Тільки в “СП” · “Їх виводили з Гурбинського лісу і під конвоєм відправляли дальше. Їх чекали Воркута, Караганда, Норильск і ще багато*багато подібних місць”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
Воскресіння через пів століття
Слово Просвіти, №46 за 2024 рік
Микола ПРОЦЮК
Продовження. Початок в ч. 34—45 за 2024 р.
Наступав час великого іспиту для всіх повстанців незалежно від рангу і посади. Але для Кропиви наступна битва мала ще й особливе значення. Адже це він, Кропива, цілу зиму прищеплював повстанцям ази військової науки. Майже всі підстаршини були випускниками, започаткованих ним шкіл підстаршин. Не всі його тоді розуміли, часом його вимоги здавалися надмірними. Хіба це повстанська справа копати ці осоружні окопи і займати в тих окопах оборону? Адже УПА – не регулярна армія. Але тепер ці військові знання їм дуже пригодились. Кропива підходив то до одної, то до другої групи повстанців, підбадьорював їх, вселяв надію, відповідав на незліченні питання. А сам також придивлявся до повстанців, вивчав їх настрої, подумки визначав про себе, чи є достатнім бойовий дух в повстанських лавах, чи не зламаються вони перед лицем грізного ворога? Чи витримають вони той жорстокий Іспит, який має тільки дві оцінки: Життя, або Смерть? Зустрівши Ясеня, Кропива передав йому сотенного Андрія, сотенного Панька та чоту Чорногори для прикриття незахищеної ділянки. Таким чином у своєму підпорядкуванні Кропива залишив тільки оперативний резерв – курінь Непитайла. Але в обороні не залишилось незахищених місць, вона була круговою, надійною, ешелонованою в глибину, здатною витримати не тільки атаки піхоти, але й танків. Не кожен кадровий офіцер з добрим військовим вишколом міг би в таких умовах організувати таку міцну оборону. А вже о 4-й ранку після шаленого артилерійсько-мінометного обстрілу, ворог пішов у перший наступ на окопи повстанців. Цей наступ повстанцями був успішно відбитий. Після короткої перерви ворог пішов у другий наступ. Тепер в атаку йшли також танки, а у фланг сотні Яструба, на стику з куренем Сторчана, вдарила ворожа кавалерія. Сотня Яструба не витримала удару і відступила в ліс. За сотнею Яструба відступили і відділи Залізняка. Наступив найкритичніший момент бою. Становище врятували сторчанівці, які, опинившись в оточенні, не запанікували, а пішли в контрнаступ і билися до останнього патрона. Загинуло 60 героїв-сторчанівців на чолі з командиром Сторчаном. Ціною свого життя воснено в трьох напрямках. Повстанцями було здійснено важкий нічний марш і під ранок 25 квітня їхні головні сили наблизились до Бущі. Тут ворог намагався перетнути шлях повстанцям, але в зустрічному, бою був розбитий. Менша частина на чолі з курінним Паньком долиною р. Кутянки без перешкод вийшла до Суразького лісу. “Частина куренів, втому числі курінь Непитайла зосередились в Точівському лісі, приблизно в 15-ти км від місця бою в Мізоцькому районі Рівенської області. В цьому лісі було проведено переформування куренів, тому що в зв’язку з втратами в боях курені значно поріділи. Із залишків куреня Гірчиці (яким до цього часу командував Мамай, підступно вбитий сексотом в спину 25 квітня. – М. П.) і куреня Непитайла, яким після смерті Непитайла тимчасово командував Великан, був сформований курінь Гірчиці, куди я був призначений Кропивою на посаду політвиховника куреня. На цій посаді я працював приблизно до 15 травня, виконуючи ті ж функції, що і в курені Непитайла. За цей час наш курінь постійно змінював місце дислокації, уникаючи переслідування і оточення зі сторони радянських військ. Робив днівки в населених пунктах і проводив нічні марші”. Отже, після виходу з оточення Кропива переформовував курені, призначав командирів і політвиховників, тобто знову виконував звичайну штабну роботу. Виникає небезпідставне питання: – Чому генерал Марченков не зробив навіть спроби розбити повстанське військо під час рейду на Полісся? Адже після виходу з Точевицького і Дерманського лісів повстанці здійснювали марш по відкритій місцевості на північ, до Поліських лісів. Але ми з тобою, дорогий читачу, на щастя не є генералами НКВД, і тому їх спосіб мислення для нас є незрозумілим, бо ми у всьому керуємося природнім почуттям здорового глузду, ани на декілька годин прикували до себе ворога, що дало можливість Ясеню організувати другу лінію оборони. І ще третій раз цього дня ворог пішов в атаку. Тепер ним вже були застосовані всі роди військ включно з авіацією. Дехто може мені заперечити, що це була не бойова, а розвідувальна авіація, “кукурузники”, і ніякої шкоди ці літаки повстанцям не могли принести. А я наведу такий приклад. У квітні 1946 р. під час облави в нашому селі Городиловичі (Сокальщина) над нами з’явились такі самі “кукурузники”, з яких на село посипались бомби і гранати. Тому великим гріхом було відзначати в незалежній Україні “60- річний ювілей “сталінських соколів” 14-го авіакорпусу”, який привів до всесвітньовідомої катастрофи на летовищі Скнилів під Львовом 27 липня 2002 р. І ця третя атака також була повстанцями відбита. Повстанська оборона була надзвичайно активною. При найменшій можливості повстанці контратакували ворога і робили сміливі вилазки у вороже запілля. Поки повстанські відділи відбивали шалені атаки озвірілого ворога, командири Еней, Леміш, Кропива уважно спостерігали заходом бою, а в критичних ситуаціях вчасно втручались і виправляли становище. Але головним було все-таки знайти вихід з цього становища. Всі розуміли, що ворог може перекинути сюди значні сили і ще одного такого дня повстанці можуть не витримати. Постійно вивчались і аналізувались донесення розвідки про переміщення ворожих військ. І накінець вдалось таки “намацати” слабі місця у ворожому кільці. Виявилось, що ворог, втягнутий в наступальні дії, послабив кільце оточення і воно, це кільце, вже не суцільне, бо в деяких місцях ворожих військ нема. Найбільш сприятливим для виходу з оточення був північносхідний напрямок на Бушу і далі – в Дерманський і Точевицький ліси. “Вже за дня (24.04. – М. П.) рішили к-р Леміш, Кропива, Еней і я прорватися в Дерманський ліс”, – свідчить Микола Свистун – Ясень. Це підтверджує і Василь Худенко – Остап: “Ввечері 24 квітня був отриманий через зв’язкового наказ від Кропиви на відступ і вихід з оточення”. Вихід з оточення було здій-
Меморіальний комплекс героям Гурбинської битви
Микола Процюк, автор книжки спогадів “Воскресіння через пів століття”, син командира штабу УПА*Південь Василя Процюка – Кропиви – на вшануванні героїв Гурбинської битви на Рівненщині тут є зовсім інший варіант. Скажи мені, дорогий читачу, чи міг генерал Марченков відправити декілька тисяч своїх головорізів вслід за повстанцями, які вирвалися з влаштованого ним “котла”? – Так, – каже здоровий глузд – повстанські відділи під час маршу були дуже вразливими, вони представляли собою добру мішень для нанесення удару. – Ні, – каже генерал НКВД Марченков, – я не міг послати своїх підлеглих для повного розгрому повстанців, бо це означало поставити хрест на своїй генеральській кар’єрі, до якої я йшов багато років. А скількох людей я загнав на той світ заради тих генеральських погонів і лампасів! Вже німці були під Києвом, а мив Биківні все “працювали”. Ні, цього я не міг зробити. Адже я обклав повстанців, як вовків на полюванні. А вони все ж таки вирвались. А що скажуть товаріщі Жуков і Берія? А скажуть вони, що генерал Марченков – бездара. Бо йому було виділено аж 30 тисяч солдатів і офіцерів, танки, літаки, артилерія, щоб розгромити якихось три тисячі “украінскіх бандітов”, а він їх випустив. Найкраще в цьому випадку зробити вигляд, що ніякого прориву повстанців не було. Не було цього прориву, бо його не могло бути ніколи. І все. Крапка. І підлеглим треба натякнути на нараді, щоб не базікали про прорив, якщо хочуть нагороди і чергові звання отримати. Але як же бути із звітом? Головне, щоб у звіті цифра була “ісправна”. Скільки там тих бандитів ми повинні були знищити. Три з половиною тисячі. Значить треба цю цифру “зробити”. Так “зробити”, щоб і комар носа не підточив. Ось сексоти доповідають, що в лісі переховується величезна кількість молоді без зброї, а також населення з навколишніх сіл. “Всє оні – врагі совєтской власті. Завтра с утра начать тщатєльноє прочьосиваніє (тепер кажуть “зачістку”) лєса. Всєх убівать на мєстє. Ну і что, что оні без оружія. Убівать всєх подряд. О колічєствє убітих докладивать єжечасно. Всьо, виполняйтє!” Ще перед Гурбинською битвою коменданти деяких районів видали наказ про мобілізацію до УПА. В запіллі бойових куренів в лісі знаходилося декілька тисяч новозголошених юнаків, єдиною “зброєю” яких були торбинки з домашніми харчами. В ніч з 24 на 25 квітня бойові курені і сотні зуміли вирватись із оточення, а мобілізовані хлопці і чоловіки разом з мирним населенням з навколишніх сіл зосталися в лісі Були тут і поранені повстанці. І тут почалося найстрашніше. Щільними рядами, ретельно, метр за метром прочісували енкаведисти Гурбинський ліс. То тут, то там роздавались короткі черги ППШ і одинокі пістолетні постріли. То гинули від більшовицьких куль поранені українські повстанці, які надіялись сховатись в лісових хащах. П. Мірчук вказує, що поранених було коло 100 чоловік. Всі вони були убиті більшовицькими катами. А в глибині Гурбинського лісу ховались беззбройні юнаки і місцеві жителі. Безжалісно, в упор, розстрілювали кати всіх тих людей. Загальні втрати повстанців на Гурбах, якщо зважити на масштабність бою, загинуло їх не так багато, разом з розстріляними пораненими повстанцями число втрат УПА сягає десь трохи більше 200. А 1800 – то були мирні жителі і беззбройні волинські юнаки. Напившись досхочу української крові, московські бандити в останній день облави 27 квітня вирішили проявити “мілость” і вже не всіх беззбройних хлопців розстрілювали. Їх виводили з Гурбинського лісу і під конвоєм відправляли дальше. Їх чекали Воркута, Караганда, Норильск і ще багато-багато подібних місць, які тепер асоціюються у нас зі словом ГУЛАГ. У книжці відомого українського історика Володимира Сергійчука “ОУН-УПА в роки війни. Нові документи і матеріали” (Київ, видавництво “Дніпро”, 1996) поміщено цікавий архівний документ під назвою “З карти проведення бойових операцій військ НКВС проти загонів УПА з 19 лютого по 20 вересня 1944 року”. Тут “зафіксовано 410 боїв між більшовицькими бандами НКВД і Українськими Повстанцями за цей період, показані місця, дати і втрати УПА в цих боях. Про втрати військ НКВД не повідомляється. Серед того сумного переліку найбільшою цифрою втрат вражає такий запис: “Майданська Гута: убито – 2018, захоплено в полон – 1570,
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
