Сторінка · с. 9сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №47 за 1998 рік
Слово Просвіти, №47 за 1998 рік
"Слово ПРОСВІТИ
МАО ЖААВОЧІІВОРИУЛЬ
Р би іній
| вже СЬОГОДНІ московське телебачення розповідає про полптавську вишиту сорочку, що «с юга России». О, трутизно імперської сваволії..
Так, той містичний вузол, що в'яже нас до імперії, існує. Ті видимі й невидимі сили, що борються за її буття, усвідомлюють силу України, Божої обранниці. | дари Святого Духа тут завжди були й будуть щедрими. І ніколи тут не припиниться народження талановитих, духовних, мудрих, терплячих, роботящих. Це нині ми ослабпи від свого надмірного донорства та тих різних жахітливих морів, що творила імперія, знищивши нас понад двадцять мільйонів. А за мирних обставин народ і край відродяться. От івся тайна тієї імперської «любові» до України! Втрата України - втрата величі и всесилля російської імперії! | ті імперські «жругри» (демони), про які так опукло писав у «Розе мира» Д. Андрєєв, знають про те, тому й вдаються на всілякі хитрощі, підступи, злочини через своїх земних обранців, аби те могутнє джерело, що живило та м ще живить помираючу смертоносну ріку, втримати. Втримати її дух! Її церкву. Бо ж неволя духовна принесе й неволю фізичну. Бо ж дух диктує плоті і здоров'я, й хвороби, а не навпаки. З духовного все починається й вирішується! Буття й небуття народу.
ому и не дивно, що Господь,
що вже опікується «процвітан-
ням» останньої імперії, як і всіх попередніх, : найперше вивів з її складу Україну (Білорусь до уваги не береться). | союз розпався. Ніївні ті, що хочуть його реставрувати. Виконуючи волю батька гріха, не усвідомлюють, що жодній імперії, як іх не втримували вірні слуги, Господь такої ласки не подарував. Стер їх з лиця землі, «як витирають миску».
Однак сумно, що реставраторами будівлі, яка майже вже впала, виступають ті що не повинні б цього робити. Виявляється, підходять будь-які методи. На допомогу кличуть навіть наших святих, приписуючи ім те, чого вони не говорили.
Є в нас ще один великий посланець, духовний сподвижник Лаврентій, в миру Лука Проскура з Чернігівщини. Недавно канонізований Російською церквою. В Москві 1991 року вийшли спогади про цього святого, що вражають своєю непересічністю. Духовний подвиг нашого святого возвеличує душу - наша земля подарувала ще одного праведника! | то недавно. Він відійшов з рідної землі 1950 року, полишивши стільки світла на ній 1 таємничих знань. Однак 1994 року в Москві виходить ще одне видання спогадів про сподвижника - доповнене. В ньому вже єте, що потрібне «отечеству» та «матери-
церкви». С рота раю и пекла, який бачив, знав, відчував те, що нам не дозволено осягнути, описав майже фотографічно, в деталях прихід до влади антихриста. Спочатку буде створена єдина ПЛанетарна імперія, над якою він і буде зладарювати. Отож, праведник ціну імперії знав. Однак доповнені спогади про смархимандрита чернігівського, що вийшли друком уже 1994 року, рясніють Рядками та лексикою, так характерною архітекторам зруйнованої імперії зла. Виявляється, святий «говорив», що «Киевская Русь бьшла вместе с великой Россией. Киев без великой России и в отдельности-от России немьіслим ни в каком и ни в коєм случае». Це просто таки історичне відкриття! Виявляється, що поруч із Київською Руссю була ще й «великая Россия». Або ще й таке: «Батюшка предупреждал: «Чтобьг верньі мьі бкеіли Московской патриархий инивкоем случає не входили ни в какой раскол»... («Поучение. Пророчества старца Лаврентия Черниговского и Его жизнеописание. 7 Москва. Русский духовньгій центр. 1974). и ж не занадто знайома нам Ч лексика? Авжеж що знайома! Ніадто вона сучаснатаактуальна. Виявляється, що й про «самосвятов» «батюшка говорил». «В городе Киеве никогда не бьшо патриарха. Патриархи бьтли и жили в Москве. Берегитесь самосвятской украинской групль: (церкви) и унии». У вуста великого сина України імперські видавці вкладають ! такі слова:
«Батюшка ответил грустно м печально: «Бес в них войдет м они с сатанинском
вятий, якому відкривалися во-
зпобой ополчатся против православной зерь: м церкви, но их будет позорнь(ій конец, а их последователи понесут небесную кару от Господа Царя Сил».
А яка ж кара чекає на тих, хто приписав праведнику ось такі чисто політичні проімперські думки? Чи ж міг наш український святий назвати боротьбу за духовну свободу, за повернення історичної справедливості, звільнення од неволі, в яку нас було загнано підступно й не по-християнськи за «три сорока соболей и двести рублей», «сатанинской злобой» і «бунтом против православной верь: и церкви»! Та ж кожному зрозуміло, чий це стиль, чия ментальність і чия філософія! Не
пущать! З нині заперечити. Але ж що думають ті, що так лякають усіх підряд небесною карою, що запевняють, Що від московської патріархії ніяк не можна «Откальїтваться и отходить», що це «величайший и непростительньій грех и нив сей жизни, ни в будущей - зто хула на Святого Духа» не простится, Он як! Московський Патріархат вже ототожнює себе зі Святим Духом! Чи ж не є саме це хулою на Царя Небесного! Як же ось такі
вісно, що наш святий не може
"поч юововов новою ЩО ки д'є В шо т й я ооо йо Ле мини иучьноььн янь не и нач нявииииявиць нім юь»и ми ом У «киаіряв'яа вто ишввава вис
се Лю о їй Б бий "ов "ван
ий - пи ї-ш
- ти ії
б
я ож вднумичии і вич и вового в по
у вва во и а а ай в ня япчнинани в юн ниниммиь и нан о на нн чи би й бю вн ач
- он лин ця и жи кон
шою Р а и а о вн т и дн ан т вики нниямьнюкмииниииии ни ни а наочно по ва
ав ян иинцямиа т ори ов айв» ит што я ен нн наз Зо з оо з ж во во мод мо ВОЗИ БУ тииивеиокьитчя ми з ні но вовною
мини аванюя иа ай'ю а є нов возом м я кн АР Р на а чада зовн що ноша дон во нн п чн А и т о и АР
п и вав нь ною - дво во вово я Що оно їе В - Р
п а а
чною я о чаазтаюово ої
4 Р и ь
шо вою жо жо воно ВО "новою во то я й шо во я пив нжоюаоввовов вної в ов ов В овю йо моб боаой оо жо шої вве я тіюотою чанишцой я є як зв'я что мов "т
пеню, оновцн"я
тю - кни з ий Ре
ч ж ьо ою ш -
б ча чо мі ЇЙ лю тов "
б я, чи , " а й, щі ній у " "бю вом що -а - нення У
. би
и й в ни иа
лата я нано." т АЖ ния а ооо". зт р тата я я и чан, 7 9, бр и о о та МО КИ А чорно м я коморі мм нн о вав во й с ін кое .
обов й
би "і "і 4 коки ю Р - "і
чт вовов ь'новов ооо
й й в я і, РО її вий
т РУ ши шов й чий вати "ой о обои ""-овою жи "чно вия тою цояоо щі
п жо че яна ьо/ное и ою М НОТИ п ни ння» нн. виш мой ж пня жов во жо зо що п ня он мо мн ьо ком мово шов Мою воно оз ня зинанотіьох
вжи зн нано до нодоя Рон нія
- |. пи ня и - нн мі
- Ро и я "
и ах
Р и чн ажуюоювиюя є з чя з
но юс ит п нн и пит
ий "ооо я Жов Ж
-тофивозво РО їн дочи в а новою
Покрова Пресвятої Богородиці. Церква св. Івана, Ламонт, Альберта
лжесвідки з таким тягарем постануть на суд Божий! Чи ж вони не бояться самі того, чим так лякають «самосвятов»? Адже «яким судом судите...»
Он він, таємничий код імперської сили і безсилля. У будь-який спосіб втримати Україну. Погрозами, залякуванням, пукавством. Про це волали царі, сатрапи, генсеки, усі демонічні владні утворення, і навіть ті, що мали б розуміти прагнення народу до волі. Народ, земля століттями виборюють Ії. Століттями Україна несе свій хрест мучеництва на імперську Голгофу. Тож не чиніть цьому опір. Не виловлюйте нас, не вдавайтеся до тих методів, яким вчить вас батько гріха. Але ж «глухі і сліпі» нечують і не бачать такого очевидного.
ишуться ці рядки в ім'я того, Пп щоб усі, хто усвідомлено чи неусвідомлено належить до ря-
дів фарисеїв та синедріону, що все ще судить та розпинає Україну, збагнули, що рядки Святого Письма живі, Ї нехай ті, що
впринимнивимимамьцюоруимнивммиі певним» ва яйоївобвоой жор ю цво ш и новобо ой ен й вв вв най
однак якщо вони не хочуть повернути свої душі і своє сумління до Правди, не хочуть пізнати Її, а їм любіша імперська гординя, то що ж це за віра? Бог - це любов, Чи, може, є ії різновиди? «Як хто скаже: «Я Бога люблю» та ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачитьї»
Якщо наші брати православні та не відчувають нашого прагнення до повної, духовної, волі, стражденної долі України в жорстокій імперії, нашої боротьби за рідну землю, рідну церкву, рідну мову, рідну культуру, власну душу, непоневолену і неперероджену, всіляко чинять опір нашому сходженню з Голгофи, то що ж це за брати?
же й державницькі сили,
В здається, змирилися з нашим волевиявленням, а ієрархи РПЦ
чинять тому опір. Найбільша кривда, що свідчать ложно і вчать тому мирян, що Українська Церква Київського Патріархату «неблагодатна», позбавлена дарів Святого духа. Та ж цей дар дається Богом, а не імперією! Царем Небесним, а не царями земними, поневоленими імперськими «жруграми». Чи не про них Спаситель
п нн и а нн ная
. . "аж - -
же сам Господь опікується В «третім Римом», у якому зійшли всі гріхи світу, і ділить її, кришить на «племена і язики», а дехто, не боячись тієї жо таки кари небесної, якою лякає інших, прагне те «поділене царство» зліпити докупи. Тож ще раз нагадаємо: роки 1654-й та 1686-й - роки нашого насильницького прирощення до імперії. Ї ні на мить за всі ці століття не припинялася боротьба українського духу за власну волю, за верховенство над собою лише Бога, а не богів імперських. Вирвалися з тих «обіймів» напівживі, голі, голодні, з потрощеними душами, переродженою свідомістю, фізично хворі, ослаблені інтелектуально (за роки відкачування наймудріших до центру й винищення різними бійнями та голодоморами), з розхитаною психікою. Чи ж не забагато?.. А нас знову хочуть туди загнати і мовби через єдиний православний простір. Тож радимо ще раз перечитати Мойсеєве П'ятикнижжя. Про стогін єврейського народу у Єгипетському царстві. 420 піт стогнав народ і молив Бога вивести його на волю. Це ж було ів нас. Ми понад триста літ втікали з московського полону і таки втекли,
день Великого Суду, прийшовши
з батьківщини земної на небес-
ну, Господь кожного з нас за-
питає, як ми несли свій хрест. Запитає, чому не все зробив, що міг зробити, бо «хто знає, як чинити добро, та не чинить, - той має гріх!» Чому не шанував, не
цінував ії не любив Батьківщини земної - України. Чому не цінував Його великого
дарунку - Волі. Чому не допомагали їй
Підвестися з колін і поміняли святий жезл
ч моя кни чию юиью нік моя я и о Чи на новою з з
їв а -
Р че ч'-". кіш Шо Во А и
"во йон ці
ОД «и
я тою питанню ій аб, 4 нн тилу оон з зоною вовою - в ГУ ооо вто яой в юн
-іш - г ки
грн ві оп чо й
б шов | би і "АЙ ОО з.
во й н, во я. п з шо йо меРИ: "ато рий
«паза й
т ч-в ї їй п вінця Жир шов и на и о Р оо чєди роя дивну ньмьмо з. дна 00 тури Р во В БК НИ бе 33 97 00 - боб бю - МЕР ОР
чаю 2 п а омю
йо й -
шт й чо отож з -озоов
о зно мом
а аме и -ом и Ма куа нят бони иа кою ко, чойонож я ючи в
- Р ати п и а ная
оця ш я зо що що й зо жово зо пофовозо 0 с ВИЛИТИ ТОРТ
й оон вію -
.
«
.
-
-
-
ї
.
і.
.
й
"ки
жим нако что -
и -
о "б б - "б |" "їі "ба - гг - п
б ч "о ж - - і М за чо .
нання аниюя колаж - - ян | єю я
оч аа бьчи, - || чиї - - си чо - и - б "ово ж о 5 "- чн б |.
У ж о ню ач й
ч й -. й в пи ш
- в оз ТИ - ' хо -
Ренні бю | я зніднноен й лі ж пря ж и ни "б і М - - оно чи чн - з Ї - я клон мо бідою - а,
у у р - чи 1 ЛО наятя и А нн нан на м панни -'ю я, | а пн он чн і чн о уч, нок о . і "зво о ом ми "бом юо ач в п й - . ' М Р де
поводирів на робу конвоїрів... Чого не піднялися до Мойсеєвої місії, а опинилися серед тих, кого він сорок літ водив по пустелі? Чи ж таки мусимо і ми пройти тих сорок літ по власній, чорнобильській пустелі, де вигорить рабство?..
Як ми всі зрозуміли, що «третього Риму» не буде, дарма, що за інерцією ще дехто рухається до міфічного імперського трону, який усе ще піднімається у своїй неславі над «племенами та язиками». Його вже ніхто не хоче, хто має просвітлену свідомість. Не хоче і той народ, якому нав'язали ярмо «месії». Остання бойня в Чечні, гори людських трупів і розпач жінокросіянок, що відшукували у тих завалах тіла своїх синів, їхній протест, а не церкви (), яканевтрутилася і не зупинила побоїще криваве навіть на Різдво (!1!) ії Великдень, (11), промовляє про те, що цей народ давно втомився ї не бажає вже нікого «освобождать» і «спасать», бути «богоносцем» та третьоримським народом. Він, як і всі інші народи, що вийшли з «семьи трудовой», потребує довгого істо-
ричного самооздоровлення. Дай, Боже, мому справжніх духовних поводирів, а не погоничів од батога та пряника.
ам усім треба поспішати. Бо ж планета поспішає, ії роки минають, як місяці, місяці - як
тижні, тижні -- як дні, а дні - як години. Досвід землян залишив на скрижалях вселенської історії прості й зрозумілі
клянуться в любові та вірності Богові, мільйони разів на добу вимовляли б ім'я Боже і невтомно повторювали б молитву,
сказав, що найважливіше «суд милосердя та віри». «Поводирі ви сліпі, що відЦіджуєте
комара, а верблюда ковтаєте!
. назовні
здаєтеся людям за праведних, а всередині сповнені лицемірства та беззаконня!» Благодать можна пізнати й відчути лише віруючою душею, духом очищеним. | найбільше через таїнства Христові! Таїнство сповіді й причастя. | Відчуття ці однаковісінькі що в храмах МІЇ, що КП. Однакові! | там, і там приймається часточка Вогню Небесного, який спалює через покаяння твій гріх або ж палить тебе, коли ти нещиро та черетельно готуєшся до цього таїнства. Через нього відбувається звільнення од хвороб. І це блаженство відбувається у всіх храмах. Бо ж храм - не політичний заклад однодумців, а щира молитва віруючих, що пустили в серце Господа Ісуса Христа. І це Він сказав: «Де двоє чи троє в Ім'я Моє зібрані, - там Я середних». У наших храмах не двоє й не троє зібрані в Ім'я Боже, ався
ч-
Україна. Та її частина,
що не плаче за «казанами, повними м'яса», яку не треба водити сорок літ пустелею, щоб вимерли раби, апросвітлена, що невтомно бореться за волю, найбільший подарунок Божий!
письмена: усі народи всього лиш люди і мусять жити за законами смертних істот у | відведеному їм часі і просторі. Якщо ж якийсь народ ставав зброєю покарання іншим народам у Божій правиці, «терням у боки», то винен в тому і той, якого кара- | ють, і той, яким карають. Тавсеж, напевно, більше той, що опинився в ролі меча... Хід останньої цивілізації - від шумерів, вавилонян, ассирійців, персів, римлян, усіх ординців-завойовників промовляє про те, ЩО іХНнЮ «Славу» пожав таки сатана, авони взяли лише неславу: зійшла в небуття. Їх | таки ж добряче змела «хвостата мітла» з простору і часу, полишивши невеличку
зарубинку на вселюдській пам'яті. Такий закон панує над світом: «Хто з мечем прийде, від меча і ...» Добряче трудиться вона і на великому тирловищі, де запанувала велика біблійна «багряна блудливиця». Час їй відведений, виявляється, «на одну годину». Уже багато зметено в безодню, але ще багато треба вимести, допоки не очиститься. До моменту, як сказано в Євангелії св. Апостола Петра: «Коли з гуркотом Небо мине, а стихії розпечені Бинуть, а земля та діла, що на ній, пого- Апе, за його обітницею, ми дожидаємо Неба нового й нової Землі, що правда на них перебуває».
тт
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
