“Буде мова – буде нація і держава. Бережемо · мову – бережемо державу, бережемо нашу · перспективу”. · 8 Просвітянське віче · с. 8сторінка оригіналу ↗
Виграти війну на мовному полі
Слово Просвіти, №46–47 за 2021 рік
Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка провело цілий ряд “кру-
Павло МОВЧАН, голова ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка:
– День української писемності та мови в 1997 році ми вперше відзначили в Українському домі як державне свято.
А чи стало це свято загальнонаціональним за майже чверть століття, що минула? Ні, не стало. Чи була вирішена проблема, яку ми тоді озвучували на всіх рівнях, починаючи від Верховної Ради, зокрема, від Народного Руху України? Ні, ми не змогли цього зробити. Чи відзначаємо цей день на належному рівні сьогодні? Ні. Я не чую, щоб представники української влади бодай поклали вінки до пам’ятника Преподобному Нестору Літописцю цього року.
Повернуся до історії свята. Я запитав тоді у Леоніда Даниловича Кучми, який прийшов на запрошення просвітян в Український дім, чи читав він Біблію. Президент відповів, що так. Нагадав йому слова зі Святого Писання: “Слово творяще і воно витворило світ. І сталося все по слову Господньому”. Тоді запропонував: хай буде день не просто української писемності, а й мови. Тому що писемність – це знак, а звук передував усьому. Звук і знак об’єднані в слові. Бо з внутрішнього боку слово – це думка, а із зовнішнього – мова.
Чи можемо ми сьогодні сказати, що є розробки Національної Академії Наук України, присвячені саме цьому аспекту? Тому духопіднесенню, яке було властиве нашим пращурам. Коли слово було витворене, то воно означало весь космос і кожну травинку. І все це передавалося від нащада віку до сьогодення.
Мова творить людину. Людина не просто народжується, вона народжується з певною програмою. І ця надпрограма дається разом зі словом, рідним словом. І наша сьогоднішня конференція нагадує, що мовний аспект розв’язує всі наші національні проблеми.
Ми відбулися історично. Але ця історична тяглість багато разів переривалася нашими завойовниками. Особливо тими, хто на півночі України. А також на заході – маю на увазі поляків, угорців та румунів, які намагалися відчленувати наші території. І сьогодні нам відмовляють у найважливішому праві бачення світу, бо через слово ми бачимо світ. Кажуть, що нас придумали поляки, або що австрійці придумали нашу мову тощо.
Було велике творення мовного світу, яке починається десь з глибини. Ми навіть не можемо дійти до тієї глибини, де починається наше слово. Але ми можемо побачити кінець, якщо будуть і далі ті процеси денаціоналізації, поголовної русифікації, які сьогодні тривають в Україні: ми не стали єдиним організмом. Бо тільки єдине мовне середовище формує цей організм. Чи можемо ми уявити, щоб євреї, коли відроджували свою державу дозволили дві державні мови? Ні. Про ці речі треба нагадувати. Ми повинні дати сигнал всім патріотичним українським силам, які ще є, що разом слід змінити ситуацію. На 31-му році незалежності народні депутати України з фракції “Слуги народу” голосують за те, щоб змінити статус української мови, щоб навчати іноземних студентів російською мовою. Скільки можна? Процес декомунізації передбачає і дерусифікацію, визнання наших національних прав.
Буде мова – буде нація і держава. Бережемо мову – бережемо державу, бережемо нашу перспективу.
Маємо бути силою протидії, виконувати ту функцію, яку не виконують політичні структури. Маємо бути не тільки контролерами, а й тими, хто застерігає українську владу, хто наполягає. Сьогодні українська проблема є планетарною, так само як і мова є планетарною. Мова безпеки – це національна безпека. Вдаваймося до всіх можливих способів, впливаймо на ситуацію на всіх рівнях.
Георгій ФІЛІПЧУК, академік Національної академії педагогічних наук України:
– Упродовж 30 років було багато нормативних документів, починаючи від Конституції України і завершуючи рішеннями Конституційного Суду щодо мови. Багато документів, розпоряджень, законів. Але є знакові, надзвичайно чутливі речі, які зберігатимуться в пам’яті багатьох поколінь. Серед них Указ від 7 листопада 1997 року про відзначення Дня української писемності ти мови. Там чітко сказано, що на підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства і видається цей документ.
Хотів, щоб ми нагадали про значимість цього документа, про який сьогодні мало згадують у нашому інформаційному просторі. Але у нас є вчені, педагоги, просвітяни, які можуть висловити свою думку щодо значення для нашого народу і нашої держави Дня української писемності та мови.
Олена СЕМЕНОГ, завідувачка кафедри української мови і літератури Сумського державного педагогічного університету:
– День української писемності та мови – це свято державної мови. Маємо берегти мову, берегти державу і наше українське слово, яке формує світ. Кордони мови ніколи не збігаються з географією. І коли людина відрікається від родової пам’яті, то вона дійсно спроможна на все.
Кафедра української мови та літератури нашого університету провела цілу низку заходів, епіграфом до яких можуть слугувати слова Івана Франка: “Маємо навчитися відчувати себе українцями без офіціальних кордонів”.
Якість українськомовної освіти є необхідною умовою сталого розвитку, одним із головних індикаторів національної безпеки. А мета українськомовної освіти мовних, літературних, загальнокультурних, особисто ціннісних аспектів з мовним вихованням і його невід’ємними атрибутами – мовним смаком та мовним чуттям. Маємо долучити учнів та студентів до духовних надбань і сприяти формуванню української мовленнєвої поведінки, української мовної стійкості. А це значною мірою залежить від родинного виховання і від підготовки, зокрема, у нашому навчальному закладі.
Ми сповідуємо тези Івана Зязюна про те, що виховання особистості неможливе без духовних зусиль. У радості людського буття найбільше виявляється свобода. Бо радість – це завжди добро, краса, творчість. А добро означає – доба і робота. Доброю називали людину, яка за добу могла виконати багато хорошої, потрібної, важливої роботи, важливої для громадянина. А гідний громадянин – тотожний громадянину своєї рідної землі.
Наша кафедра викладає цілу низку українознавчих дисциплін – український фольклор, українська література, сучасна українська літературна мова та ін. Усі ці дисципліни пронизує теза, що національна освіта, патріотизм громадянина ґрунтуються на людиноцентризмі. Сповідуємо такі цінності, як добро, любов до людини та людства.
Ми провели Всеукраїнську науково-практичну конференцію на тему: “Інновація педагогічної майстерності учителя-словесника”. Ця конференція збирає фахівців з різних куточків України. Цього року зверталися до питань важливості українськомовної освіти та її збереження. Завжди проводимо думку, що ми горді, що є українцями.
До нас долучилися фахівці з Казахстану, Литви, Латвії, Білорусі. А відкриттям цієї конференції стала публічна лекція академіка Георгія Філіпчука “Україноцентризм в освітній політиці”. Ця публічна лекція зібрала до 100 осіб. До неї долучилися колеги з 25 закладів вищої освіти. У рішеннях наших заходів записали, що популяризуватимемо ідеї, які звучать зі сторінок культурологічного тижневика “Слово Просвіти”. Стоятимемо на захисті української мови. А слово захист має корінь – хист, талант, обдарованість.
Василь ГЛАГОЛЮК, голова Коломийського об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка:
– Сам День української писемності та мови виник як пересторога щодо подальших загроз українській мові. Правильно було підняте питання про те, що не можна зупинятися на досягнутому. Тому що загроза українській мові є. Це ми бачимо з екранів телевізорів, зі стін Верховної Ради України від так званих слуг народу.
І дивного в цьому нічого немає. Упродовж віків стосовно українського народу вживався лінгвоцид. З часів Петра І видано 480 заборон, що стосувалися української мови.
Сьогодні на Західній Україні,
зокрема, на Коломийщині, немає великих загроз для української мови. Тому що вона збереглася тут у повному обсязі. Але це питання потрібно тримати у центрі уваги. Адже бачимо в багатьох містах засилля реклами іноземними мовами. У громадському транспорті чуємо російську попсу, інший недосконалий продукт, який отруює душі українців.
У цьому році, зважаючи на епідеміологічну ситуацію, проводимо заходи до Дня української писемності та мови в іншому форматі. Зокрема, куратор молодої “Просвіти” Галина Волощук організувала флешмоби. Звернулися до наших первинних осередків і територіальних громад щодо передплати “Слова Просвіти”, яке стоїть на сторожі української мови, публікує статті, присвячені цій темі відомих вчених, митців. Вже передплатили 50 примірників. Розуміємо, що цього замало. Працюватимемо й далі.
Для того, щоб в Україні завжди була державна українська мова, треба за це боротися й думати повсякчас.
Також хотів би озвучити прохання голови Сєверодонецької “Просвіти” Ольги Кряжич допомогти у комплектуванні бібліотеки Луганського державного університету внутрішніх справ. Там потребують історичну, сучасну українську літературу. Ми вже відправили кілька пакунків.
Петро ЧЕРНЕГА, професор Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова:
– Всеукраїнське товариство
“Просвіта” імені Тараса Шевченка та газета “Слово Просвіти” роблять в державі найбільше для збереження, захисту і розвитку української мови.
Українська мова хоча й зазнала змін, але вона збереглася з прадавніх віків і стоїть до нашого часу як непорушна скала. Наша мова давніша за інші індоєвропейські мови. Це мають знати всі.
Відродження і використання української мови лякали і викликали жорстокий спротив царизму протягом 300 з лишком років. У відповідь на український спротив царизм у 1876 році прийняв Емський указ. Пантелеймон Куліш тоді писав: “Мужицька мова, ставши літературною, розколола імперію по саму серцевину”. Вони про це знали і знає сьогодні путінський режим.
Вже було сказано, що впродовж 350 років московський царизм, Російська імперія, комуністичний режим нещадно боролися проти української мови. Тому що вона, на їхню думку, розколювала руську націю, триєдиний руський народ. Не давала можливість нас асимілювати. Освіта та інформаційний простір заповнювалися російською мовою.
Український та російський філолог Олександр Потебня справедливо зауважив, що мова – це не лише основа нації. Мова – це життя нації, це захист нації, це державність нації.
Сильна особистість народжується і формується в середовищі національної, політичної єдності. Тобто – національної самобутності. Без мови ми не можемо сформувати національну еліту. Народ, який втрачає рідну мову, є розумово поневоленим.
З перших років незалежності влада не усвідомлювала значення української мови. Не усвідомлюють цього і сьогоднішні наші керівники. Не розуміють, що головний наш ворог – це Москва. А головний засіб боротьби з цим ворогом – це хрест і меч. Тобто українська духовність, українська єдність і сила.
глих столів”, присвячених захисту й розвитку мови, просвітянській роботі в столиці та областях сьогодні. Ми будемо друкувати в тижневику виступи учасників цих “круглих столів” і просимо наших читачів долучатися до обговорення.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
