Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“І ті, що не чують стогону помираючих людей, свідомо · знищених людиноненависництвом, солідаризуються із · злочином та підтримують геноцид проти українців”. Голодомор · с. 4сторінка оригіналу ↗

«І слово боролось»…

Слово Просвіти, №46–47 за 2021 рік

Л. А. Сердунич. І слово боролось (Український фольклор періоду голодоморів; статті та художні твори авторки про голодомори в Україні). – Хмельницький: ФОП Цюпак А. А., 2018. – 140 с., іл. ця кожного українця, щоб не мовчали, не забували, щоб пам’ятали, бо “людська пам’ять – це зброя”. Вона не може пробачити часової несправедливості, коли заборонялося говорити про голодомор, коли згадка про це каралася розстрілом чи засланням у Сибір, на Соловки. Але радіє, що нарешті це сталося, що люди прозріли і приховане стало явним. Звичайно, у книзі лише частина “створеного тоді словесного відображення буття” і більшість “на щастя, вийшли з активного ужитку”, “проте ця творчість нашого народу становить неабияку цінність серед досліджень і теж свідчить про голодомор 1930-их років, про терор і репресії”, – стверджує Любов Андріївна. Хіба можна спокійно читати і не реагувати на витвори: “Сидить Сталін у столиці, / їсть вкраїнські паляниці. // Що у нас забрав – / за кордон продав”; “Приїхало ГПУ, / загнало дітей в кропиву. // Біжіть, діти, в темний бір: // Батьків везуть на Сибір”; “Єще трохи буряків // Для радянських дураків /”; “Не шукайте домовину: // Батько з’їв свою дитину. // З бичем ходить бригадир, // Людей гонить на Сибір”? Звичайно, ні! Тільки поспівчувати… Неоціненна духовна скарбниця книги – прислів’я і приказки, які Любов Сердунич упорядкувала за абетковим ладом – це щось значно більше за просто фольклор, це душа, яка палає у світі жорстокості і вимушеного страждання. Авторка ділить їх на три частини: “Час агітації за колгосп”, “Вступ до колгоспу. Голод”, “Прислів’я перших колгоспних років”. У них – відчай, нестримність і безмежне бажання змінити своє прокляте життя: “Не знали, що навічно державі позичали”; “Ні крупи, ні муки – ходять люди-здохляки”; “Ні хліба, ні кулеша, лиш голодна душа”; “Пийте воду, їжте січку – виконуйте п’ятирічку”; “Україна – рідна мати, не вкрадеш – не будеш мати”; “Голод – не тітка”; “Голодному і з Богом, і без Бога – на цвинтар дорога”; “Їсти хочеться, аж шкіра болить” тощо. “Ці короткі твори не лише констатували, а й часто застерігали, повчали, розвінчували і засуджували від імени тих, хто спізнав їх гіркий зміст”, – зазначає дослідниця. За її словами, нерідко прислів’ям ставав один рядок із тодішніх пісень, але він був настільки точним і визначальним, що замінював цілі трактати. дошкульно-сповідальні “опухлі” анекдоти, які народжувалися в людей із реалій робітничих буднів і свят, сповитих у чорну хустину і підперезаних жагою до менш стражденного життя. “У той час, коли по радіо звучали цинічні пісні та оди на замовлення про Сталіна і партію, пошепки, потай, з вуст у вуста передавалися народні твори про справжню дійсність”, – зауважує Любов Андріївна у своїй книзі. Увагу привертає один із “опухлих” анекдотів, який яскраво демонструє культ особи Сталіна. Назва його – “Вшанування Шевченка”. Так ось: “На сцені висить картина “Сталін на просторах Радянського Союзу”. Лектор читає доповідь “Роль Сталіна у колективізації України”. Хор виконує пісні про Сталіна. Артисти читають вірші про Сталіна. Демонструють фільм про Сталіна. – Що це? – Це йде вечір пам’яти Тараса Григоровича Шевченка”. Також у фольклорно-краєзнавчому виданні значне місце посідають складно­

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин