“Характерні риси українського цвіту — працьовитість, розум, господаровитість, потяг до освіти”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
РОДОВІД
Слово Просвіти, №47 за 2007 рік
Валентина ДАВИДЕНКО
“Поєдналися дві родини — українців із Кіровоградщини, тоді Єлисаветградщини, і Холмщини. Перша за Столипінської реформи переїхала в Самарську губернію в хутір Олексіївка Бузулукського повіту. Це родина мого батька. Вона мала велике господарство, хутір. Люди називали його Войтенків хутір — за ім’ям цього роду. У мене збереглася фотографія їхнього господарства. Росіяни приїжджали навіть із довколишніх повітів подивитися, що можуть, як вони казали, виростити хохли на посушливих поволзьких землях. А вирощувала ця родина все: зернові, баштанні культури тощо. У Войтенків була величезна бібліотека, вони прагнули дати дітям освіту. Їх за це по-вуличному називали “бомажнюки”. Бібліотека справді була безцінна: книги не лише для господарства (як розводити бджіл, вирощувати тютюн), а й твори Пушкіна, Лермонтова, українських письменників. На жаль, коли був голод у Поволжі 1921 року, родина переїхала в Україну, рятуючи дітей, деякі книги довелося залишити. На одному зі старих знімків — мій дідусь грає на скрипці посеред баштану. Вони дуже гарно співали, знали безліч народних пісень і зберігали українство навіть тоді, коли мешкали в Самарській губернії. Усі були письменні, а дід закінчив учительське училище, є фото його випуску, всі педагоги, навіть священик. Дід хотів продовжити навчання в Петербурзі, склав іспити, та йому в приймальній комісії сказали: “От сохи пришел, к сохе и возвращайся”. Але він був дуже талановитий, самотужки навчився грати на гітарі й мандоліні, став фотографом. Дід передплачував багато часописів, у нас збереглися журнали “Всемирный следопыт” за 1928 рік. За схемами з журналів він сам сконструював радіоприймач, і все село приходило його слухати. Коли переїхали на Миколаївщину до родичів моєї бабусі, дідусь спочатку був ди-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
