Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

У КОЖНОГО — СВОЯ ПРАВДА

Слово Просвіти, №47 за 2005 рік

НА ЗРІЗІ ТЕМИ Що каже влада? Із “помаранчевих” найактивніше себе тут позиціонував В’ячеслав Кириленко. Небай" дужість до цієї теми він засвідчив, іще будучи міністром праці (запропонував законопроект про внесення змін до Закону “Про статус ве" теранів війни, гарантії їхнього соціального захисту”, який надавав би воякам УПА статус учасників бойових дій), і підтвердив перши" ми кроками на посаді віце"прем’єра, провів" ши засідання урядової комісії, відповідальної за УПА. Результат — ухвалено зміни до ви" щезгаданого закону й затверджено фаховий висновок групи істориків із вивчення діяль" ності ОУН"УПА. Президент, запустивши в суспільну свідо" мість формулу про примирення, мовчить. Умиває руки? Стиснувши зуби, жертвує зад" ля успіху очолюваної ним політичної сили на виборах уже нечисленними стариками"упів" цями, які відстоювали його на майданах 2004"го? Кидає їх як кістку частині свого електорату центрально"східних областей? Бо аж ніяк не віриться, що Віктор Ющенко, попри те, що шанує українських людей, яких воєнні реалії затягнули на фронти, у німець" кі концтабори, які постраждали від німецької окупації, не розуміє, що радянська окупація і радянські ГУЛАГи були нічим не ліпші. І що в боротьбі з фашизмом місія вояків УПА в контексті історії української державності ні" чим не менша, ніж роль радянського воїна в контексті відстоювання інтересів СРСР. Хо" ча, якщо по"християнськи, то саме прощен" ня ворогів і любов мали б стати основними мірилами у вирішенні проблеми об’єднання нації… * * * Тож, примирення. Ось думки людей, які спостерігали за урочистостями з нагоди відзна& чення Дня перемоги біля обеліска Слави в Іва& но&Франківську (травень, 2005 р.) Микола МАТКІВСЬКИЙ, директор Інституту природничих наук Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника: — Мій батько воював у Червоній армії, бо росіяни його взяли, дійшов до краю Польщі, був поранений і більше не брав участі в боях. Потім пішов у ліс. Після лісу — 7 років мордовських таборів, після таборів — висилка. Він відзначав 9 травня як день закінчення війни. Та почався інший жах. На жаль, маємо таку історію, що важко зійтися на одній думці. Розумію молодих людей, чиї діди були в лісі, які зараз хочуть виз% нання, що їхні діди боролися за Україну. Можли% во, років через 50, коли виросте нове покоління, — якщо підручники з історії будуть правдиві, — настане примирення. Нині відбувається прими% рення навіть із солдатами Вермахту. Степан КРИНИЦЬКИЙ, голова Івано- Франківського товариства “Лемківщина”: — Пам’ятаю травневі дні, коли було прого% лошено, що війна закінчилася. Що б не говори% лося, це була перемога над фашизмом різних ко% льорів. Разом із тим цьогоріч відзначаю 60 років депортації, бо народився я на етнічних україн% ських землях у Польщі. І от коли люди святку% вали мир, обробляли землю і сіяли зерно, нас ви% ганяли зі споконвічних етнічних земель. Це за% бути так само неможливо. Вирішувати пи% тання треба мудро: хто воював за свободу, по% винен отримати відповідний статус і мати відповідні компенсації. Федір ВОЛОДИМИРСЬКИЙ, голова Братства ОУН-УПА Карпатського краю: — Радянські ветерани собі взяли такий міт, що вони воювали за Україну. Прошу пані, якби він на фронті сказав, що воює за Україн% ську державу, та ще за самостійну,— політрук застрелив би його на місці. Їх гнали вперед за Сталіна, за партію. Там були й наші люди, во% ни не хотіли воювати, але що робити — не всі могли йти в УПА: мали дітей, сім’ї. Коли нас визнають учасниками Другої сві% тової війни, що воювали за Українську держа% ву, — тоді всі питання відпадуть. Василь ЛЕВИЦЬКИЙ, фронтовий старшина Радянської армії: — Примирення потрібне і можливе. Ми по% винні так, як на фронті: усі, як одна сім’я, бо сім’я — це могутність. Я в 17 років добровільно пішов на фронт. Із трьома пораненнями дій% шов до Берліна (я був перекладачем із німецької мови у Конєва). Степан ГАХ, член братства УПА: — Я з молодих літ пішов в УПА, був засуд% жений на 25 років, родину вивезли в Амурську “Я думаю, що нам слід трохи змістити акценти. Ми говоримо більше про наслідки, а не про причини, а причина полягає в тому, що в одного народу, в однієї країни є дві правди. І... ці дві правди існуватимуть завжди. І справа не в мені, не у вас… Справа в молоді. Тому необхідна широка гласна дискусія в суспільстві щодо цих двох правд”. Із виступу О. М. ПЕКЛУШЕНКА (парламентська фракція “Реґіони України”) при обговоренні подій, що відбувалися в центрі Києва 15 жовтня. Навіть не поділяючи думок представників фракції Реґіонів, усе ж слід визнати раціо в цих словах депутата від Запоріжжя. То хто яку правду щодо ОУН-УПА сповідує? Що думає молодь? Подані нижче спостереження не претендують на всеохопність соціологічного дослідження. Проводити такі дослідження з визначення відсотків свідомого й несвідомого сприйняття теми; рівня поінформованості населення, зокрема молоді; чинників, що забезпечують максимальне володіння об’єктивною інформацією про Українську Повстанську Армію, і чинників, які сприяють поширенню неправдивої інформації, мали б структури, що займаються розробкою державозміцнюючих перспективних стратегій, — аби упередити можливість спекулювання цим історичним контекстом. Спостерігаючи за розвитком теми УПА в суспільно-політичному мисленні, неможливо не зауважити гальма, які перешкоджають прогресувати їй у логічному, мотивованому руслі, — що стало б ґрунтом для прийняття рішень, які зробили б цю тему неконфліктною, вивели б її з категорії актуальних проблем розвитку українського соціуму на рівень історичного об’єкта. Ці гальма — стереотипи, наявні в понятійно-оцінковому резерві і простих громадян, і політиків. На якому фундаменті маємо будувати українську державну область, мене переслідували всі роки. Тому дуже радів, коли відродилася українська держава. Та бачите — слава і честь не тим ветеранам, кот% рі воювали за Україну, а тим, котрі до сьогодні проти України виступають, досі шанують чер% воний прапор держави, яка вже не існує. Вважаю, що всі ветерани повинні прими% ритися. Тих ветеранів, що воювали проти ні% мецької армії, — тепер вони в організації Юх% новського, під синьо%жовтими прапорами йдуть, — ми їх уже давно визнаємо. Але ті ве% терани, котрі йдуть під червоними прапорами і називають нас бандитами, які не хочуть виз% нати незалежну Україну, — яке може бути зними примирення? До того ж ми з ними не ма% ємо ніякої бійки, суперечки. Лише прикро, що держава нас досі не визнала, а їм такий пріо% ритет. А вони ж не воювали за незалежну Ук% раїну! Вони били німецьку армію, — тут їхня заслуга безперечна. Та потрібно, щоб вони на% решті змирилися, що Україна — самостійна держава. Василь Михайлович, член братства УПА: — Я в сотні не був, мене не пустив Крук, станичний, бо він хотів, аби були свої люди в селі. Я працював у селі: доглядав хворих, пора% нених... Потім мене сексоти продали... Скільки нашого народу винищили задурно, скільки пови% возили до Сибіру, катували! Вони потрафили вбивати оунівців, видирали їм очі, вуха, носи відрізали, глумилися над трупом... Я це все пам’ятаю, бо на власні очі бачив. Ми викрада% ли з%під сільради тіла оунівців, аби вони не зну% щалися над ними. А нам кажуть: “Україна і Росія — братні народи”. Який це братній на% род?! Це ж кат. Василь ЗВАРИЧУК, член братства УПА: — Був час воєнний, і боронилися, хто як міг. Боронили свої сім’ї, свій край. Але визна% ють тих, що прийшли хтозна%звідки й окупу% вали нас. Закінчення Другої світової для мене не було визволенням, як і для будь%кого на на% ших теренах: це була заміна окупанта окупан% 15 жовтня на Майдані Незалежності: маршем пройти не вдалося том ще в тисячу разів жорстокішим. По закін% ченні війни у нас тривала боротьба і мучення — скільки людей повбивали, понищили, повивози% ли, що, ой, Господи. На Сибір — дітей, старих — у вагонах%товарняках везли: поки довезли — дорогою повикидали вже мертвих... І досі немає правди. Дивіться, ті, що в Че% хословаччині, в Угорщині танками дітей души% ли, — учасники бойових дій. А тих, хто спра% ведливо боровся за свою державу, за свій народ, — називають бандитами. Микола ГЛЮЗДИНЬ, член братства УПА: — Дуже багато говорять про примирення. Я сам служив у Повстанській Армії, був сотен% ним. Як можна примиритися, якщо вони, енка% ведисти, перевдягались у нашу форму, вбивали людей по селах — і казали, що це “бандери” роблять. Що робили вони в 1939 році? Заареш% товували, убивали, скидали ще теплих у моги% ли в лісах. Вони й далі вклоняються Лєніну. Хто такий Лєнін чи Сталін для українців? Вони ни% щили наш народ, усю Західну Україну намага% лися вивезти в Казахстан, у Магадан, а сюди заселяли росіян. Вакуум, який виник у суспіль% стві після того, як понищили цвіт нашої нації, заповнили чужі люди з чужими цінностями. Тому зараз між народом таке непорозуміння. В Івано%Франківську живе той, хто вів слідство наді мною, мучив мене, катував так, що мене відливали водою... А я зараз маю пер% шим подати йому руку? Того ніяк не може бу% ти. Чому я вступив у Повстанську Армію? Бо бачив, що витворяла ця система з 1939 року. Ми воювали за Україну, і ми ніяк не признані... Як можна це розуміти?! “Цей не примирився і не примириться”, — сказав про нього побратим. Гадаю, тут малося на увазі не тільки при" мирення з отими посивілими воїнами радян" ської системи, що, почепивши ордени, йдучи парадами, намагаються повернути собі ко" лишній настрій святковості. Бо нині й вони спантеличені — так усе змішалося: пішла у хату? На основі прищеплюваних нам свідомісних пріоритетів радянського минулого? Чи на основі націєтворчих потуг? Хіба факт існування УПА не має бути однією з фундаментальних цеглинок при спорудженні сучасної міцної державної будівлі для нації? Визначити раз і назавжди засадничі основи української нації, назвати речі своїми іменами, — і тоді побачимо дорогу державного поступу, тоді не підемо манівцями. Нині ж спостерігаємо зміщення понять, що заводить суспільну свідомість у хащі. Наприклад, час уже визначитися із трактуванням історичних понять і явищ із позиції української держави, а не колишньої радянської республіки. То “Велика жовтнева соціалістична революція” — чи “большевицький переворот”? Радянський Союз для української нації — це Вітчизна чи імперія-завойовник, а звідси: “Велика Вітчизняна” — чи “Друга світова імперіалістична війна”, “радянське визволення” чи “радянська окупація”? А якщо вже бути дуже відвертими, то пролиття крові ворога на війні, у справедливому бою за святу справу захисту Вітчизни — світова громадськість виправдовує. То чому ж антиукраїнські сили так перебільшують вагу крові сексотів, зрадників, ницих людей, які стали жертвами у боротьбі УПА за незалежність? І ми, безтямно, починаємо виправдовуватися в тому, в чім виправдовуватися не слід… А якщо копнути глибше, то таких крапок над “і” потребують чимало подій на конкретних зрізах української історії. Поставимо ці крапки — то й житимемо своєю правдою, а не так, як писав Т. Шевченко: “Як німець покаже, ще й до того історію нашу нам розкаже”. Пропонуємо образки, що відтворюють окремі відтінки суспільної думки про УПА, а також виокремлюють із розмаїтого спектра громадян України носіїв характерних настроїв. У кожного зних у руках — свій спис. І щоб ці списи періодично не стикалися на державному полі, державні мужі повинні нарешті дати захисний щит тим, хто відстоює українську правду, і вибити зброю з рук ополченців за ідеали відмерлої радянської системи. Фото Івана Пилипенка небуття їхня країна; сьогодні кажуть — то бу" ла імперія зла; і духовні поводирі їхні, вияв" ляється, лжепророки, і герої їхні — не герої, а кати; а що найгірше — учорашніх “бандитів” нині хочуть визнати воїнами свободи і їм кричать: “Героям слава!” Йдеться про неможливість примирення з несправедливістю сьогодення. Говорять, хто прощає образу, той закликає до іншої. Так, це не по"християнськи. Так, у кожному кон" кретному випадку, у стосунках “людина— людина” не маємо права повертатися до дав" нього: око за око. Бо й марно сподіватися су" ду над тим чи іншим ревним служакою ра" дянської системи, який тортурував “ворогів народу”, ненавидів люто все українське, не" навидить і нині. Не повернеш назад подій: на сцені укра" їнської історії кожен зіграв свою роль — хто ката, хто — стражденного за ідею. Та скаліче" ні долі вояків УПА, тисячі нізащо замордова" них у застінках НКВД простих, далеких від політики українців, тисячі нерозквітлих ко" хань і нездійснених, зґвалтованих надій — таки волають про справедливість. Відстоювати ту справедливість нині бе" реться молодь. Активісти Івано"Франків" ської молодіжної організації КУН улаштува" ли протестну акцію під гаслом “ВИЗНАННЯ ОУН"УПА!” Двоє братів"близнюків, не члени органі" зації, трималися поблизу юних кунівців. Один із братів так пояснив, чому вони тут, поцейбіч живої міліцейської стіни, що відді" ляла ветеранів визнаних від ветеранів неви" знаних: — Возвеличують одних, а про інших забува% ють. Стільки років нам нав’язували хибне ба% чення, оцінки. Борців за волю називали зрадни% ками. Ніхто нічого до пуття не знав. А хто ни% щив місцевих мешканців: хіба не комуністи, ко% ли прийшли сюди? Звичайно, багатьом радян% ським орденоносцям вигідно кричати, що бан%

с. 9 · сторінка оригіналу ↗

тенційних захисників держави — більше ці" кавить штучне зоряне небо планетарію і штучні ефекти космічного руху, аніж з’ясу" вання причини того, за що реально, але дав" но, лилася українська кров… * * * Кажеш, нині інші війни — ну, то іншу зброю куй. Іван Франко Громадське обговорення на тему “ОУН& УПА крізь роки до сучасності” в межах проек& ту “Наука при каві” організувала Київська міська організація Молодіжного Націоналіс& тичного Конґресу в Національному університе& ті “Києво&Могилянська академія”. У заході взяли участь останній командир Української Повстанської Армії генерал" хорунжий Василь Кук, декан факультету соціальних наук і соціальних технологій Василь Кук — головний командир УПА НаУКМА Сергій Квіт, відомий публіцист і лі" тератор, випусковий редактор тижневика “Шлях Перемоги” Віктор Рог. Розповідь Василя Кука про національно" визвольну боротьбу кінця 30"х—початку 50"х була орієнтована на аудиторію. Він акценту" вав, що ідею боротьби за Вільну Україну від" родили й надали їй дієвої сили такі ж юні й завзяті, як студенти, що сидять перед ним, — усупереч пересторогам старших: “Нам каза" ли: Та з чим ви, хлопці, будете ту державу бу" дувати? Як ви без зброї, без організації — з мо" тикою на сонце будете йти?!” Член проводу ОУН, для кого боротьба за Велику Українську державу стала основним гаслом і способом життя, давав позитивні ус" тановки, які мали б вселити у юні серця праг" нення служити рідній нації і ставити перед собою високі життєві орієнтири: “Ви, сту" денти, повинні готувати себе до великих зав" дань, які перед вами постануть, а нині від вас вимагається значно більше, бо ви маєте нині колосальнющу інформацію, маєте Інтернет, ви мусите піднятися на вищий рівень, ніж мо" лодь минулих часів, бо вберегти незалежність — так само нелегко, як і здобувати її. Мусите працювати над собою”. “Могилянці” мають стати елітою нації, аби заповнити існуючий вакуум водночас на" ціонально"свідомих і високофахових кадрів в усіх сферах державного буття: “Теперішні ке" рівники держави не виховані в національному дусі, вони — діти ще тої системи. І мусите змінити їх ви і по%іншому заспівати пісню про українську державу. Ви нині повинні сказати, якої України хочете”. Василь Кук наголосив: “Існує багато мі" тів про Другу світову війну, точніше, багато брехні — і щодо дати, і щодо причин і характе" ру: то була ніяка не Велика Вітчизняна, а імпе" ріалістична війна”. Студенти не тільки ставили запитання щодо українського визвольного руху, а й ці" кавилися думкою одного з провідників УПА про різні боки українського життєбуття. Приміром, про ставлення до Рун"віри пан Кук відповів так: “Треба знати й шанувати давні національні традиції. Але ми прийняли християнство, яке дає краще розуміння Всесві" ту, то відновлювати нині Рун%віру — значить, поширювати розбрат у нації. Треба створюва" ти одну Помісну Українську Церкву: там, де є одна релігія, вона об’єднує націю”. Для ілюстрації — ще кілька запитань і відповідей: — Яку політичну силу підтримуватимете на парламентських виборах? — Я не прийшов сюди вас агітувати. Треба мати власний розум, аби розібратися, де прав" да, а де брехня. — Як оцінюєте діяльність дивізії СС “Гали" чина”? — Вони воювали проти Радянського Союзу, але не воювали проти Західного фронту, пере% йшли на його бік. Нині це найбільша патріотич" на націоналістична організація за кордоном. — Чи воювали в УПА представники інших національностей? — У німецькій армії були відділи з пред" ставників 10 чи 15 національностей. Ми на% правили до них дівчат, — і після того вони пе" рейшли на наш бік. (У залі — оплески). — Як розрізняєте поняття “націоналіст” і “патріот”? — Націоналіст — той, хто активно діє, реалізує свої ідеї. Патріот — лише балакає про неньку%Україну, лежачи на печі, а націоналіст, як писав Іван Франко, гавкає щораз, аби вона не спала. Cергій Квіт звернув увагу студентів на те, що навіть оцінюючи діяльність УПА з точки зору прагматичної, не можна не відзначити, яку силу має віра у святу справу: “Вони вірили — і сталося”. Віктор Рог дав своє бачення місії органі" зації українських націоналістів в історії Укра" їни: “Вони робили свою справу: вшановували ге" роїв, загиблих за Україну, вивчали Шевченка.... Коли не було можливості здійснювати легальну роботу, вони робили її підпільно, тільки з’яви" лася можливість діяти легально — вони ви% йшли і проголосили акт про незалежність 30 червня 1941 року. Коли німці почали репресії, — знову пішли в підпілля, а з’явилася можливість — вони організували УПА… “Українська Пов" станська Армія — це феномен, не локалізова" ний у часі й просторі, це продовження націо" нально%визвольних змагань початку століт" тя... Не було би героїв Крут — не було б січових стрільців, не було би Міхновського, Донцова, Петлюри — не було б УПА. Не було б УПА — не було б і Українського національного фронту, не було б і Гельсинської спілки і Народного руху України — не було б і сьогоднішньої держави… Слава Богу, що такі люди, як пан Василь Кук, дожили до того часу, коли маємо українську державу, але дуже болить нам, молодим, і я уявляю, як болить їм, що в цій державі не вша" новані вояки ОУН%УПА. Це просто абсурдно. Маємо українську державу де%юре і де%факто, “УПА — завжди сучасна: доки існує питання Незалежної України, доти існуватиме питання УПА”. Василь Кук маємо символи, за які проливали кров вони, і які шматували і палили ті, яких ушановують нині на державному рівні. Маємо вулиці, досі назва" ні іменем Леніна, Кагановича... Та немає в Цен" трально%Східній чи Південній Україні ні вулиці Шухевича, ні Петлюри, ні Бандери… Якщо взя" ти з юридичної точки зору, то сьогодні, згідно з чинним законодавством, ворогами української сучасної держави є хлопці, які загинули під Крутами, ті, хто загинув під Базаром...” * * * 15 жовтня на Хрещатику біля колони при& хильників ідеї визнання ОУН&УПА ми зустріли лідера гурту “Тартак” Сашка Положинського і поцікавилися, що робить тут кумир молоді: — Я солідарний з людьми, які прийшли сю% ди, аби виступити за визнання Української Повстанської Армії як єдиної сили, яка в часи Другої світової боролася за Незалежність України. Чимало українців не дуже знають, що та% ке УПА... Тому мирна святкова хода Хреща% тиком вояків УПА привернула б увагу україн% ської громадськості до проблеми, що в Неза% лежній Україні, навіть після подій Помаран% чевої революції, досі не визнані ті люди, які бо% ролися саме за незалежність, за Україну. А ось інші думки. Їх уперто нав’язував молодий чоловік (добрий оратор і ерудит). — Я стороннік того, чтоб нє ворушить прошлоє. Єсть і єсть. Потому что пол%Украі% ни вєріт в одно, пол — в другоє. Давайтє луч% ше будєм строіть самольоти. — А ви за Україну не розписуйтеся! Хто ви такий, аби брати на себе таку відповідаль% ність? — спломеніла черкащанка, обурена закидами молодика, який перед тим доводив їй, що немає ні української культури, ні літе" ратури. — А тє дєдушкі, что воєвалі в совєтской арміі, іх что, нє надо уважать? Ми же побєді% лі Гєрманію, етого нєльзя забивать… Мєня воспітивалі, что надо свойо Отєчєство лю% біть, історію свою любіть, а вєтєранов ува% жать. Точка, — уперто відвойовував свою правду молодик. До розмови бралися і сиві, й безвусі: — Про яке “отєчєство” ви говорите? — Майо отєчєство било Совєтскій Союз, а сєйчас ето Россія — Украіна. Ето Отєчєство, котороє побєділо фашизм. Отєчєство людєй, коториє роділісь до 1991 года. — Але нині ви мешкаєте в Україні і є грома% дянин України... — Но ми должни помніть свойо прошлоє. — Але ж минуле України, її героїчне минуле — то і є УПА! — А вот в Россіі тоже єсть такая дилєма — бєлиє і красниє, но у ніх нєту такіх свар. Ета тєма — табу. — Що ви порівнюєте?! Там і ті, й інші — одна нація, “россіянє”, вони не тягнуть Росію під іншу державу, а у нас ті, що кричать про% ти УПА, знову тягнуть Україну під Росію, во% ни взагалі не є національно мислячими україн% цями... — Ето било так давно, что давайтє нє бу% дєм ворушить... Давайтє ідті за інформаціон% нимі тєхнолоґіямі. Что ви жуйотє, жуйоте. В Россіі Путін сказал... — і далі глуховперто продовжував своє словоблуддя, суміш совєт" ського патріотизму, великоросійства і новіт" ніх технологій — такі собі хліб і кров сучасно" го манкурта. * * * — Що ви знаєте про УПА? — запитувала Олеся Дзира у своїх ровесників, київських школярів. Отримані відповіді спонукають за& мислитися. Особливо тих, хто формує нав& чальні програми, складає підручники з історії, словом — має дбати про виховання громадян, свідомих історії власної держави. Андрій: УПА — Українська піхотна армія. Ставлюся до ідей УПА добре. Вони боролися за свободу Батьківщини. І я підтримую те, що УПА була проти Росії і відстоювала права України. Максим Щ., Артем, Яна: УПА — Україн" ська Повстанська Армія. Максим К., Саша, Сергій, Олексій: Нічого не знаю, нічого не чув. Ярослав: УПА — упав на гвоздь, ушибся. Яся: УПА — Українська партія анархістів. Прохуренко Олена: Про УПА я знаю чима" ло. Спочатку Українська Повстанська Армія називалася бульбівцями, а потім лише УПА. Ця організація в період Другої світової війни боро" лася на два фронти. Вона виступала проти Ні" меччини і Росії. Не залишила своєї діяльності і після війни, підпільно протистояла ворогам. Дії УПА були помітним гальмом на шляху радяні" зації західних областей України. Юля: УПА складається з трьох букв: “у”, “п”, “а”. Женя: УПА — Українська Повстанська Ар" мія, існувала в період Другої світової війни і після неї. А більше я нічого не знаю. Сидоренко Саша: Я знаю, що УПА — Укра" їнська Повстанська Армія, була в період Другої світової війни, воювала проти Німеччини і Росії. До УПА входило мало людей, але всі вони були патріотами. Ігор: Що це таке? Міхєєва Ліда: Про УПА я чула від моєї бабусі. Її історії були захоплюючими. Деякі з моїх сільських друзів мали прадідів, що були членами Української Повстанської Армії. З історії відомо, що УПА в період Другої світо" вої війни протистояла нацистам і більшови" кам. Вона відстоювала права України і боро" лася за її суверенітет. У наш час мало хто знає про заслуги вояків УПА і про те, що саме ця організація проклала сходинку до вільної України. z Матеріали підготувала Леся ТКАЧ

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин