Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

ПОЛІТИКА ХЛІБОЗАГОТІВЛІ — ПОЛІТИКА ГОЛОДОМОРУ Районні газети — провідники комуністичних вироків

Слово Просвіти, №47 за 2005 рік

СОВДЕПІЯ Кожний із голодів в Україні має своє офіційне обґрунтування. Таким для найжахливішого в світі голоду в Україні 1933 року є поста" нова Раднаркому СРСР і ЦК ВКП(б) від 5.V.1932 р. про план хлібозаготівель із врожаю 1932 ро" ку. У ній передбачалося за рахунок колгоспів та одноосібників Радян" ського Союзу заготувати 1103 млн. пудів зерна. На Україну припадала найбільша частка — 356 млн. пудів. Згадана постанова московського центру мала подвійне завдання: зерном із наших нив розрахуватися за техніку й технології з іноземни" ми державами та розправитися з непокірними українцями. Саме ця постанова дала старт другому голо" ду в Україні, який тривав у 1932, 1933, 1934 роках. На хлібозаготів" лю було кинуто центральний апа" рат, мобілізовано керівників райо" нів, компартійних і комсомоль" ських організацій, машинно"трак" торних станцій. Повсюдно створе" но ударні буферні бригади, яких люди називали “бригадами по ви" качці хліба”. Пропагандистською підмогою їм у виконанні “постано" ви партії та уряду” стали газети, особливо районні. Їхні шпальти за" рясніли публікаціями про “злісних невиконавців” хлібоздачі, особли" во куркулів, підкуркульників, пет" люрівців як контрреволюціонерів і ворогів радянської влади. Публікації про хід хлібозаготі" вель наочно показують репресивні методи більшовицької влади, які призвели до масового голоду серед споконвічних хліборобів. У них не" має прямих згадок (вони навмисно замовчувалися), але, знаючи тех" нологію заготівлі зерна, зі спогадів людей, які пережили страхіття го" лодомору, можна встановити, що людей скосив голод. Зокрема, не" зважаючи на злочинні надзусилля влади, заготівлю не вдавалося ви" конати. Злочинним методам “ви" качування хліба” розв’язав руки “закон про колоски”. Так люди назвали постанову вищого керів" ництва Союзу РСР “Об охране имущества государственных пред" приятий, колхозов и кооперации и укреплении общественной (социа" листической) собственности” від 7 серпня 1932 року. Її підписали го" лова ЦВК Союзу РСР М. Калінін, голова Раднаркому Союзу РСР В. Молотов (Скрябін), секретар ЦВК Енукідзе. Згідно з нею майно колгоспів, кооперативів — урожай на полях, його запаси, тварини, кооперативні склади і магазини — прирівнювалося до державної власності. До винних “застосову" валися як засіб судової репресії” вища міра покарання — розстріл або 10 років таборів із конфіска" цією майна. Засудженим за кра" діжку колгоспного добра амністії не було. Влада знала, на що йшла. “Голод — не тітка”, — кажуть лю" ди. Він пожене будь"якою ціною добувати їжу. Люди верталися з по" ля і могли нести кілька колосків, жменьку зерна для дітей чи старих батьків. Після обшуку потрапляли до в’язниці тільки за те, що хотіли вижити. Нинішній Тальнівський район був тоді у складі Київської області й до нього входила більша полови" на теперішніх сіл Катеринопіль" ського району. У 1932—1933 рр. він змагався зі своїм сусідом, Бабан" ським районом, який чомусь був Вінницької області. До його складу входили теперішні села Тальнів" щини — Вишнопіль, Легедзине, Тальянки. У районі видавалася га" зета “Колгоспник Бабанщини” як орган райпарткому, райвиконкому та райколгоспспілки. Членами редколегії були ті, хто втілював більшовицьку політику, — Товкес, Максименко, Камінський. У селі Тальне видавалася газета з насту" пальною назвою “За суцільну ко" лективізацію” як орган райпартко" му, райвиконкому та райпрофради. Редагував її П. І. Шагін, потім цю посаду обіймали С. Величко, М. Хмільовський. Довше за всіх редактором був Шиптенко. Хоча це на редакційну політику не впли" нуло, бо не вони, а партійні органи її визначали. Кореспонденції аж пашать репресивним змістом, зліс" тю, спрямованою на хліборобів із сіл району. Самі заголовки — згус" тки ненависті влади до людей: “Ще дужче натиснемо на куркулів”, “Приховав куркульський хліб”, “Засудили куркуля”, “Потурають куркулеві”, “Дати відсіч куркуль" ським підпівалам”, “Ось вороги радвлади” і тому подібне. Вони засвідчують, що грабування хліба почалося ще за кілька місяців до прийняття постанови — з початку 1932 року. Темпи грабунку як пла" нової хлібозаготівлі, судячи з пуб" лікацій у газетах, із дня на день розкручувалися. Низка кореспонденцій крити" кує тих керівників, які до нездавців селах Тальнівщини. Райвиконком навіть спеціальну постанову виніс, у якій передбачалося за шість днів утворити річні фонди постачання для вчителів: хліба — борошна 18 кг на працюючого, 9 кг на утриманця, олію та інші продукти. Голів сільрад зобов’язано “своєчасно видавати зарплату вчителям та взяти під пос" тійний контроль над колгоспними і споживчими товариствами в справі забезпечення вчителів харчами та промкрамом” (16.Х.1932). “Колгоспник Бабанщини” (24.ХІ.1932) закликав зламати опір куркуля і будь"що у листопаді “ви" конати хлібоплян на 100 відсот" ків”. Хоч завдання було нездійс" ненним, бо по одноосібниках ра" йон ледь виконав половину плану — 50,6 відсотка. У Вишнополі хліба здали всього 34 відсотки від плану, у Тальянках — 40, а в Легедзині — 50. Окрім хліба, люди повинні були здавати і м’ясо в обов’язковому по" рядку. Постанова Раднаркому Із 150 учнів 7 класів Вишнопільської школи закінчило 28 хліба “не застосовують жодних репресивних заходів”. Зате відзна" чається робота буксирних бригад, куткових комісій, котрі забирали в людей хліб. Червоні валки під чер" воними прапорами, як ось із арті" лей “Лан”, “Перемога” — 250 цент" нерів, із артілі “Велетень” — 900 пудів (газета за 7.ХІ.1932 р.) — вез" ли забране, тобто награбоване, трі" умфально звітуючи партії та уряду чужої держави. І це в той час, коли люди помирали найстрашнішою — голодною — смертю. “Колгоспник Бабанщини” 27 жовтня 1932 року повідомляв, що за планом, спущеним зверху, одно" осібники повинні здати 5440 цент" нерів зерна, а його, план, із велики" ми потугами виконано тільки на 44 відсотки. Тобто заготівельна комі" сія у селян забрала лише 2501 цент" нер зерна. Що в селах голодували люди, довідуємося із постанови ра" йонного керівництва, надрукова" ної в газеті за 30.Х.1932 р., про не" гайне утворення в колгоспах учи" тельських харчових фондів, щоб за" безпечити нормальну роботу шкіл. У ній зазначалося: “Загрозливий стан з утворенням по колгоспах на" туральних фондів вчителів, що стався внаслідок недостатнього оперативного керівництва від об" ласної та районних колгоспспі" лок”. Власне, не було вказівок, аж доки через голодування не забили тривоги. Такий стан справ був і в УСРР “Про організацію хлібозаго" тівлі в одноосібному секторі” уза" конювала, що за невиконання зда" чі м’яса сільради мали право штра" фувати “в розмірі 15"місячної нор" ми здавання м’яса”. Після неї від" разу пішли розправи над людьми. Так, “злісного нездавця хліба” Ха" ритона Франчука засуджено на п’ять років таборів. Автомашину, яка приїхала у село Доброводи за" бирати хліб, люди не допустили до здирства. Через це голову колгоспу Ізувіта, голову сільради Черевка та члена правління Горбаня П. знято з роботи, виключено з партії біль" шовиків, а справу передано до суду. За публікаціями газети, “виху" далі коні” — то не наслідок суціль" ного голоду для людей і тварин, а злочинна робота ворога (газета за 10.ІХ.1933). І це восени, коли ко" ней можна було пасти. Які ж тоді були люди? Через голод, а не виху" далість, у Бабанському районі на половину вересня засіяно тільки 27 відсотків площ. Навіть у передово" му колгоспі “Нове життя” (Бабан" ка) засіяли менше половини. Із 28 корів на сівбі працювало 8. У кол" госпі “Червоний сівач” (Вишно" піль) із 59 коней на сівбі працювало 18, а корів — лише 2. Усе це виявля" ється через “відсутність розуміння політичної ваги і значення ранньої сівби”, “послаблення більшовиць" кої пильності до класових ворогів”. Зерно з колгоспів Тальнівщини на 6.Х.1932 р. майже повністю заб" рали — 92,1 відсотка, а в одноосіб" ному секторі “план виконали тіль" ки на 20,3 відсотка”. Сталося це тому, що “в районі досі не натисли на куркульсько"заможні госпо" дарства, зовсім занехаяли роботу серед трудящих одноосібників”. Газета наказово розпоряджається: “Примусити твердозавданців зараз же виконати тверді завдання”. Уяв" ляємо, як після цього в названих семи селах району запрацювали “бригади по викачці хліба”, у скількох родин позабирали остан" нє зерно і прирекли їх помирати з голоду. А що він уже морив людей, свідчить і те, що в колгоспі “Пере" мога” (с. Тальне) до середини жов" тня не змогли зібрати врожай греч" ки на 43 гектарах. Із усіх колгосп" ників тільки половина здужала ви" ходити на роботу. Річного плану хлібозаготівлі Тальнівщина так і не виконала, не дивлячись на грабіжницькі методи. Не допомогли “червоні мітли”, “ударні бригади”, боротьба за чер" воний прапор київського заводу “Більшовик”, бойовий загін міліції на чолі з Кічаєм. Не допомогла на" віть постанова бюро райпарткому про конкурс на успішне вивершен" ня хлібозаготівлі, яку підписав сек" ретар райкому партії Ковалець. Одним із її пунктів, окрім розгор" тання соцзмагання, було критику" вання господарств та “віддавання до права” (суду. — В. М.). Послаб" лювати тиск на людей не дозволя" лося. І коли голові Піщанської сільради Бондаренку, який не доз" волив хлібозаготівельній комісії забрати виявлене зерно, минулося, то секретарю райвиконкому Овер" чуку дісталося під зав’язку. За те, що він у Мошурові трьом людям знизив грошові податки, його вик" лючено з партії (газета за 16.ХІІ.1932). Такий захід автома" тично передбачав і судове пока" рання. Газета “За суцільну колек" тивізацію” закінчила 1932 рік (№ від 31.ХІІ) закликом: “Треба подвоїти темпи хлібозаготівлі”. Тільки одна публікація за два роки — “Сидить голодна” (газета від 8.ХІІ.1932 р.) з’явилася в газеті, і то Яворська Ганна із села Лисича Балка виставлена як така, що при" ховувала хліб. Та хліб і взимку ле" жав на полях у покосах (газета 7.І.1933 р.). Про катастрофу, завда" ну голодом, довідуємося з публіка" ції про стан тваринництва. Так, у Лоташевому в грудні із 48 коней за" гинуло 10; 6 конематок скинули лошат. Із 150 коней тільки одна па" ра робоча. У Кобриновому із 106 свиноматок залишилося 14, із 67 корів — 6. Голод нещадно викошував лю" дей, а газета про це і згадати не могла. Натомість друкується ре" дакційний матеріал під криптоні" мом А. Ш. (очевидно, редактор А. Шиптенко. — В. М.) “Посилити класову пильність до ворога”. Ми" моволі постає питання: до того, хто організував голод, чи до тих людей, що від голоду помирають? У ньому йдеться про те, як у Глибочку вико" нали план хлібозаготівлі: “Рішуче натиснувши на класового ворога, виконавши хлібозаготівлі по сек" торах і за культурами, за що одер" жали найвищу нагороду — пере" сувний червоний прапор шефа Тальнівщини — заводу “Більшо" вик”. За цією “рішучістю” стоїть державний грабунок людей і зло" чин їхнього умертвлення. Зерно забрали під мітлу. Прези" дія Тальнівського райвиконкому 16 лютого 1933 року приймає поста" нову про посівний матеріал. Реко" мендується до 25 лютого провести збори в господарствах і засипати зерно. Тільки не пишуть, де його взяти. Чи не дивно, правда? Але за цими рядками тисячі знищених го" лодом людей. Стосовно тварин" ництва райвиконком приймає пос" танову 6 травня 1933 року. Відзна" чається, що стан коней у колгоспах незадовільний, норми годівлі не диференційовані. Колгоспникам, що працюють на полях коровами, не дають фуражу. Що ж давати тва" Хор села Запільське на Великдень 1932 року. Для багатьох цей рік був останнім. Голод знищив красу душі, красу творіння, красу життя

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин