Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

ЮРІЙ ІЛЛЄНКО: «МІСЦЕ ПРОРОКА ВАКАНТНЕ»

Слово Просвіти, №47 за 2005 рік

ПОЗИЦІЯ Редакція газети закінчує друкувати публічну лекцію Юрія Іллєнка “Місце пророка вакантне (проблеми україн$ ської культури, зокрема кіно)” — із циклу щорічних лекцій іме$ ні мистецтвознавця Аркадії Оленської-Петришин. Початок у ч. 45, 46 за 2005 рік. Тема сама випірнула з тієї самої вищезгадуваної підсвідомості, колективного досвіду мого народу — то було криваве слово “Анафема”. Із мороку століть, із суцільного туману історії випливала на мене ріка мертвих — п’ятнадцять тисяч моїх пращурів, переважно літні люди, жінки й діти, зарізані, як бидло, Петровим сатрапом Меншиковим у гетьманській столиці Мазепи Батурині, розіп’яті на плотах і пущені водою на пострах Україні, щоб вона навіки забула й потайки думати про Незалежність. Ріка мертвих текла крізь мене щоночі, лишень я заплющував очі. Мертві мої пращури дивилися на мене мертвими очима мовчки. Усі п’ятнадцять тисяч. Мовчки. Щоночі. Я почав впізнавати багатьох із тих мерців. То були мої родичі з Черкас. Розстріляні в громадянську війну. Ті, що сконали в 33-му з голоду. Ті, кого розстріляли в 37-му. Одного разу я впізнав Курбаса. Курбас був застрелений просто в серце. І босий. У зеківській куфайці з Сандормоху. З табірним номером, який співпадав із номером мого телефону. Через місяць нічних марень я витяг із шухляди старий сценарій про Мазепу “Ненаситець” і вписав у нього епізод “Ріка мертвих”. Ріка мертвих більше мені не снилася. Ночами в мої сни почав вриватися голий вершник у смолі й пір’ї на коні. Іноді вершник був мертвим. Іноді то був я сам. Мертвий. На коні. За нами гналися вовки. Кінь завжди приносив мене на поле Полтавської битви. Битви я жодного разу не бачив уві сні, бо поле вкутував густий і рожевий, як молозиво, туман. Я чув лише звукову партитуру битви. Коли двомісячне нічне фільмування раптом скінчилося, я зрозумів, — такого фільму мені ніхто не дозволить зняти. Яка б влада не була в Україні. Бо будь-яка влада фінансує лише ті проекти, які її прославляють напряму або опосередковано. А за вікном усе більше кучмилося, вдень було темно, як вночі. Однаково темно було. Те, що мені наснилося, було проти будь-якої влади. Те, що наснилося, було пророцтвом Української України. Те, що наснилося, було провокацією національної революції. Тиждень тому в “Дзеркалі тижня” у статті про сімдесятиліття Бориса Олійника я прочитав слова, від яких здригнулася моя душа. Журналіст запитав Олійника: “Що то за Ваше гасло про Українську Україну, якесь масло масляне?” Поет зніяковів, поет почав пояснювати, що він так сказав на зустрічі з Тимошенко. “Українська Україна” — звичайно, масло масляне, але це краще для України, ніж “Наша кошерна Україна”, і дуже на часі. Для України воно на часі з моменту проголошення царем Петром “Анафеми” Україні. Саме тому в останній момент я змінив назву своє книги “Відкритий лист Українцям” на “За Українську Україну — відкритий лист українцям”. Ось її сигнальний примірник ще зі старою назвою. “За Українську Україну” написане від руки. Три рази слово Україна повторюється на одній обкладинці, це такий тризуб, трійця — сакральний знак України. Власне, збірка статей цієї книжки і мала б бути змістом моєї сьогоднішньої доповіді: під цією обкладинкою і відозва до української інтелігенції про створення сучасної УПА — інформаційної, для партизанської війни проти окупантів національного інформаційного простору, тут і стаття “Революція переходить в опозицію”, тут і стаття “Піарпроект — мовна безумовна війна”, тут і стаття “Приватизація Президента” — словом, те, що сьогодні я залишаю за рамками моєї доповіді, але я б радив Вам долучити цю книгу до того, що я наговорю сьогодні — вийде достатньо виразний пейзаж полтавської битви на Майдані Незалежності. Досвід не передається, і все ж я розповім вам, як мені вдалося зняти і довести до головного екрана планети фільм із головним атракціоном — Українською Рікою Мертвих. Фільм як каталізатор революційних процесів у соціумі, фільм криголам ніхто ніколи не фінансуватиме ні за яких обставин. Для цього треба збожеволіти. Серед божевільних немає жодного олігарха. А грошей на фільм треба утричі більше, ніж передбачено було бюджетом на весь кінематограф того року. Стало ясно, що треба застосувати ту саму тактику, яку я використовував при зйомках “Білого птаха з чорною відзнакою”, “Криниці для спраглих”, або ще більш єзуїтську: Перше — сценарій має бути таким, щоб подобався майже всім. Справжній сценарій, за яким буде знято фільм, має бути глибоко прихований між рядками показного тексту. Зовнішній сценарій має блефувати на тих архетипах несвідомого, які можуть подразнювати амбіційність потенційного інвестора. Для цього треба заздалегідь визначити жертву — інвестора, який має проковтнути блешню. (Про спосіб лову інвестора трохи нижче). Друге — я твердо знав із самого початку (насправді все збулося з мінімальною статистичною похибкою), що сценарій ніколи не вдасться зняти повністю так, як його записано первісно. Неминучі болючі переробки, неминуча цензура, неминучі безглузді корекції і, головне, — неминучі примусові вилучення зі сценарію сцен, епізодів, цілих ліній, реплік, монологів і навіть ролей. Виходило, що сценарій треба робити в спосіб, коли цілий фільм упаковується в кожен окремий елемент фільму, коли окрема сцена або навіть персонаж можуть репрезентувати ціле в певних співвідношеннях з іншими сценами, персонажами, пейзажами або репліками. Сценарій треба написати в такій спосіб, щоби втрата в процесі виробництва частини епізодів і сцен не змогла б змінити цілісність задуму. Збереження критичної маси тексту фільму має гарантувати повноту розкриття задуму. Чи таке можливо? Можливо, коли іншого виходу не існує. Вже тоді я знав це достеменно, бо в мене був унікальний досвід зйомок принаймні трьох фільмів, які побували в лабетах радянської цензури і вийшли звідти неушкодженими. Зрозуміло, що наративна, оповідна, сюжетна, лінійна конструкція цього не витримає. Сюжет руйнується при вилученні будь-якого завантаженого інформацією фраґмента. Потрібні зовсім нові конструкції, стільникові — ідеально врівноважена інформаційна ятка, що має шість ступенів інформаційних сполучень. Природний монтажний феномен. Міцнішої конструкції для кулі в природі не існує. Це довів мені футбольний м’яч із першості світу, подарунок Зіннадіна Зідана за фільм “Тіні забутих предків”. Хто його тільки не гамселив ногами, а йому хоч би що. Саме цього м’яча Зіннадін поклав у дев’ятку в матчі з... вибачайте, забув із ким... Стільникова конструкція продовжує працювати навіть при травмуванні або повній руйнації до третини стільників у будь-якому не передбачуваному алгоритмі. Стільникова інформаційна побудова створює холотропний ефект, тобто, орієнтований на цілісність (від грецького holos — “ціле” і trepein — “рухатися у напрямку будь-чого”). При тому, що кожен стільник є масштабним відповідником цілого. Третє — треба раз і назавжди розпрощатися з вульгарно лінійним побутовим уявленням про час. Повернути час простору у вихорах торсійних полів. У Всесвіті немає іншого виду руху, крім фігури вищого пілотажу часу в закрученому в бублик просторі. Ґвинт через ліве і праве крило одночасно по спіралі фігури тора-бублика, якій (бублик) у свою чергу здійснює ту саму фігуру вищого пілотажу й виписує бублик уже четвертого виміру і так до безкінечності у двох протилежних напрямах. Коли військовий льотчик Нестеров здійснив свою найпершу в світі мертву петлю над Шулявкою, де зараз лежить у нокауті кіностудія Довженка, його оштрафували на дві мінімальні зарплати за невиправданий ризик державним майном. Мене було оштрафовано забороною фільму російським міністром культури єврейсько-львівського походження Михайлом Швидким. Відтоді я називаю його Швидка Настя. Четверте — нарешті запровадити на зйомках великого проекту принципово нову систему режисури, розроблену мною на кафедрі кінорежисури кінофакультету Театрального інституту ім. Карпенка-Карого — метарежисуру, яка полягає в режисурі глядацької підсвідомості. Предметом режисури стають не вироблення мізансцен, не психологічні конфігурації ролей, не монтажні збагачення змістів, а власне аранжування глядацького зчитування дискурсу фільму, управління емоційними рефлексіями глядача, і, головне, — перенесення роботи зі створення трактування фільму з рук кінорежисера в душу глядача. Ненав’язування глядачеві жодного усталеного трактування. Послання про Мазепу має сформуватися не в текстах фільму, а в сприйнятті глядача як його рефлексія на артатаку. П’яте — стиль: Великий Стиль Заплідненої Еросом Еклектики. Коктейль наскельного живопису, вертепу, сюрреалізму, постмодернізму в занадто перенапруженому жесті українського бароко. Лавина фресок, але не з храму, а з вертепу. Нонстоп-серія феєричних перформансів на натурі, знятих під документ. Обвальне тиражування копій, які не мали відповідника в історії. Блеф із байдужою посмішкою Сфінкса. Шосте — концепція — Апокриф. Існує чотири канонізованих трактування Мазепи. Чотири Євангелії про Мазепу. Перше — Мазепа — зрадник. Автори: цар Петро I, поет Олександр Пушкін, уся російська історіографія. Друге — європейська традиція — Мазепа — бунтівник, повстанець за свободу Батьківщини. Автори — Вольтер, Байрон, Гюґо, Делакруа, Жеріко. Третє — Мазепа — національна ікона, без жодної плями на лику. Автори — переважно наукова думка української діаспори. Четверте трактування — романтичний герой, неперевершений коханець. Починається його житіє з голого вершника на дикому коні, який скаче від альтанки коханої в безсмертя, проходить через усі будуари Варшави, України, Москви і закінчується неперевершеною навіть Ромео і Джульєттою любовною драмою вісімдесятилітнього гетьмана і його юної п’ятнадцятирічної похресниці Мотрі Кочубеєвої. Не пристати до жодної концепції! Не дати скувати Мазепу жодним авторським трактуванням! Знімати фільм так, що лише з’явиться натяк на якесь однобічне трактування, — робити подвійне сальто назад і починати все з нуля. Доручити виконання ролі Мазепи трьом діаметрально протилежним за зовнішністю, віком та темпераментом акторам, перенес- Продовження на с. 10

с. 10 · сторінка оригіналу ↗

Продовження. Поч. на с. 3 ти створення образу на означений матеріал — фрески, гравюри, мане> кени, скульптури, пісні, хореогра> фію, туман (у розумінні сфумато Ле> онардо да Вінчі). Монтувати всіх цих виконавців не послідовно, — за принципом лінійності життя, а ство> рювати синхронну хореографію ча> су, коли всі вони постають в одній мізансцені в нічим не детермінова> ному поєднанні. “Світ ловив мене, але не спіймав” Григорія Савовича Сковороди має перекочувати з його надгробного каменя на гасло для виконавців ролі Мазепи. Сьоме — скандал. Зламати сім печаток мовчання. Полтавської битви не було. Цар Петро І не славетний “мідяний вершник”, а брудний збоченець, серійний маніяк, убивця і кривавий кат України. Світом править Ерос в одній постелі з Танатасом. Анафема не має ніякої сили, бов Мазепи не було гріхів проти церкви і анафему накладено світською персоною і найбільшим із грішників російської історії. Ріка Мертвих має впадати не в Десну і Дніпро, а у Волгу, Сену, По, Дунай, Віслу і Рейн... бажано, — і в Гудзон... Скандал — єдине, що залишається в моєму розпорядженні в ситуації мертвого українського кіно. Довідку про смерть українського кіно видали самі кілери, “українська” (в лапках) мас-медіа, і тиражували її по цілому світу. “Мертві бджоли не гудуть”. Треба вчинити найбільший в Європі кіноскандал, бажано на Московському міжнародному кінофестивалі. Або в Каннах. Або на найпрестижнішому сьогодні Берлінському кінофестивалі. Щоб луна покотилася земною кулею. Втягнути в скандал максимальну кількість людей. Саме в роздмухуванні скандалу полягає концепція промоушену не стільки фільму, скільки постаті Мазепи. Коли почнуть ламатися списи в дискусіях про фільм, Мазепу, історію, Україну — почне вимальовуватися обличчя істини. Україна почне тяжкий процес самоусвідомлення. Українська ідея підніме відтяту Кучмою голову. Це головна мета фільму. Восьме — жанр — молитва. Я нарешті зрозумів жанр своїх нічних бдінь. Це була нескінченна молитва. Фільм має бути в жанрі молитви. Лише Молитву можна протиставити Анафемі. До моєї Молитви треба залучити Молитви всіх творців фільму, а з часом і Молитви глядачів. Сума всіх цих Молитов спроможна анігілювати будь-яку Анафему. Дев’яте — все. Стоп. На сьогодні досить. Дев’яте, десяте, двадцять перше... най залишаться в закритій главі моєї автобіографічної книжки “Доповідна Апостолові Петру”. Ту закриту главу я не стану оприлюднювати до своєї смерті. Бо в тій закритій главі я залишаю записи, ще небезпечніші для мене, і не тільки для мене, ніж плівки майора Мельниченка. Досвід не передається. Принаймні не передається в такий прямолінійний спосіб, як причинно-наслідковий зв’язок. Кожна індивідуальна національна апперцепція транслюється в колективне підсвідоме нації все життя. Кожне життя без винятку. Сума тих досвідів — то чорнозем нашої культури. Український чорнозем такий чорний через те, що в тій чорній землі українців, що віками орали цю землю, лежить у тисячі, а може, і в мільйони разів більше, ніж тих, що орють її зараз. Це могутній і надійний інформаційний щит нації — її безкінечне, безоднє інформаційне торсійне поле, її народна пам’ять, її безсмертна культура. І вже з того інформаційного поля, з того колективного несвідомого, чи то підсвідомого, з тієї колективної пам’яті народу кожен індивід може черпати скільки зможе, наскільки він гармонізує своє ЕГО з трансцендентальними джерелами своїх предків. Настільки, наскільки він розкріпачить власну інтуїцію від раціональних забобонів. Фільм “Тіні забутих предків” зробили самі тіні забутих предків. Параджанов був лише ретранслятором, медіатором, виконавцем. Геніальним посередником. Митець — лише посередник, медіатор, транслятор того споконвічного архіву народної культури. Жоден митець не може стати більшим за той архів. У цьому випадку має рацію Платон, коли стверджує, що людина не створює нічого нового, вона лише пригадує те, що вже було. Новими бувають лише упаковки старих істин, навіть якщо ті старі істини досі ще не відомі людству. Але вони вже давно відомі Богові. “Я лише видимий знак невидимої Божої благодаті”, — написав Владика Софрон Мудрий на прохання журналіста дати йому свою автобіографію. Я лишень видимий знак, який постійно зникає зі склепіння Кам’яної Могили, непрочитаний самим собою знак, який непогано вмів знімати фільми. Саме українські фільми. Саме в цей момент, коли я ніби поставив крапку, ніби закінчив думку, варто зробити подвійне сальто назад і почати спочатку, але в іншій альтернативній площині. Місце пророка вакантне. Полтавська битва відбулася на Майдані Незалежності в листопаді—грудні 2004 року. Знову виграв Петро І. Конспективно нагадаю, як Петро виграв першу Полтавську битву: — Петро нахабно будує свою північну столицю на землі Карла XII. — Починається Північна війна. Карл XII з купкою своїх головорізів, всього 10 тисяч, під Нарвою вщент розбиває 60-тисячне військо царя вкупі з трьома полками Мазепи. Петро тікає, як навіжений. І починає реорганізацію своєї армії під проводом німців. — Карл XII повільно суне на Москву. Москва приречена. Бо під Москвою стоїть лише половина царських військ. Друга половина упокорює Україну, тобто, Малоросію. Якщо цар зніме військові залоги з малоросійських городів, то Україна миттєво стане незалежною. — Петро вирішує спрямувати шведську навалу на Україну. І в Україні об’єднати свою армію і гетьманські 19 полків проти Карла. Як це зробити? — Петро нападає на ар’єргард королівського війська, так звана битва під Лісною, і топить у білоруських болотах усю артилерію шведів, спалює весь запас провіанту і пороху. Карлу XII нічого не залишається, як повернути на Батурин, гетьманську столицю, в якій найкраща артилерія в світі, неміряне збіжжя, вистачить на три армії, і найбільша скарбниця золота в Європі. — Карл XII повертає свою голодну і замерзаючу армію на Україну. — Мазепа просить у Петра допомоги. Петро відповідає ультимативно: “Боронись как знаешь... Не токмо 10 тисяч войска не дам, а и единого солдата не получишь!” Сюзерен зраджує свого васала. Запам’ятайте: Петро зраджує Мазепу. — Мазепа перед неминучою окупацією гетьманщини Карлом XII і перспективою навіки залишитися під польським крулем обирає тактику нейтралітету. Іде на мирову з Карлом XII. — Петро наносить серію блискавичних ударів. Перше — оголошує по всіх церквах Анафему. У Глухові самочинно править чорну месу. Анафема не леґітимна, бо в Мазепи немає жодного гріха проти церкви. Анафема (тобто віддання дияволу) їхнього верховного вождя для віруючого населення Малоросії найбільше потрясіння в житті. Друге — Петро насилає каральний загін Меншикова на Батурин. Укріплений Батурин не по зубах не те що такому загону, а й цілій армії Петра. Сотник Ніс відкриває потайний хід у столицю, яку вже покинуло військо Мазепи і рухається на з’єднання зі шведом. Меншиков вирізає 15 тисяч мешканців міста. Пускає їх водою, щоб ріка мертвих перестріла гетьманські полки при переправі через Десну. — 17 полків зраджують свого головнокомандувача Мазепу. Переходять на бік царя. Анафема починає діяти. — Меншиков грабує Батурин, вивозить усе до останньої зернини, порох до останньої порошини, забирає 70 польових гармат, 15 стаціонарних, великого калібру підриває на валу і спалює місто. — Петро роздягає всі церкви свого царства, всі дзвони переплавляє на гармати, все золото іконостасів забирає в казну. — Петро не поспішає зустрітися з Карлом, бо в Карла є ще могутній резерв — договір із турками про п’ятдесят тисяч ятаганів для розправи з Петром. — Петро піднімає вітрила свого новісінького флоту у Воронежі й стає в Азові проти мису Казантип. Запрошує на борт сіраскіра і пропонує туркам вічний мир. Сіраскір каже, який мир, коли ти став під нашими берегами з новою армадою в сорок кораблів. Петро як гарантію вічного миру спалює свій новий флот на очах турків. Таким чином Карл XII залишається один, без турків, без гетьманських полків, із однією гарматою, з виснаженою, голодною, деморалізованою армією проти вишколеної за німецьким орднунгом армії Петра. ва на Майдані Незалежності, яку також виграв Петро І. — Конституційний Суд виніс вирок: дозволити Кучмі третю ходку в Президенти. Вважати її другою. Першу скасувати. Кучмі цього було замало. Кучма хотів назавжди. Треба було зробити так, щоб цього самого хотіли і кучмоводи. Кучма віддає кучмоводам інформаційний простір України, ліквідує національний кінематограф, звільнений неосяжний кіноринок віддає на пограбування рідним і близьким, на додачу — всю банківську систему, на дрібнички — Донецьк, Криворіжжя, Дніпропетровськ зі всіма потрухами. — Розробляється сценарій довічної влади Кучми під назвою “конституційна реформа”, за яким Президент стає англійською королевою, але без Англії, а всю виконавчу владу перебирає на себе Прем’єр-міністр. Бути довічним Прем’єр-міністром Конституційний Суд нікому не забороняє. Але може заборонити Кремль. — Кучма спалює Незалежність перед Кремлем і отримує як “пояс вірності” систему прослуховування свого кабінету і майора Мельниченка на додачу. — Систему прослуховування господар використовує не без користі для себе. Він провокує всю свою “королівську рать” на “невинні” відвертості. Школа більшовицького шантажу парторга “Южмаша” стає у пригоді перед мікрофоном під диваном. — Під час другої (третьої) виборчої президентської кампанії, — в обмін на підтримку інтелігенції, — замовляє Ступці фільм про Мазепу. Ступка бере і мій сценарій, і мене самого в цей проект. На першому етапі, коли всі ще думали, що я зроблю фільм за концепцією Петра І—Пушкіна—Путіна про розбещеного старця-зрадника, — фігурували навіть російські гроші. Міністр культури РФ Швидкой кидав із барського столу півмільйона баксів, але Лужков не дозволив і надіслав Швидкому том Пушкіна з поемою “Мазепа” як інструктаж для спілкування з малоросами. — На конкурсній основі готуються кандидати на роль маріонеткового Президента та їхні дублери, на випадок “летальных исходов”. Кандидати готуються заздалегідь із повною гарантією підконтрольності. — Коли прийшов час “X” і стало очевидним, що сценарій починає давати збої через витік інформації — за наказом Антикремля зраджує майор. — Зависає загроза імпічменту. Насувається загроза прямого усунення. Рятує один із кандидатів, який заявляє, що він — син Кучми. Один із кандидатів переходить у розряд фаворитів. — Стає зрозумілим, що з Мазепою влада помилилася. Іллєнко знову вийшов із-під контролю. Починаються економічні репресії, міні-голодомор в експедиції в селі Прохорівка. Ступка відмовляється зніматися. Частина епізодів залишаються не знятими. Спрацьовує моя програма стільникового монтажу. Незакінчений фільм мені вдається відправити на Берлінський фестиваль. Скандал перебільшує всі мої сподівання. Бомба вибухнула. Алюзії фільму настільки прозорі, настільки небезпечні для влади, що Мінкульт віддає за контрактом фільм у повну власність кучмоводам. Із Москви лунає анафема фільму, а мені — заборона. Це вже сьомий заборонений фільм у моєму житті. Сценаріїв заборонених я не рахую, як Нікіта Михалков не рахує мисливських трофеїв, кажуть, погана прикмета. — Обділені, або, за політичним сленґом, опозиційні олігархи і їхні лобісти у Верховній Зраді готують безпрограшний проект “Помаранчева революція” і обирають собі лідера, яким збираються крутити, як циган сонцем. Кандидату нічого не залишається, як очолити проект. За словами одного з ідеологів групи захвату “Наша Україна”, планувалося вивести на Майдан до 300 тисяч групи підтримки. — Починається обвальна, тотальна фальсифікація всього і вся, для створення ефекту хаосу, з якого ніби знає вихід лише “Помаранчевий Проект”. — Результати фальсифікації несподівано збуджують приспану національну гідність України. На Майдан виходять мільйони. Це вже не “Помаранчевий Проект” — це вже Національна Українська Революція. — Шок цілого світу. Внутрішні варвари, українці, виявилися толерантними і довірливими, як кошенята буржуа. Всі співають і танцюють, — замість брати владу, яка поки що нічия. — Найбільш радикальні революціонери нагнітають невдоволення, говорячи правду. 28 листопада назріває реальна загроза повторення румунського варіанта. На дахи Профспілок, Поштамту, Консерваторії і Дому з Химерами лягають снайпери. — Лідер “Помаранчевого Проекту” залюлює обіцянками Національну Революцію і вдруге рятує Кучму від смерті. — Кучма такого не забуває. Помаранчевий Кандидат стає Президентом, незважаючи на те, що виграв вибори Блакитний Зек. — Національна Революція розгублено дивиться, як на сцені Майдану керівники “Помаранчевого Проекту” цинічно чіпляють собі на груди медалі переможців Помаранчевої Революції. Оскільки я вже на кафедрі, дозвольте мені буквально тридцять секунд попрацювати Пророком. Фальсифікація наступних березневих виборів набирає небачених досі обертів. Незважаючи на те, що всі інститути соціальних досліджень трублять про перемогу лише трьох блоків, число розчарованих досягає вже числа українців за останнім переписом населення. Тобто 78 відсотків. Ці розчаровані, чиї думки я озвучував отут цілу годину, можуть просто не з’явитися на вибори. І то буде кінцем цивілізації Кам’яної Могили, Аратти, Київської Русі, Незалежної України. А можуть об’єднатися в новій фазі Національної Революції — Фронті правих сил, усіх без винятку правих сил. Тоді то буде небачена в історії України перемога нації. Не забуваймо, що нас в Україні 78 відсотків. І якщо нам в Україні буде жити заможно, щасливо і вільно, то заможно, вільно і щасливо буде жити і решті етносів: румунам, євреям, полякам, руським, татарам, гагаузам, грекам і навіть тому єдиному в Україні шведському селу, що під Мелітополем, поблизу Кам’яної Могили. Якщо комусь ще кортить попрацювати Пророком, то, будь ласка, місце пророка вакантне. Україні потрібен Пророк!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин