Майдан · с. 2сторінка оригіналу ↗
ДЕНЬ СВОБОДИ НА МАЙДАНІ НЕЗАЛЕЖНОСТІ МИТЬ ВІЧНОСТІ НА ПРОТИВАГУ ЧАСУ
Слово Просвіти, №47 за 2005 рік
Говорячи про формування українського уряду, української влади — мій підхід був ясний і зрозумілий. У мене був один критерій. Перша позиція: на найвищі пости я рекомендував тих людей, які стояли на Майдані у мене за спиною, які пройшли всі випробування парламентських і президентських виборів. Я хочу, щоб ви почули: жодних людей, окрім тих, яких акцентував Майдан, в українській владі не було. Це ті люди, які сформували значні кроки, що стосуються Помаранчевої революції. І кожен мав достатню повноту влади. Це люди професійні, вони пройшли велику політичну школу, готові творити благо для України. Ці люди були єдиною командою тут, на сцені, і я вірив, що вони будуть єдиною командою, увійшовши в службові кабінети. І коли я бачив, як із кожним місяцем у цій команді почав пропадати командний дух, я говорив із кожною стороною про неприпустимість цих процесів. І ті зусилля, які я робив, починаючи з останніх тижнів серпня, мирячи одну сторону з іншою, посилаючись на мету нашого Майдану, були марними. Президент В. А. Ющенко детально проаналізував причини втрати “командного духу” серед висуванців Майдану. (З огляду на важливість цієї теми ми повернемося до неї в наступному числі “СП”.) День свободи на Майдані Незалежності сяйнув не лише сподіваннями на кращі часи, на перемогу, але й впевненістю, що задумане здійсниться. Без перебільшення — серцем цієї впевненості є наш Президент, якого слухала цього вечора вся Україна. Тож навіть тим, хто сумнівається, варто дослухатися до його слів. — Ми повинні об’єднатися, — сказав Віктор Ющенко. — Ми повинні подати одне одному руки. Ми повинні пам’ятати одне — виклик, який стоїть перед нами на виборах у парламент у 2006 році — це не вибори прем’єр-міністра. Це відповідь на те, чи збережеться те, що ми завоювали і що ми називаємо українською демократією, чи ми передамо це у спадок колишній владі. Я готовий зробити все для нашої єдності. Ми повинні отримати перемогу демократичних сил у березні 2006 року. Це наша обіцянка, тому що переможні вибори президента України можуть бути переможними лише при демократичних перемогах на виборах у парламент України у 2006 році. Це єдине ціле, це не можна розділяти. І тому, шановні друзі, говорячи про це, я хотів би звернутися до вас, хто сьогодні є на цьому Майдані і торік був тут. Україні потрібні активність усіх громадських структур, які захищають свободу, демократію і права людей. Потрібні пильні відповідальні медіа, які говоритимуть громадянам правду. Потрібні енергійні підприємці, які рухають вперед її економіку і створюють робочі місця. Україні потрібна енергія і патріотизм усіх громадян, об’єднаних любов’ю, свободою. Присягаю, я готовий зробити все для нашої єдності. У першу чергу, — для об’єднання тих сил, які разом були на Майдані і сповідують його цінності. Тільки наше порозуміння є гарантією всіх змін, про які ми щойно говорили. Я ще раз нагадую про силу, яку дала нам українська свобода. Сьогодні, як і завжди, ми будемо святкувати День Української Свободи. Він буде нагадувати, що вільні і єдині, ми досягнемо всього, що на Майдані проголошене метою нації. Збудеться мрія про процвітаючу вільну незалежну Україну! Слава українському Майдану, слава кожному із вас, слава вільній українській нації, слава Господу Богу і слава Україні!
Закінчення. Початок на с. 1
z
Наш кор.
z
Марія ЛИТВИН
Не будьмо скоростиглими в наших сподіваннях і розчаруваннях. Я переконаний, що моя нація і мій народ обрали дорогу унікальну. Рік тому наш Майдан став могутньою рікою, в яку зійшлися струмочки і потічки з усіх кінців України, аби їй служити. Кожен із нас звільнявся від страху, байдужості й неправди, — тільки вільні люди могли знайти красивий вихід із того конфлікту, який у більшості країн закінчується громадянською війною. І це унікальне рішення знайшла нація, яку сьогодні визнав увесь світ. І я прошу вас, шановні українці, — пишаймося цим! Помаранчевий майдан питав у кожного з нас: яких змін для своєї нації ти хочеш? А для держави, а для своєї родини? Від цих запитань, як і від власної совісті, ніхто не міг сховатися, — жоден громадянин, незалежно від місця проживання і переконань. Майдан сказав: нам потрібні чесні вибори, нам потрібна влада, яка поважає демократію і верховенство права, свободу і справедливість, аби власною працею здобути благополуччя і впевненість у завтрашньому дні. Кожен українець, — хто серцем, хто розумом — сприйняв його слово і волю; Волинь, Галичина, Гетьманщина, Слобожанщина не схибили в наших історичних цінностях, а Господь почув святу Шевченкову молитву: І всім нам вкупі на землі Єдиномисліє подай і братолюбіє пошли… Лицарями українського Майдану стали студенти і молодь, дипломати і міліціонери, журналісти, які сказали своїм читачам, глядачам і слухачам правду, зробивши інформаційну революцію. Сімнадцять днів Майдану спородили нове обличчя України, світ побачив сучасну націю, Нову Україну, здатну формувати нове обличчя Європи. По-новому і ми сьогодні відчуваємо Україну в собі. Абсолютна більшість громадян сприймає її, як єдину батьківщину, в усіх реґіонах країни, в усіх соціальних і мовних групах. У першу чергу — серед молоді й людей із вищою освітою. Це — 90 відсотків громадян України, а два роки тому нас було 76 відсотків. П’ять років тому понад половина української молоді воліли б народитися за кордоном, а сьогодні 94 відсотки з них вважають Україну єдино можливою батьківщиною. Сьогодні ми на повен голос говоримо про себе, як єдину українську націю і пишаємося своїм українством, відроджуємо свої корені, очищуємо від чужих міфів свою історичну пам’ять. Це не простий процес. Нам не вистачило рішучого кроку, аби воїни УПА та Великої Вітчизняної війни подали одне одному руку. Це не вдалося, але я вірю і зроблю все для того, щоб старі розбрати в Україні були подолані. Згадаймо іншу сумну сторінку української історії — Голодомор, що забрав десять мільйонів синів і дочок нашого народу в 1932—1933 роках. Нам потрібно винести урок з цієї трагедії, аби усвідомити, що доля кожного, — і мертвого, і живого, і ненародженого — уплетена в долю єдиної України. Майдан допоміг мільйонам людей утвердитись в своїй українській ідентичності. 26 листопада я вас усіх запрошую, шановні друзі, взяти участь у посадці калинового гаю на честь кожного українського села, яке в 1932— 1933 роках потерпало від Голодомору. Ще одна незаперечна перемога — обретіння гідності українського громадянина мільйонами наших людей. Українці назавжди звільнились від старої звички терпіти безвідповідальність влади. Перемогою Майдану стало утвердження свободи слова, яка стрімко набирає силу. Я вітаю цей процес і зроблю все для того, аби він прискорювався. Як Президент пропоную журналістському цеху партнерство. Переконаний, що незабаром преса в Україні стане четвертою владою. Переконаний, що професійні журналісти витримають випробування нею, що найвищі журналістські стандарти стануть нормою, і що це питання недовгого часу. Нарешті, перемогою Майдану стало отримання всіма нами свободи вибору. Ми захистили право кожного громадянина обирати самому собі владу. Я гарантую: з першого дня виборчої кампанії парламентських виборів 2006 року вони будуть чесними і не будуть підлаштовуватися під жодну політичну партію. Я готовий відповісти на кожне запитання, яке буде виникати в дискусії між владою і громадянином, між владою і бізнесом. Як Прези-
...Я стояла біля “Зимного Потоку”, між “Коломиєю” та “Одесою”. А люди прибували й прибували, як вода. Здавалось, уся Україна переведена в масштаб столиці. Умить пооживали давні заповіти, усі полум’яні слова полум’яних поетів, заговорила Книга Книг, і вірилось у кожну букву... “Досягнута в миттєвості вічність лишається навіки, “вічне” і є те, що залишається навіки, але ми самі випадаємо із миттєвості вічності і знову вступаємо в час”. Ці слова Миколи Бердяєва хочеться згадати тепер, коли підходимо до річниці нашої революції з гіркотою і розчаруваннями — могутня націєтворча енергія, витворена цілим народом у тій миттєвості вічності, здається, розпилена в дріб’язок особистісних чвар... Ми повернулися в час. Перше, що впало у вічі майже одразу після ейфорії Майдану, — якийсь незбагненний острах оцієї наповненості, самодостатності нації. Здавалося, для багатьох мітингових політиків, які живляться енергією критики й “нищівних викриттів”, оцей спішний поворот “у час” був наче захисним рефлексом. Пригадую, як в одній програмі показували зйомки кліпу відомого поп-співака. У кадрі картинка: він рвучко долає дорогу, вітер рве сорочку, розвіває волосся, а він іде і співає. За кадром — знімальний павільйон: під ногами в артиста — бігова доріжка, за камерою — вентилятор. Доріжка біжить назад, співак топчеться на одному місці, а глядачам здається, ніби він іде вперед... Спостерігаючи цю картинку, дуже довго не хотілося впускати розчарувань. “Момент істини” настав напередодні Дня Незалежності. У Товаристві політв’язнів та репресованих відзначали 80-річчя Ольги Косовської-Михайличенко — красивої і мужньої жінки, яка віддала за цю незалежність свою молодість і силу. Тільки вдумайтесь у ці цифри: дівчину “забрали” в 16, — а повернулася в 30... А що за ними? Важко передати словами відверту вбогість приміщення, де зібралася гордість нашого народу, — на тлі яскравого й респектабельного Подолу за вікном воно радше видавалося бункером на хазяйському подвір’ї. Про нещодавню революцію нагадала народний депутат Лілія Григорович. Вона забігла у футболці, наче в будень, і передала ювілярці від нашого Президента орден Княгині Ольги III ступеня. І сказала, що в Україні є дві щасливі людини: довголітній в’язень сумління Левко Лук’яненко, який отримав із рук Президента звання Героя України, і тепер ось Ольга Косовська-Михайличенко... А через декілька тижнів святкували День Незалежності, і виявилося, що тих “щасливих людей” набагато більше. Президент особисто вручав такий самий орден бабі Парасці за стояння на Майдані, але серед сотень нагороджених я не помітила жодного героя визвольних змагань. Так, знаєте, приховують коханку перед законною жінкою. Можна шукати виправдань, пояснювати, що скоро вибори, і якщо ми їх програємо, то вся ця революція зведеться нанівець... Але тут ідеться про дуже важливий момент, який засвітив сигнальний вогник небезпеки: у держави, яка не впускає героїв у столицю своєї душі, немає майбутнього. …Тепер, коли я пишу ці рядки, на Майдан знову з усіх усюд з’їжджається люд. І наче, як тоді: таблички з назвами різних міст, буяння прапорів і тремке очікування чогось хорошого… Ми згадуємо самі себе в момент найвищого піднесення, як щорічно переживаємо Різдво і Воскресіння. Тож наостанку хочеться знову згадати слова філософа про те, що миттєвість вічності, раз досягнута, — залишається навіки.
Президент згадав і приватизацію комбінату “Криворіжсталь”, яка, за його словами, принесла до українського бюджету коштів на 20 % більше, ніж загальний прибуток від приватизації за всі попередні роки незалежності. Говорячи про євроінтеграційні прагнення нашої держави, В. Ющенко сказав, що під час саміту “Україна—ЄС”, який відбудеться 1 грудня, Україна очікує визнання від Євросоюзу статусу країни з ринковою економікою. При цьому він схвально оцінив початок переговорів про лібералізацію країнами ЄС візового режиму для українців. Перераховуючи нагальні завдання української влади та суспільства, Президент наголосив на боротьбі з корупцією. Він відзначив, що у влади є чіткий план боротьби з цим явищем, першим пунктом якого є “кадрове оновлення”. Крім того, там ідеться про ревізію регуляторних актів і скасування платних послуг у державних установах. Внеском у боротьбу з корупцією В. Ющенко назвав судову реформу, яка стартує наступного року. Коментуючи реформу в освітній галузі, В. Ющенко наголосив, що її завданням є зробити вищу школу доступною для всіх і забезпечити рівні умови відбору абітурієнтів до навчальних закладів. “Для цього ми формуємо систему зовнішнього тестування”, — сказав Президент, додавши, що ця система сприятиме боротьбі з хабарництвом у вузах. “Ми переконані, хто переможе в освіті – переможе в світі”, — наголосив він. Щодо медичної реформи, Президент визначив її зміст як “спрямованість на медицину первинного рівня”. Глава держави підкреслив, що в бюджет наступного року будуть закладені кошти для підвищення зарплат медикам, які працюють на селі, та закупівлю обладнання і автомобілів для їхньої роботи. Не оминув Президент України і трудних питань нашого часу, які хвилюють суспільство: — У парламенті ми не завжди знаходимо єдність українських інтересів. У нас вистачить мужності сказати про наші помилки, про те, що не вдалося. Багато часу було втрачено через прорахунки, відверті помилки, через втручання уряду в ринок, у цінову політику. Ці кризи — бензинова, м’ясна, цукрова — це не те, чим ми можемо пишатися. Прикро, що Україна закрила економічні зони, понад п’ятсот проектів, серед яких було багато гарних інвесторів, які розгортали свої починання в Україні. Ми виправляємо ці конфлікти. Ми переконані, що реприватизація мала бути більш коректною, не відлякувати бізнес, не ставити під сумнів гідність і законність багатьох проектів.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
