Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

Слово Просвіти, №47 за 1998 рік

Слово Просвіти, №47 за 1998 рік

нн чи --- - ні РО т и і і п р а Б В 9! ло 170 цвутм По всьоОмо СвЯчІм Польща квітне латиною, Литва квітне русчиною. 5ез тої в Польщі не пребудеші, Без сей в Литві дурнем будеш. З другого Литовського статуту 1566 р. У Вільнюсі, на грані гному постаменті, подарованому пезалежною Україною незалежній Литві кілька років тому, постав величний пам'ятник Гедиміну (1316-- 1541) У такий спосіб Литва їі Україна вшанували пам'ять Великого князя литовського, дві третини ЗМЛОДІНЬ якого складали українські етнічні землі який називав себе королем литовським і українським -- «гех (лімапогит Виїнпепоги годе» Леся Українка писала: «Хто визволиться сам, той буде вільний. Хто визволить КОГО -- в неволю візьме». Гедимін та його сини Ольгерд, Любарт 1 Кейстут, зизволивши наших предків з ненависного золотоординського ярма, проте, не взяли їх у неволю. М. Антонович (а Історія України». Прага, 1941) пише, що «Литовська доба була іншою формою нашої держави, антж Київська чи Галицько-Волинська, але тільки формою Державне хотіння українців знаходило свій вислів у об'єднанні довкола династії Гедиміна». А тому знаходило, що литовські князі не нав'язували українцям свої звичаї та віру, а навпаки -- язичники ставали християнами, послуговувались у всіх сферах життя українською мовою як загальнодержавною. Для того, щоб переконатися, що це було саме так, досить погортати збірки законів Литви-Руси, так званий другий Литовський статут 1566 року У країнці з обох берегів Дніпра 1 Дністра вважали Литовську державу своєю і охоче ста вали на їй захист Так, з 15 литовських полків. що орали участь у битві під Грюнвальдом (1410 р.) з хрестоносцями, 7 походили з Наддніпрянщини, а з 16 польських -- б виставили Галичина та Поділля Двохсотлітня доба і панування Гедиміновичів на У країні увіковічена в прізвищах -- Литвин, Литвиненко, Литвинець, Литвинчук, Литвак та назвах сіл -- Литвинівка, Литвиновичі, які можна знайти в кожній нашпй області Та з приєднанням Великого князівства Литовського до Польщі литовсько-українські зв'язки не за никли. З Литвою навіки пов'язано ім'я Святого Йосафата (Івана Гавриловича Кунцевича, 1581-- 1623), який народився у Володимирі-Волинському, був ченцем Вільнюського василіянського монастиря і все своє подвижницьке захиття поклав на вівтар об'єднання Української православної та Української греко-католицької церков у єдину Українську помісну християнську церкву Вільно--Вільнюс навіки освячений іменем Тараса Шевченка. Бо це тут, в 1829--1831 роках, він, будучи козачком графа Василя Ентельгардта, не лише кохав і страждав, не лише опановував першопочатки професійного малярства, а й вчився боротись «за нашу г вашу свободу» На Вільнюському цвинтарі Єфросинії Полоцької спить вічним сном Яків Головацький, один із творців славної на цілий світ «Русалки Дністрової», вагомої підвалини сучасної української літератури. Литва у 20--30-ті роки надавала притулок 1 громадянство не лише політичним і військовим діячам УНР, а й лідерам та боївкарям УВО--ОУТІ, за якими полювали совєтські та польські спецслужби. Згадаймо принагідно одного такого литовського громадянина Це -- Євген Коновалець, полковник Української Народної Республіки та командир Української військової організації (УВО) Не деінде, а в Литві, у | більшовицького терору супроти всього українського, на повен голос звучало вільне українське слово, вихо- Сурма» та «Вісті П рацював роки найжахливішого дили в світ періодичні видання -- пи говсько-українського товариства український театр, відзначалися на державному"рівні роковини народження та смерті Тараса Шевченка, по радіо лунала українська мова та українська народна писня , алла» Зід 1940 року, коли Совєтська армія ризволими Титву, вст українські організації та сеча перес ен існувати Українці були потрібні Оі ТитповихнаМ лише як русскоязьгмчньте тобто знаряддя педного є кове шення волелюбного литовського народу. Але українці С тися з ролліо «могильників» Литви не захотіли змирити й який щедро поділився з ним своїм хлібом 1 г Ю. нта роду, ПР АЕС ЕЕ сіллю, 8 грудня 1988 р. вони створили Громаду українців Литви, а коли Москва почала чавити танками перші тендітні пагінці литовської свободи, на барикадах, поряд з литовським, майорів і синьо-жовтий прапор. За це наших краян було відзначено медаллю 13 січня, а голову Громади українців Литви Людмилу Жильцову президент Альгірдас Бразаускас нагородив орденом Великого князя литовського Гедиміна.. Відтоді спливло немало літ. Я відвідав Литву один-єдиний раз, коли вона ще була совєтською, але, на відміну від України, вже підводилася з колін. Цього року я відвідав її вдруге, щоб не лише поспілкуватися із земляками, розпитати про їхні печалі та радощі, а йна власні очі побачити, якою стала незалежна Литва, порівняти їхні здобутки з нашими. У Вільнюсі й Вісагінасі я зустрічався з українцями -- громадянами Литовської республіки, які з розумінням сприйняли закон про державну мову, згідно з яким нелитовець не може працювати навіть двірником, якщо він не склав іспита на знання литовської мови, Я зустрічався і з «русскоязьтчньми» українцями, які байдуже, а інколи й відверто вороже ставляться до прагнення литовців відродити в повному обсязі свій етнос, не хочуть вивчати литовську мову. Таких українців, як сказав мені землячок з Київщини, литовці «вьщдавливают» зі своєї рідної землі «не МЬІТЬЄеМ, так катаниєм». -- Я немогу менять язьк, -- обурювався землячок, буцімто він уже не поміняв одного разу свою рідну українську мову на російську. -- Ведь зто равносильно тому, что поменять душу. Мьі -- советские, и с зтим литовць т должньт считаться. Та литовці, на відміну від нас, не хочуть рахуватися з подібними «советскими РУССКОЯЗЬІЮЧНЬМИ», їх у Литві з кожним роком стає все менше й менше. Закон про знання державної мови нелитовцями вже починає плодоносити. У Вільнюсі, на відміну від Києва, не побачиш сьогодні вивіски на російській чи англійській мовах. Продавець, який з покупцем розмовляє російською, ризикує завтра залишитися без роботи, адже за дотриманням закону про державну мову слідкують спеціальні ревізори. У службовому приміщенні, починаючи парламентом і кінчаючи ЖЕКом, сурово заборонено вживати російську мову. Нема в Литві й такого, як у нас, засилля російськомовної жовтої преси та низькопробної бульварної літератури. Так, російськомовні газети в Литві виходять, але їхні тиражі та кількість видань регламентуються. Так, по телевізору можна, якщо дуже захочеться, подивитись програму з Москви, але якщо ввімкнеш не державний канал, а комерційний. Державні радіо- 1 телеканали (на відміну від наших) покликані утверджувати державну мову та національну ідею. Хто ж із працівників цих каналів наважиться у служити і вашим, і нашим, захоче ловити пропагандистську рибку в каламутній воді, того безоглядно виставляють за двері. У Литві ніхто не забороняє нелитовцям -- росіянам, українцям, білорусам, євреям, полякам плекати свою рідну мову та культуру. Але тільки у вільний Від основної роботи час і в межах, дозволених законом. Українці мають сьогодні свої радіоі телепрограми, газети, недільну школу, хори, ансамблі, танцювальні колективи, мають приміщення, де можуть збиратися і спільно розв'язувати свої проблеми, велику книгозбірню. Те ж саме мають і представники інших національностей. Ї ще мене вразило ставлення литовців до своєї національної грошової одиниці -- літа. У Литві (знову ж-таки на відміну від нас) ніхто (навіть найзатятіші «советские русскоязьтчньве») не посміє назвати літа рублем. Літ -- це священний символ Литовської державності, гордість малого числом, але великого духом народу. В незалежній Литві неодноразово бували наші президенти Л. Кравчук та Л. Кучма. Невже вони не бачили разючих, якісно вищих на кілька порядків за наші, зміну всіх сферах суспільного життя цієї держави? Невже не запитували себе і своїх радників: чому так сталося, що Україна, яка на старті серед інших держав, що виникли на румовищах СРСР, мала найвищі економічні показники, нині скотилася чи не на передостаннє місце? А Литва, економічні показники якої на старті були набагато нижчі за інших, за життєвим рівнем пересічного громадянина вже здоганяє Польшу, Чехію, Словаччину? Чому обличчя громадян України, яку поет назвав «сонячною Елладою», на відміну від облич громадян Литви, здебільшого землисто-сірі, а очі -- погаслі, задивлені не в майбутнє свого народу, своєї держави, а у свої хронічні біди та печалі? Чому громадяни незалежної України голосують за збанкрутілу в цілому світі комуністичну ідею, а громадяни незалежної Литви обирають на президента людину, яка зі зброєю в руках боролася з носіями цієї ідеї? Не знаю, чи задавали собі і своїм радникам нашп президенти ці сакраментальні питання, але я, будучи в Литві, питав у свого зболеного серця: чому? чому? чому? А мабуть, тому, сказало мені серце, що вних навіть комуністи, на відміну від наших симоненків та моїсеєнків, свої, литовські. Їхні уряди та па рламенти, попри всі ідеологічні розбіжності, -- литовські. Литву кожен литовець і нелитовець (за винятком хіба що «советских русскоя- ЗЬІЧНЬХ») вважає своїм рідним домом і нікому не дозволить витирати об лито вську мову ноги, насміхатись над державними символами. А в нас? Чи мали ми за сім незалежних років український уряд та український парламент? Чи мали ми українського не лише за національністю, а й за духом президента? Не мали і, як показали останні вибори, ще довго не матимемо. Й від цього всі наші біди. Тому й стоять фабрики та заводи, розвалюються колгоспи і радгоспи. Тому люди роками не отримують зарплати в той час, як з України пливуть рікою у банки Європий Аме рики вже не мільйони, а мільярди дола рів. «Загинеш, згинеш, Україно! Не стане й знаку на землі.» криком кричав Тарас Шевченко. І справді загинемо, якщо не стане Україна усім нам -- і українцям, і росіянам, і євреям -- рідним домом. Якщо не виметемо з цього рідного дому все сміття на вулицю. Якщо не плекатимемо, «мов парость виноградної лози», за прикладом литовців, і свою державну мову. іній ой пиіио М ' Р ри я ПРИ ай г їй і ї п я ; 7 Р ій го ї но ДА і ", о.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин