Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Без мови немає нації · slovo.prosvita.com.ua · с. 1сторінка оригіналу ↗

ДЕНЬ СВОБОДИ НА МАЙДАНІ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Слово Просвіти, №47 за 2005 рік

Фото І. ПИЛИПЕНКА ТЕМА НОМЕРА Віднині Україна має свято, яке подарувала собі сама: кожна наступна річниця Помаранчевої революції буде йменуватися Днем Свободи і, сподіваємося, скликатиме на Майдан український народ. Оглядаючись у минуле довжиною в рік, пам’ятаємо натхненні обличчя і тепло, що розтопило холодні ночі і дні, чуємо мільйонноголосий хор, що виконував національний Гімн і те, невідоме донині, сяйво надії, народженої на Майдані, що освітило всю Україну. Це було самоусвідомлення нації, самоідентифікація мільйонів українців. Чи все задумане й виголошене тут збулося? Чи не поспішили ми масово розчаруватися, а то й зануритися в розпач? — Я думаю, що історія ще напише про те, як відбувається очищення і демократизація суспільства, — сказала Юлія Тимошенко, улюблениця Майдану, — її слова чекали дещо напружено ті сотні тисяч киян і гостей міста, що зібралися на головній площі держави 22 листопада 2005 року. — Я хочу вам сказати, — продовжила Юля Тимошенко, — потужні клани попробували нас зламати, але, якщо ми одного разу встали з окопів, то вже не залишимо нашого шляху. Байдужість неможлива, коли країна очищується. І тепер питання: як ми рухаємося далі? По-перше, я хочу спростувати чутки, що Тимошенко проти Ющенка! Хіба я можу зруйнувати хоч день життя Президента, за перемогу якого боролася? Сьогодні реванш як ніколи можливий, — реванш кланових угруповань, які хочуть повернутися до влади. Ми самі дали силу й наснагу Януковичу. Наступні парламентські вибори — відповідальна справа: практично ми будемо вибирати керівника держави. І якщо не буде єдності команди, якого прем’єр-міністра ми оберемо? Ми мусимо полишити нашу розслабленість. Не вірте, що Тимошенко буде боротися на виборах з Президентом. Ми, вся команда Майдану, повинні об’єднатися і боротися за перемогу. Наше завдання — донести до кожної людини, що ми мусимо стояти разом. Сьогодні Україна інша, і політики перебувають під рентгеном суспільства. Не посади вирішують, а бажання не програти наших надбань. Це наш другий бій, який ми повинні виграти. Завжди мусять бути герої, які вірять у добро й готові за нього змагатися. Ні нам, ні світу не буде соромно за нашу Помаранчеву революцію: підніміть голови і розправте плечі, — ми робимо Україну! Юлю Тимошенко палко вітав Майдан, що уважно вслухався в кожне слово минулорічних польових командирів. І хоч кожен із них говорив про надію на єдність, не можна було не помітити вражаючої відмінності цьогорічного народного зібрання: тисячі прийшли не лише під помаранчевими та національними стягами. Цілими масивами рясніли жовто-чорні прапори “Пори”, сині — Української народної партії, різні штандарти різних політичних партій і громадських об’єднань. Оця політична веселка говорила про одне: скоро вибори, і поки що політичні інтереси до електорального масиву у кожного свої. Після традиційної музичної заставки — пісні Тараса Петриненка — слово взяв Президент України Віктор Ющенко, який вийшов на сцену разом зі своєю родиною. Він обіймами і рукостисканнями привітав представників усіх політичних сил, присутніх на сцені. Майдан шаленів, як і рік тому, скандуючи “Ю-щен-ко!” Віктор Андрійович Ющенко говорив щиро й пристрасно, як ніколи, хвилюючись і дивлячись в очі Майдану. Це була промова людини переконаної, впевненої в своїй справі і своїх силах. Промова Президента звучала не з паперу, а з глибини серця. Ось короткий виклад його виступу: — Ми сьогодні святкуємо перші роковини української свободи. Це істинна незалежність, яка після 14-ти років прийшла на українську землю. Кожна людина, яка прийшла на Майдан, прийшла сюди тому, що дуже любить Україну. Чи не схибили ми з своєї путі, пройшовши шлях довжиною в 12 місяців? Мій виступ буде присвячений одному: вірі. Вірі в те, що ми йдемо правильною дорогою. Сьогодні ми повинні відповісти на ті питання, які хвилюють кожну чесну й порядну людину, розібратися в тому, що в країні відбувається, — без усіляких масок, акторства, — чесно сказати людям, чим живемо і що будемо робити. Кожен із нас дорого заплатив за те, що ми називаємо свободою. Я заплатив свою ціну. Заплатила свою ціну і моя мама, яка померла через кілька днів після моєї інавгурації, бо не кожна людина витримає боротьбу з бандою… Ми тоді були єдині, рік тому. Ми знали, проти кого боремося. І коли після цього Майдану люди прийшли в службові кабінети, здобувши владу, — чому вони втратили ту етику, ту мораль, яка тримала їх тут, на Майдані, незважаючи на те, що вони належали до різних політичних сил? Ми говорили про ідеали Майдану, а сьогодні, власне кажучи, про перші уроки першої річниці українського Дня Свободи. Перш за все, звертаюся до тих, у кого опустилися руки, хилиться голова. Друзі! Як Президент цієї країни, я стверджую: ми йдемо єдино правильною дорогою — свободи і справедливості для кожної людини. В основі будь-якого напрямку — політичного, економічного, гуманітарного — лежать три речі: демократія, свобода, верховенство права. Рік тому ми стояли тут, щоб ці цінності утвердилися в Україні. Люди хотіли чесної влади, права вибору, верховенства права. І заради них ми пройшли цей нелегкий рік. Але пам’ятаймо, що ці цінності неможливо здобути за лічені місяці, вони творяться за довший час. Тому давайте не посипати голову України попелом! Закінчення на с. 2 Місце Пророка вакантне Стор. 3, 10 Дві правди про УПА Стор. 8—9 Тема для медитації Стор. 15 УСЬОГО НА РАХУНКУ ТАРАСОВОЇ ЦЕРКВИ — 745 735 грн. 68 коп.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин