“Гіркоту історії читаю по очах людей”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
«ОДКРОВЕННЯ» КАГАНОВИЧА НАШИХ ДНІВ
Слово Просвіти, №47 за 2007 рік
У посланні за підписом професора Табачника Івана Мазепу називають “підступним інтриганом” і глузують над тим, що частина українського суспільства ставить його уряд національних героїв. Мудрування Табачника на тему Мазепи нагадують помсту мухи слонові. А що стосується докорів за “підступність” та “інтриганство”, то не Табачникові про це говорити. Тим паче, що це йому, державному службовцеві найвищого рангу, належить убивча фраза: “Держава — це не ікона”. Табачник засади “Держава — це не ікона” дотримувався не лише тоді, коли був головним канцеляристом Леоніда Кучми, а й по тому, коли його слід помітили у таємничій пропажі раритетів із Львівського державного архіву, коли у своїх інтерв’ю адресував повчання “неконкурентоспроможним” в Україні українцям! Важко знайти країну в світі, у якій урядовець на посаді міг би не те що повчати, а грубо зневажати главу держави. В Україні, на жаль, чинний урядовець може це робити. Влада вдає, що нічого не помічає. А поодинокі листи протесту українських інтелектуалів не роблять погоди. Яскравий приклад — проведення видовища з вибриками скандального Данилка удень свята Тараса Шевченка. Щоб писанню за підписом Дмитра Табачника надати більшої “наукової” ваги, автори цього опусу наводять працю американського політолога Самуеля Хантінгтона “Війна цивілізацій”, сподіваючись, що небагато осіб в Україні її прочитало.
Суть у тому, що на момент виходу цієї книжки в Україні багато її прогнозів щодо України і Центральної Європи застаріло. Проте цікавіше тут інше. З посиланням на працю Хантінгтона він змальовує мовну ситуацію в США, мовляв, у містах південного заходу США можна отримати працю, не знаючи англійської, проте практично неможливо — без знання іспанської. Й ані словом не згадує про недавно прийнятий у США закон про захист державної мови. Окрім цього, не називаючи речей своїми іменами, про мистецьку акцію в Україні “Зробимо Україну Україною” автори табачникових повчань пишуть: “Місіонери”, що тільки вчора спустилися “з полонин”, юрбами їдуть у Донецьк і Луганськ, Крим і Одесу “навчати” місцеве населення українства. Політики вищого рангу без тіні сумніву доводять, що, коли ми всі переодягнемося у “вишиванки”, полюбимо УПА (…), то всі ріки в країні негайно потечуть медом і молоком”. Це твердження можна розцінювати як вияв національної зневаги і брехні, бо в акції “Зробимо Україну Україною” беруть участь представники різних областей. Якщо за версією віце-прем’єра уряду Віктора Януковича, українці, які, за даними перепису населення, становлять три чверті населення країни (україномовні — понад дві третини), — меншість у державі Україна, то це вже або параноя, або провокація. Це саме стосується і державної мови, яка, за версією Табачника, має бути народною. Себто в Україні мають бути тисячі мовних відтінків? Думаю, що такої мудрості не “потягнув” би навіть “професор” Табачник, не кажучи вже про чиновника з середньостатистичними розумовими здібностями. А можливо, Табачник в такий спосіб прагне ввести в Україні двомовність і називає крамолою домагання державної підтримки функціонування державної мови. Тут хочу навести приклад нашої сусідки Польщі, яка рішуче у середині 90-х років змусила іноземний бізнес заговорити польською. Буквально днями вся країна піднялася, коли дізналася, що на одному з німецьких підприємств Щеціна менеджери спробували змусити працівників розмовляти німецькою. Чому ж в Україні подібні наміри (а не дії!) Табачник вважає страшною крамолою і діями, які ставлять державу на межу розколу і громадянської війни? Єдине пояснення того — цілеспрямована провокація. Щоб значно легше здійснити ще й іншу провокацію — тримати народ у покорі під страхом розколу України. Його начебто вже домагаються у східних областях України у відповідь на “обучение местного населения украинству”. Із “перлин”, наведених Табачником, хочу звернути увагу на ще одну: він пропонує визнання Голодомору і національно-визвольних змагань відкласти на сто років, мовляв, тоді буде менше емоцій. Враховуючи пристрасть Табачника до старовини, цілком імовірно, що тоді буде значно менше документів.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
