситуації – це найголовніше. Залишитися людиною, стати лідером. Бути розумнішим, бути сильнішим, бути більш талановитим і в такому випадку намагатися керувати людьми. Це релігія, яку я сповідував”. Далі в своєму інтерв’ю Головнокомадувач дає оцінку теперішній ситуації на війні і накреслює стратегічні завдання для ЗСУ. Насамперед він говорить про те, що ворог давно готувався до масштабного наступу і посилено та стрімко нарощував резерви для цього. І навіть сміливо називає терміни, – три з половиною-чотири роки, – відколи Кремль почав готуватися до цього повномасштабного наступу. Чому я говорю про сміливість і принциповість Залужного? Тому що це прихована, але пряма посилка до 2019 року, коли в політичному житті України сталась велика помилка “усталості от войни” і бажання “договоріться” з Москвою. Три-чотири роки ворог готувався, а Україна в цей шукала очі путіна. Чесна позиція – честь генералу! І саме проблема ресурсів є головною проблемою теперішньої війни. Так, завдяки героїзму українського народу, ми вистояли у перші дні, а потім місяці війни. Саме завдяки відчайдушній гідності нашого народу і наших вояків нам на допомогу прийшли спочатку США та Велика Британія, а потім цей тренд став поширюватися дедалі ширше і глибше. Ворог за три-чотири роки накопичив ресурсів для ведення масштабної війни на три місяці війни – із “запасом”, як він визначив, бо розраховував закінчити цю війну максимум за два тижні,
а Київ взяти за три дні. І ось це йому не вдалось, і саме це стало несподіванкою не тільки для Кремля, а й для всього світу. І саме це дало нам змогу дочекатися, коли до нас почала надходити суттєва допомога колективного Заходу озброєнням, боєприпасами та рятівними фінансовими ін’єкціями. Наразі ворог “…зосередився на Донбасі, щоб зберегти ресурси, які залишилися. Станом на сьогодні ситуація на Донбасі непроста. Але стратегічно це безпрограшна ситуація для російської армії”, — говорить В. Залужний, і далі зауважує: “ Тож, швидше за все, вони шукають способи зупинити [бої] і отримати паузу будь-якими способами: обстрілюючи мирних жителів, залишаючи наших дружин і дітей замерзати на смерть. Їм це потрібно для однієї простої мети: їм потрібен час, щоб зібрати ресурси та створити новий потенціал, щоб вони могли продовжувати досягати своїх цілей”. І паралельно вони роблять все, щоб не дати перегрупуватися нашим силам для підготовки нових напрямків наступу, розтягуючи наші війська на колосальній протяжності фронту у 2500 км. Так, нам не вдалося зробити більшого під час наших попередніх успішних наступів, розвинути успіх по максимуму, бо нам банально весь час не вистачає ресурсів для цього. Тому завдяки нашій мобільності, творчості, майстерності та маневреності ми навчились створювати умови для несподіваних атак, але розвинути їх на повну силу бракує резервів. І коли прийшов перехідний сезон від осені до зими, то широкі наступальні дії наших військ стали тимчасово неможливі. Так, це втрата нашого наступального імпульсу, ініціативи. Чим дещо і скористався окупант, який провів 300-тисячну мобілізацію (а за деякими підрахунками – приховану 400-тисячну). Так, десь 100- 150 тисяч з них надані зараз в “расход”, тобто як гарматне м’ясо, але це все ж уповільнило наше військо, і дало змогу ворожим силам дещо перегрупуватися, підготувати нові лінії оборони, підтягнути ресурси. І в цей час ще 150 000–200 000 проходять посилену, прискорену підготовку. “Тому наступна проблема, – говорить В. Залужний, – яка у нас є, це, перш за все, утримати цю лінію і не втратити позиції. Це важливо. Тому що я знаю, що звільнити його в десять-п’ятнадцять разів важче, ніж не здати. Тож наше завдання зараз – вистояти. Наше завдання – за допомогою наших партнерів дуже чітко відслідковувати, що там відбувається, де вони готуються. Це наше стратегічне завдання”. Другим стратегічним завданням Валерій Залужний називає – створення резервів і підготовка наступу ворога, який “може відбутися в лютому, в кращому випадку в березні, а в гіршому – наприкінці січня. Може початися не на Донбасі, а в напрямку Києва, в напрямку Білорусі, не виключаю і південного напрямку”. Звідсіля – нагальна задача накопичення необхідної кількості потрібної зброї. Боєприпасів і підготовлених військ: “Нехай вибачать мене солдати в окопах, але зараз важливіше зосередитися на накопиченні ресурсів для більш тривалих і важких боїв, які можуть початися наступного року”. Третім стратегічним завданням, генерал називає посилення та ефективність протиракетної оборони і протиповітряної оборони: “На мою особисту думку, я не енергетичний експерт, але мені здається, що ми на межі. Ми балансуємо на тонкій межі. А якщо [електромережу] зруйнують… тоді починають мерзнути дружини та діти солдатів. І такий сценарій можливий. Який настрій буде у бійців, уявляєте? Без води, світла, тепла чи можна говорити про підготовку резервів для продовження бойових дій?” “У нас уже є деякі NASAMS. Недостатньо, але трохи. IRIS-T вже використовується. Недостатньо, але трохи. Їх просто потрібно нарощувати. Нам потрібні десятки таких”. Додам від себе, про що коректно змовчав генерал: нам потрібні системи Patriot! Але це міжнародна дипломатія. І ще: нам потрібні дальнобійні засоби ураження ворога – це вже давно назріло. На 300, 500, 1000 км дальності. Без цього цю війну не зупинити і не виграти. Є злочин і він не має бути безкарним, бо безкарність – що у суспільстві, що між державами – призводить до ще більших злочинів, або й до абсолютного зла – існування імперії зла, зростання її апетитів та зазіхань – від бажання загарбання України, до всеєвропейських апетитів, від всеєвропейських до євразійських, і до всесвітніх. І її побратими зла, могутні та хижі, є у світі, та лише чекають своєї нагоди, уважно чатують на свій шанс. Хто досі цього не зрозумів, той повний чемберлен. А хто зрозумів — той переможний черчиль. Вся Україна вже зараз відчемберленилась на цей день на своєму гіркому і драматичному досвіді. І тепер вона є колективним черчилем. 95% громадян України за соціологічними спостереженнями вже зробили це. Головною і вирішальною проблемою та чинником успіху, резюмує Головнокомандувач ЗСУ, є ресурси. І тут навіть не в тому справа, що вони коштують дорого (хоча це теж важливо), а в тому, що вони, ресурси, виснажені, їх вже майже нема — з обох сторін, і той, хто їх знайде швидше, хто їх виробить більше, той і переможе. Світ не готувався до такої масштабної війни, і зараз не має достатніх ресурсів для їх надання України в короткі терміни. Московія теж не була готова до такого опору України, тому теж виснажила свої ресурси. Саме тому Кремль намагається закріпитися на цей день на цих позиціях або й покращити їх, і досягти передишки для накопичення ресурсів і досягнення в подальшому своєї людожерської мети – знищити Україну. Наша задача, разом з нашими партнерами не дати такого шансу імперії зла, не дати їй отямитися, не втрачати своєї стратегічної наступальної ініціативи, і водночас затягувати щільніше санкційну удавку на шиї того колоса на глиняних ногах.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
