16 Спадщина · “Україною пронизана уся Європа, українські митці залишили свої мотиви у багатьох культурах світу”. · с. 16сторінка оригіналу ↗
Світ Марії Башкирцевої
Слово Просвіти, №46 за 2024 рік
Галина ДАЦЮК, журналістка, м. Київ
Нещодавно в Голосіївському мануарі відбулася зустріч з прозаїком, поетом, мандрівником-документалістом, журналістом, головою ТО прозаїків Київської організації НСПУ – Олександром Балабком. Цього разу письменник прийшов, аби поділитися своїми відкриттями і літературними набутками про одну з найзагадковіших і харизматичних постатей у світовій та українській культурі – Марію Башкирцеву (23 листопада 1858 р., Гавронці, Полтавський повіт, Полтавська губернія – 31 жовтня 1884 р., Париж), про яку знала європейська спільнота, але не знали ми на її батьківщині. Зустріч, як завше, виявилася пізнавальною, яскравою, щирою і теплою. Ось що написав про це Олександр Васильович: “Голосієве Максима Рильського в день архістратига Михаїла вклонялося неперевершеній Марії Башкирцевій, якої не стало 140 років тому. Ця місцина прекрасна будь-якої пори року. А сьогодні над ставом сумували плакучі верби, неохоче скидаючи листя, а в саду Музею ще квітла ледь рожева, майже біла, троянда. Певно, на честь Марії. Сьогодні згадали про мій давній есей “Променад з мадемуазель Марі”, подорожі до Ніцци, Парижа, Полтави, Диканьки; про поки що мою єдину п’єсу “Сон Марії Башкирцевої” і про наш неймовірний творчий студентський курс. Радий був побачити на цьому вечорі його прекрасних представниць – Зою Шарикову, Євгенію Кабаренкову, Людмилу Винокурову і, звісно, поетесу й мисткиню Валентину Давиденко, яка не лише виступала, а й принесла кілька своїх акварелей, суголосних темі дійства. Згадали добрим словом Михайла Федотовича Слабошпицького, “першовідкривача” Башкирцевої в українській літературі, який підтримував мої перші кроки у письменництві і 2006 року “споряджав” до подорожі стежками Башкирцевої й Винниченка відповідною літературою. Це пошанування малярки і письменниці мало відбутися 1000 днів тому, у лютому 2022-го, але почалася російсько-українська війна. Проте завдяки звитязі наших ЗСУ ми його провели сьогодні – без оголошення тривоги і вимкнення світла. Вдячний завжди привітній директорці Музею Вікторії Колесник, онукові поета Максиму Рильському, мистецтвознавиці й краєзнавиці Наталі Василишиній, яка принесла на вечір виданий французькою том
“Щоденника” Башкирцевої. Вдячний усім, хто прийшов сьогодні осягнути світ цієї яскравої постаті в українській й світовій культурі”. Завжди радо приймаю запрошення мого творчого побратима на його літературні імпрези. Щоразу на подібних пошануваннях “нашого цвіту” відкриваю його талант журналіста, письменника і діяльної людини, готової поділитися з усіма своїми відкриттями. Це ж скільки сходжено, об’їжджено, який огром матеріалу прочитаноперечитано, аби написати історію великої постаті чесно і цікаво! Зустрічі у благословенному Голосіївському мануарі завжди набувають особливого шарму. Вони розгортаються у часі і просторі, світяться словом великого поета Максима Рильського, що залишив нам і свій спадок, і свій голос. Тож і постать Марії Башкирцевої, 140- літтю пам’яті якої був присвячений цей захід, природньо набувала тут нових звучань, відтінків, значень. Дивовижна особистість письменниці і художниці, діяльної натури наново відкрилася нам мандрівкою Київ – Ніцца – Париж – Ружен, яку здійснили разом з Олександром Балабком, за його світлинами і за сторінками есею “Променад з мадемуазель Марі”. Особливу увагу було звернено на те, що талановита Марія Башкирцева відчувала свою закоріненість в українську землю і півтора століття тому писала про те, наскільки різні українці і росіяни. “Подорожні торгівці-росіяни, які зрідка заходили до нас, здавалися нам майже чужими, і всі сміялися над їхнім одягом і мовою”, – пише вона в “Щоденнику”. Вже доросла Марія зацікавлено осягає батьківщину. “Селяни, побачивши віддалік коляску, знімають шапки. Ці добрі, терплячі й шанобливі обличчя розчулюють мене; я усміхаюся до них, і вони, здивовані цим, відповідають усмішками на мої приязні поклони...”. “Сільські баби мають чудову поставу, вони вродливі й цікаві у своїх строях, що окреслюють форми тіла і лишають ноги відкритими до колін…”. За цими деталями, спостереженнями, описами Марії Башкирцевої можна створити прецікаву етнографічну розвідку про український побут ХІХ ст. – такий зріз розгортає спадщину Башкирцевої для нових сучасних досліджень. І переконує, що Україною пронизана уся Європа, що українські митці залишили свої мотиви у багатьох культурах світу. Письменниця, художниця, перекладачка Валентина Давиденко охарактеризувала літературно-мистецьку зустріч з письменником Олександром Балабком як “цікаву й артистичну подорож від Ніцци до Мужена в осінньому Голосієві! З легкої руки і талановитого пера!”
А Ольга Камінська, голова Українського культурно-просвітницького товариства “Дніпро – Рієка”, побачивши світлини з імпрези у Фейсбуці, написала: “Такі зустрічі завжди неймовірно теплі і наповнені спогадами, звітами про сьогоденні творчі здобутки і взаємозбагачувальні новими позитивними емоціями, такими необхідними в ці темні часи сьогодення. Рада всіх вас бачити разом – наш поважний і любий тріумвірат”. Помічено, що в такі емоційні хвилини люди, яких ми згадуємо, тримають над нами небо, розганяють лихо, створюючи дивовижну атмосферу радості. Як тут не погодитися зі словами журналістки Людмили Винокурової: “Здається, забули на цей час про все: про війну, про особисті негаразди, про осінню хандру. З нами була лише віра, що все буде добре, що переможе світ добра і гармонії, яким є мистецтво”. Ще раз подивувалася і зрозуміла, що він один такий серед нас – мандрівний Олександр Балабко – невтомний трудівник, блискучий письменник і щира приязна людина. Тому з радістю приходять на його зустрічі і його шанувальники, і ті, кому ще належить відкрити його талант. Творчої наснаги і нових книжок вам, Олександре Васильовичу!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
