Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пам’ять 5 · “Тож запалімо Свічку пам’яті. На наших майданах, площах, покинутих цвинтарях, безіменних могилах. У наших серцях. У наших вікнах…” · с. 5сторінка оригіналу ↗

Закінчення статті «Символіка маленької свічки», с. 1

Символіка маленької свічки

Слово Просвіти, №46–47 за 2021 рік

во стали в коло інших народів, доповнюючи світ своїм досвідом, своїм духовним багатством. Український читач знає і шанує Джеймса Мейса, насамперед, як історика Голодомору 1932–33 років, як виконавчого директора Комісії Конгресу і Президента США з вивчення Великого Голоду в Україні, того, хто на міжнародній арені і в вітчизняному інформаційному просторі наполегливо відстоював концепцію Голодомору, як штучного, умисного, спрямованого проти України як держави і українців як нації, такого, що має чіткі ознаки цілеспрямованого геноциду у всій його страхітливій реальності. Його називали адвокатом України, американцем з українським серцем, більшим українцем ніж самі українці. У чомусь він таким і насправді був, бо сам визнавав, що наші мертві покликали його. І він був свідомий цієї місії. Запропонувавши і обґрунтувавши концепцію українського суспільства, як посттоталітарного, постгеноцидного, він чітко і аргументовано накреслив шляхи виходу з цього тупика: “Неможливо одним ударом розрубати клубок нагромаджених суперечностей. Там, де суспільством володіє ідея радикальної перебудови життя, існує реальна можливість створити “кінець світу в одній окремо взятій країні”. Про це не можна забувати, тим паче, що Україна й далі є країною з тоталітарною схемою влади. Старі структури управління, примат державної економіки, сама психологія громадян у поєднанні з економічною кризою – все це може бути напрочуд сприйнятливим до ідей чергової доктринізації суспільства. Хоч як це дивно, але будь-яка ідеологія, що спрямована у “світле майбутнє” і ставить за мету докорінне перевиховання людини, рухається не в майбутнє, а в печерну епоху. Вона не несе людям ніякого майбутнього. Традиційні авторитарні форми правління західних країн поставали на ґрунті повернення до своєї історії, культури, духовності. Це та жива основа, на якій зростали західні демократії. Тому, на мій погляд, мають рацію ті політики, котрі висувають на перший план проблеми відродження духовності, традицій. Це шлях самоорганізації суспільства, можливо, не такий радикальний, зате більш перевірений і ефективний”. Переїхавши 1993 року в Україну, майже півтора десятиліття живучи між нас, приглядаючись до українських реалій, він з пронизливою ясністю зрозумів: тоталітарне минуле й надалі утримує в своїх цупких тенетах український народ, і саме в цьому криється причина чи не всіх наших негараздів у політиці, економіці, культурі. Розірвати замкнене коло, вийти з історичного глухого кута можливо в єдиний спосіб: проаналізувати що з нами трапилося. З’ясувати в чому причини невдач української державності у XX столітті, усвідомити чому “мертва рука минулого нависає, як прокляття, над чолом живих”. Джеймс знову і знову повертався до трьох Голодоморів, які пережила Україна, – 1922–1923, 1946–1947 років і, звісно ж, найжахливішого – 1932–1933 років, коли було зламано становий хребет української нації, виморено його основу – селянство. Про це Джеймс писав у статті “Повість про двох

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин