Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пошта “СП” · “Не віддамо нізащо в світі Й малого клаптика Вкраїни”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

“Ти кажеш – брат… Я скажу – кат і хам!” Із вручення Літературної премії імені Дмитра Загула

Слово Просвіти, №46 за 2024 рік

Богдан МЕЛЬНИЧУК, голова журі премії Відбулося вручення Загулівської премії на початку листопада на Буковині, в опорному ліцеї села Мілієве, де народився славетний український поет, перекладач “Фауста”, укладач підручника з поетики, замучений більшовиками на Колимі. Як і раніше, журі цієї авторитетної літературної нагороди, що складається з представників Чернівців і Вижниччини, працювало з опертям на широку громадську думку. Почнемо з подання Чернівецької обласної організації Всеукраїнського товариства “Просвіта”, де головою народний артист України Іван Дерда. Вона рекомендувала на здобуття цієї премії 2024 року талановиту поетесу та діяльну волонтерку, членкиню Національної спілки письменників України Олену Мірчівну Рєпіну. Ця жінка реалізувала низку культурно-мистецьких і просвітницько-патріотичних проєктів, особисто зібрала для потреб Української армії майже 300 тис. грн. Завдяки ініційованому нею проєкту “Ключ” ЗСУ передано ще 300 тис. грн. Цивільні та військові взяли на озброєння поетичне та публіцистичне слово цієї літераторки, виголошене на телеканалах і обнародуване у пресі та збірках, зокрема у виданій 2023 року “Жити далі” і з продовженням викриття російського імперіалізму щодо України, яке розпочав Дмитро Загул своєю книжкою “Мара” понад сто років тому. Д. Загул писав: “Ти кажеш – брат… / Я скажу – кат і хам!” Тоді попередники нинішніх рашистів вбивали на вулицях Києва українців за одну вишиванку, за одне українське слово. Теперішні “визволителі”, як свідчить інформація, діють подібним чином, а, може, ще більш по-звірячому: “14. 03. 2022. Вагітна жінка, яка була поранена під час обстрілу росією пологового будинку в Маріуполі, померла разом із дитиною”. Навівши цей факт, Олена Рєпіна таврує росію віршем: А ірод цілить в немовлят, Розперезався в лютім герці, Не мати народила – мать Без серця. Який до біса ти вояк На цім кривавім перехресті? Що згинеш – це відомо й так – Помреш без честі! І не заплаче удова, Не прийме труп твоє ж болото, Твої ж і спалять, як дрова, Тебе, мерзото. Подібної сили й інші вірші збірки “Жити далі”. Ще одну письменницю – кандидатку в Загулівські лавреати – рекомендувала Чернівецька обласна організація НСПУ. Це Інна Михайлівна Гончар – фахівець зі зв’язків із громадськістю Дністровської ГАЕС, кореспондентка Новодністровського радіо “На своїй хвилі”, членкиня Національної спілки журналістів України та Національної спілки письменників України, має педагогічну освіту, поетеса, авторка 7 поетичних збірок, у тому числі “Вірші цієї війни”. Проводить активну громадську роботу, часто виступає перед працівниками ГАЕС. Під час презентації згаданої збірки зібрала майже 18 тис. грн і передала на потреби ЗСУ. А збірка “Вірші цієї війни”, видана у 2023 році, пройнята актуальною думкою: Не віддамо нізащо в світі Й малого клаптика Вкраїни. За нас батьки в молитві й діти І мова наша солов’їна! Серед майже 60 творів збірки вірші “Розстріляний Шевченко”, вартий увійти до відповідних антологій і звучати перед публікою: Розстріляний Шевченко з України Вражині не скорився і не впав. Стоїть, як символ віри між руїни, А скільки ж він пророче написав. Розстріляний Шевченко в Бородянці Зібрав у рану весь вкраїнський біль, Чиїсь вже ненароджені світанки І крики безпорадні звідусіль. Розстріляний Шевченко – наче доля: Схилився тільки, встояв попри все! Отак вона в тризубі, наша воля, Вкраїнську перемогу принесе! Який перегук із Загуловим віршем 1920 року: “Читали ми твої слова, неначе Біблії глаголи”, звернутим до Шевченка. Вижницьке районне об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” рекоровський, Борис Пономаренко, Михайло Сидоржевський, Валерій Смолій, Валентин Сперкач, Сергій Тримбач та інші. У своєму вступному слові модератор заходу голова НСПУ Михайло Сидоржевський підкреслив, що нам усім дуже важливо в контексті майбутнього розуміти, що нам робити після війни і після перемоги, який обрати шлях розвитку, щоб він був непомильний, як реагувати на світ, де сталі політичні системи руйнуються і народжуються нові, світ, де точиться жорстка боротьби між консерваторами і лібералами, світ, що міняється дуже стрімко, світ, де ми маємо добре орієнтуватися, щоб зберегти нашу націю. З доповідями на заході виступили Валерій Смолій, академік Національної академії наук України (НАНУ), директор Інституту історії НАНУ; Микола Жулинський, академік НАНУ, директор Інституту літератури імені Т. Шевченка НАНУ; Сергій Комісаренко, академік НАНУ, директор Інституту біохімії імені О. Палладіна НАНУ. Також виступив Іван Заєць – український політик, народний депутат України У 2011 році Ярослав Кузик видав у Вижниці 40-сторінкову книжку під назвою “У вінок пошани Дмитрові Загулу: Антологія присвят” зі своєю передмовою, в якій висловлював надію, що вона буде сприйнята з інтересом літературознавцями, вчителями, учнями, всією громадськістю. І не помилився. Видання включило 33 поетичні твори як незабутніх, так і наших сучасників. Процитую початок і закінчення поезії Георгія Шевченка “Монолог Дмитра Загула через 65 років по смерті”: А я не вмер. Не вірите? Не вмер? Я ще живу. Ще дужі мої крила. Мене в снігах сибірських не зарили, Я з вами, друзі. З вами дотепер. Це початок. А ось фінальні рядки: Що час кривавим почерком писав? Невже даремне Я своє життя Поклав дочасно на вівтар свободи Що знову хмари котяться зі Сходу, Аби зросити кровію наш стяг?! О, Господи! Спаси і відведи Від неї, від московської орди! Я закликаю. Чуєш? Я закликаю Й нічого іншого у Тебе не благаю, Лиш Україну, Боже, пощади! З думою про загрозу Україні наведені строфи Георгія Шевченка творилися ще до нападу споконвічного нашого ворога. Процитовані рядки поетес Олени Рєпіної та Інни Гончар продиктовані свіжим болем. Авторок привітав і вручив їм лавреатські дипломи й конверти з грошовими сумами член журі, голова Вижницької територіальної громади Олексій Чепіль. Аналогічні відзнаки прийняли з його рук Олександр Кузик і Михайло Григоряк. І, звісно, звучало поетичне слово Д. Загула з уст учнів Міліївського опорного ліцею. А народний артист України Іван Дерда прихилив до себе піснями “Вівці мої, вівці…” та “Черемшина”. Учасники вручення Загулівської премії–2024 вклонилися пам’ятникові уродженцю Мілієвого та побували в його музейній кімнаті. Присутні також привітали лавреата Шевченківської премії Валентина Микитовича Сперкача (праворуч) з ювілеєм, побажавши йому міцного здоров’я, нових творчих висот. Просвітяни долучаються до привітань на адресу Патріарха української кінодокументалістики. З роси й води!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин