Майдан · с. 5сторінка оригіналу ↗
РЕМІНІСЦЕНЦІЇ РЕВОЛЮЦІЇ
Слово Просвіти, №47 за 2005 рік
— У вас промокли ноги? — І промерзли. Так уже тре% тій день — черевики діряві. — Та ж Ви можете захворі" ти! — Справа того варта... ідея варта. — Звідки Ви? — Із Харківщини.
Мої співрозмовники — двоє чоловіків із Коломийщини. — Чого ви сюди приїхали? — запитую. — Наші бабці, діди, були ви% везені на Сибір, постраждали від совєтів за Україну — то ми не могли не приїхати сюди хоч на день, совість би замучила. Довше тут бути не можемо, бо й так ризикуємо, можемо втратити роботу — працюємо на залізниці у Кирпи, розумієте, яка там полі% тика. Нам навіть проголосувати нормально не давали...
Підходжу до чоловіка, що стоїть під табличкою “Калуш”
біля кабмінівської стіни: — Не лячно тут стояти? — Маю лише одне запитання: коли щось почнеться? Нас тут годують, як на заріз. Чого так? Нічого не відбувається. Я не при% їхав просто так тут стояти. Я сильно ризикнув, приїхавши сюди: фірма, на якій працюю, підтри% мує Януковича. Якщо нічого не зміниться — мене звільнять, а в мене сім’я, діти. Я готовий іти на штурм, лише б отак не стояти — у невіданні. Під Адміністрацією Прези" дента, в очікуванні сигналу від Юлії Тимошенко, яка пішла на переговори з представниками тодішньої влади. Неподалік — група молодих чоловіків. Усі ду" жі і гарячі, налаштовані на дію. — Чекати до завтра? Не можна вірити Кучмі! Він знову викрутиться. Треба діяти нині! Ми звідси так просто не підемо! Ми чого сюди їхали? — вони го" тові були кидатися вперед, нап" ролом — тільки б не повертати"
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
