«Просвіта» сьогодні · “Завжди є ті, хто здатен рухати українську ідею поперед себе, як каменярі, що будують великий і вічний храм”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
Мова і культура для українців – це політика
Слово Просвіти, №46–47 за 2021 рік
Віра КИТАЙГОРОДСЬКА, голова Чернівецького обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка
У нашого народу так складається історія, що мова, культура й релігія – це політика самоідентифікації, складна безперервна історична битва за власне існування. Хтось докладається до неї тілом і душею, хтось лише подумки, хтось спостерігає з-за рогу хати, що скраю. Але завжди у нашої нації є ті, хто здатен рухати українську ідею поперед себе, як каменярі, що будують великий і вічний храм. Їх треба пам’ятати поіменно, їх потрібно згадувати. Напередодні свят у Чернівецькому храмі святої Параскеви за ініціативи правління обласного осередку ВУТ “Просвіта” відбулася служба Божа за пом’яником наших славних лицарів слова і чину: Нестора Літописця, Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Юрія Федьковича, Василя Стуса, Василя Симоненка, Василя Макуха, Леся Курбаса, Михайла Стельмаха, Валер’яна Підмогильного, Миколи Куліша, Миколи Хвильового, Євгена Плужника, Миколи Зерова, Івана Багряного, Остапа Вишні, Олександра Довженка, Людмили Старицької, Олекси Влизька, Григорія Косинки, Михайля Семенка, Михайла Драй-Хмари, Майка Йогансена, Мирослава Ірчана, Марка Вороного, Івана Микитенка, Пилипа Капельгородського, Клима Поліщука, Дмитра Загула, Михайла Бойчука… і вже зовсім новітнього убієнного за українську мову – спортсмена із Запорізької області Миколи Балабатька, якому сепаратист встромив ніж у саме серце... Усі вони згадані тут, ще сотні не названих через свої національні пріоритети стали мучениками. Через це всі наші світські свята – не стільки веселі, скільки сумні. Але і смуток, і пам’ять, і любов уже, здається, починають склеювати українську громаду, повільно, але все-таки об’єднувати, поза всіма зусиллями кремлівських і довкола кремлівських комбінаторів. Незважаючи на осінню мжичку та вічну заклопотаність справами, на святкування нашої писемності й культури до пам’ятника літописцям України-Руси зійшлося гарної громади: освітяни і просвітяни, науковці, митці, громадські діячі й активісти, депутати місцевих рад, журналісти, студентство та ліцеїсти. Попри урочисту мить, як не зауважити, що у нас, в Україні, у 2021 році депутат Верховної Ради якийсь Кива привсефейсбучно розстрілює портрети Шухевича і Бандери? І всім найнятим на охорону і безпеку держави байдуже? Чи всі звикли, що у нас стріляють впродовж понад триста років, ами не озираємось, хто впав?.. Зрозуміло, мудреці знають, що можна розстріляти тіло, але не душу й пам’ять. У цьому контексті промовистим був виступ молодих просвітян, яких привела проректор Буковинського державного медичного університету Ніна Зорій. Це колектив славнозвісної “Трембіти”, майбутні лікарі, які виконали сучасний патріотичний гімн нашої молоді: “Батько наш – Бандера, Україна – мати”. Цього року буковинська “Просвіта” поповнилася ще одним молодим ім’ям. З промовою про роль просвіти і культури до присутніх звернувся заступник голови Чернівецької обласної ради, племінник Героя України Володимира Івасюка Михайло Павлюк. Він вручив нагороди – пам’ятні відзнаки на честь 400- літття перемоги в Хотинській битві (дуже важливій і посутній у заяві світові про українське військо і його роль у європейському контексті) – письменникам Василю Джурану, Василю Васкану, краєзнавцю Тарасу Романку. Про світовий феномен української мови розповіла професорка Чернівецького національного університету, відома лінгвістка і поетеса Світлана Шабат- Савка. На велелюдному заході прозоро і демократично було обрано керівницю молодої буковинської “Просвіти” – директорку Чернівецького ліцею № 12 Руслану Бабух. – Розумію надзвичайну важливість і відповідальність такої місії, намагаюсь виконувати її задля правдивої пам’яті про нашу історію, задля виховання юних українців в українському дусі, – наголосила пані Руслана. Від правління обласного осередку вона отримала книги для учнів ліцею, які доглядатимуть пам’ятник літописцям України- Руси, що розташовується поруч з ліцеєм. Тут таки привселюдно було вирішено: місцева “Просвіта” спільно з депутатським корпусом міської та обласної рад запровадить спеціальну відзнаку для закладів освіти, найбільш дієздатних і активних щодо втілення національної просвітянської ідеї.
лава Прокоповича, Марини Антонович-Рудницької, Софії Русової, Василя Симовича, Ганни Чикаленко та інших. У додатках вміщено архівні документи 1921- 1923 рр., які стосуються крем’янецького періоду емігрантського життя Біднова, його листи до Юрія Магалевського, а також підготовлені канд. істор. наук Інною Старовойтенко його листи 1928-1932 рр. до Левка Чикаленка та Ганни Чикаленко-Келлер. У цих матеріалах міститься величезний пласт інформації не тільки про життя й особистість Біднова, а й життя української еміграції в Польщі і Чехословаччині. Мемуаристи одностайні в оцінках відкритості, комунікабельності, доброті, глибокій релігійності Біднова (дехто називав його праведником), його щирому бажанні прислужитися українській справі, незважаючи на заборони начальства. Вони зокрема відзначають, що Біднов прекрасно організовував екскурсії дніпровими порогами (серед екскурсантів були й С. Єфремов, В. Дурдуківський, В. Шульгін), був автором книги про них, виданої у 1919 р., тобто раніше книги Яворницького. Демид Бурко зупинився на поширеній московській практиці переробляти на свій лад українські прізвища (ця практика продовжилася і в часи СРСР). Так, з Мордовця
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
