Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Цікаво знати · с. 16сторінка оригіналу ↗

ЛЮДИНА — ВСЮДИ ЛЮДИНА

Слово Просвіти, №47 за 2005 рік

Ім’я цієї людини по праву займає одне з почесних місць у світовій на$ уці. Немає такого материка, де б не побував Миклуха-Маклай. Його віта$ ли в багатьох країнах світу. Особливо плідно він працював в Австралії та на островах Нової Гвінеї. Мешканці Нової Гвінеї вважають його своїм співвітчизником. Але доля видатного вченого — філософа, антрополога, етнографа, анатома, біолога, географа, письменника, художника тісно пов’язана з Україною. Свою Батьківщину — Україну — Микола Миклуха-Маклай лю$ бив. Він нею пишався. Микола Миклуха;Маклай у козацькому сюртуці 1886 р. НАЩАДОК ТАРАСА БУЛЬБИ Протягом тривалого часу ім’я Миклухи-Маклая асоціювалося тільки з дикими, людожерними папуасами, які мешкали десь на краю світу. Радянська ж історіографія називала його “выдающимся русским ученым — этнографом и путешественником”. І це було типовим явищем. Росіяни присвоювали всі досягнення народів імперії виключно собі. Серед цих славетних імен — і такі українці, як Микола Гоголь, композитор Бортнянський, письменник, композитор і співак Максим Березовський, науковець Вернадський, винахідник перших ракет у Росії інженер Засядько, митрополит Дмитро Туптало та ще дуже багато великих людей. Тим часом рукописи й інші матеріали архівних фондів тієї ж Росії виявляють цікаві подробиці біографії Миколи Миклухи-Маклая. Ці документи зберігаються у Санкт-Петербурзі. Отже, слово за документами. І не тільки російськими. Рідний дядько Миколи Миколайовича Миклухи-Маклая Григорій Ілліч — старший батьків брат — учився й товаришував із письменником Миколою Васильовичем Гоголем. Гоголь, у свою чергу, зацікавився родинними переказами Миклух. Їхній предок Охрім Макуха був курінним отаманом у Війську Запорозькому. Разом з Охрімом за визволення України з-під польської шляхти воювали три його сини: Омелько, Назар і Хома. Та Назар закохався у шляхетну панночку і перейшов на бік поляків. Сховався в обложеній запорожцями фортеці. Зганьблені брати Омелько і Хома вирішили викрасти брата-зрадника, аби судити його козацьким судом. Украсти — вкрали, але натрапили на варту на відході з фортеці. Омелькові з бранцем удалося втекти. А Хома в нерівному бою з польською вартою загинув. Курінний отаман Охрім власноруч стратив сина-зрадника. Гоголь любив слухати цю оповідь Маклая та поклав її в основу свого гучного роману “Тарас Бульба”. Такою ж непересічною особою був і правнук Охріма козак Степан Макуха, прадід Миколи Миклухи- Маклая на прізвисько Махлай. Це слово означає “капловухий”, “недотепа”. Козаки на прізвиська не скупилися. Під час російсько-турецької війни 1722 року під містом Очаків Степан Махлай, що командував кінною сотнею, відзначився. За військову кмітливість і безприкладне геройство йому присвоєно чин хорунжого та жалувано дворянство. Степана викликали до Петербурга. Сама “гробителька” українського козацтва імператриця Катерина II особисто піднесла козакові Махлаєві Дворянську грамоту й повісила на шию стрічку з бойовим орденом Володимира I ступеня. Та козак лишився козаком. Поруч із прізвищем на казенних паперах за звичаєм запорожців мусив писати прізвисько “Махлай”. Назвати себе лопухом-недотепою не дуже-то й хотілося. Та й прізвище “Макуха” Степанові, тепер уже дворянину, не дуже пасувало. Макуха — млявий, ніякий, така собі соняшникова вижимка від олії, корм для худоби. І козак сфабрикував із надто простецького “Макуха” чудернацьке малозрозуміле “Миклуха”, а прізвисько “Махлай” із зміненою буквою “Маклай” написав через дефіс. Запорожці Охрім Макуха та його доблесний правнук Степан Миклуха були легендарними героями, гордістю роду. Та навіть елементарних портретів славетних козаків не було. Обидва вони для Миклух уособлювались у гоголівському Тарасі Бульбі. Саме образ Тараса Бульби маленький Микола Миклуха-Маклай постійно бачив у батька на столі. Після смерті батька Микола Миколайович знайшов документ про дворянську приналежність їхнього роду з подвійним прізвищем Миклуха-Маклай і навіть фамільним гербом. На гербі зображений козак із піднятою шаблею на тлі фортечної брами. РОЗКИДАНІ ПО СВІТАХ Австралійський письменник українського походження Дмитро Чуб пильно досліджував сліди вченого-мандрівника Миклухи-Маклая. Вони разом із фотографом і літератором Пилипом Вакуленком написали не одну книжку про Маклая та Нову Гвінею. Одна з них, а саме “Слідами Миклухи-Маклая”, починається промовистими словами: “На весняних вологих вітрах, долаючи великі відстані, птахи повертаються з теплих Сестра Миколи Оля — його найближчий друг країв до рідних місць на Україну. Тут народилися вони, тут народяться їхні діти. Вони всі разом з початком холодів полетять у теплі краї, щоб повернутися до рідних гаїв, осель…” Щось подібне відбувається і з українською людністю, яку крижані вітри воєн та злигоднів і досі розкидають по світах. Маклая багато хто хотів би мати за свого. Бо він усюди, крім Антарктиди, бував. Скрізь лишив свій сильний слід. І ще б! Така могутня постать на лану науки! Саме прізвище “Миклуха”, звичайно, було козацьким ім’ям — Микола. Батько Миколи Миклухи-Маклая теж був Мати Миколи — Катерина Семенівна. Жила і похована в Малині на Житомирщині Миколою. Походив Микола Ілліч зі Стародубського повіту на Чернігівщині. Із книги-розвідки Олександра Іванченка “Дорогами Маклая” видно, що рідня Маклаїв була патріотичною українською. Батько працював на будівництві Петербурзької залізничної станції. Це не завадило йому культивувати в сім’ї творчість Тараса Шевченка. Микола Ілліч читав у рукописах Шевченкові поеми “Гайдамаки”, “Катерина”, “Кавказ”. Він навіть клопотався про звільнення опального Кобзаря із заслання. Відомо, що допомагав Шевченкові грошима: вислав на заслання 150 карбованців. За це інженера-капітана Миколу Ілліча Миклуху-Маклая в 1856 році звільнили з роботи і хотіли навіть судити, але тяжка хвороба — сухоти — врятувала його від суду. З архівних матеріалів сестри Миколи Миколайовича Миклухи- Маклая Ольги видно, що її брат-науковець любив Україну, їздив до матері й рідні в Україну, писав листи. України не соромився, Україною пишався. Про це яскраво описують земляки вченого з Житомирщини, наші сучасники, науковці Микола Костриця і Василь Тимошенко в однойменній книжці “України не соромився, Україною гордився”. Сестра Ольга свідчить у документах, що її брат Микола писав статті в оборону прав України вслід за подібними статтями Миколи Гоголя. Автор вислав їх до Росії, але вони там були знищені, як припускає дослідник. Бо автор у статтях критикував царську політику щодо України. Народився Микола Миколайович Миклуха-Маклай, за даними австралійського дослідника Френка Грінопа, в місті Малин на тодішній Київщині, в маєтку своїх батьків. І ранні польські джерела подають таку ж інформацію. Проте російські біографи твердять, що Миклуха-Маклай народився в Росії в колишній Новгородській губернії. Це повторювали і новітні радянські джерела. Пилип Вакуленко використовує цікавий факт із маловідомих австралійських видань про Миклуху- Маклая у своїй книжці “В джунглях Нової Гвінеї”. Кімнату нащадків (синів) Миклухи-Маклая прикрашає портрет їхнього діда в українській вишиванці. КОРІННЯ І КРОНА. ОБЕРЕГИ Катерина Семенівна, мати Миклухи-Маклая, походить із родини лікаря Семена Федоровича Беккера. Він був одружений із польською дворянкою Лідією Шатковською. Тут проглядає іронія долі сюжету з гоголівського “Тараса Бульби”. Семен Беккер, він же Фрідріх фон Беккер, був німцем. До Росії приїхав 1812 року боротися проти ненависного йому Наполеона. У бою був поранений. У Могильовському шпиталі познайомився і заприятелював з однополчанином прем’єр-майором Іллею Захаровичем Миклухою. Там же, у Могильові, молодий військовий медик Беккер зустрів свою майбутню дружину Лідію Шатковську. Через тридцять років уже вихрещений у православ’я Семен Беккер знову перетинається з Миклухою. Цього разу — із сином однополчанина Миколою Іллічем Миклухою. Беккер із групою лікарів виїхав на боротьбу з якоюсь епідемією саме на залізницю, якою керував інженер Микола Ілліч Миклуха. Миклуха згодом гостював у Москві в родині Беккерів і закохався в їхню доню Катерину Семенівну. Вона займалася музикою і захоплювалася живописом. Музику й живопис любив і Микола Ілліч. Можливо, саме це їх і зблизило. Вони побрали-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин