“Поява негативної норми поведінки в суспільстві стає загрозою для його існування”. · с. 9сторінка оригіналу ↗
ГЕНЕЗА ГОЛОДОМОРУ
Слово Просвіти, №47 за 2007 рік
Євген ЯЩЕНКО, м. Коростень
У Радянському Союзі мільйони людей були щиро переконані, що економічний прогрес ґрунтується на матеріальній основі, а культура й мораль — це надбудова, щось похідне від економічних досягнень. Так вчила партія, хоч у царині розвитку суспільства все відбувається навпаки. Економічний прогрес неможливий без дотримання індивідами певних моральних норм і традицій. Якщо абсолютна більшість громадян уникає сплати боргів, не каже правди, розкрадає державну власність, зловживає службовим становищем, бере хабарі — одразу стає очевидним, що таке суспільство довго не проіснує. Дивовижним видається, що ті суб’єкти, попри всю свою метикуватість, не усвідомлюють зв’язку між власною аморальною поведінкою й занепадом конкретного села, міста, району, всієї держави. Зарослі бур’янами поля, розбиті дороги й знелюднені села — незаперечне свідчення деградації нашого суспільства. Поява негативної норми поведінки в суспільстві стає загрозою для його існування. Візьмімо таку аморальну норму як хабарництво. Першим очевидним її зразком у радянський період була політика більшовиків щодо селянства. Аби привернути селянство на свій бік, комуністи нацькували його на поміщиків, тобто проголосили неповагу до поміщицької власності нормою. Наслідком стало повне знищення поміщицького класу. Згодом поглиблення зневаги до приватної власності дозволило більшовикам нацькувати сільських бідняків і середняків на заможних селян. Останніх пограбували вщент і спровадили до Сибіру, де майже всі вони, сотні тисяч роботящих людей, загинули від холоду й голоду. По суті, комуністична партія дала селянам хабаря у вигляді поміщицької й куркульської землі, а також їхнього майна. І селянство “клюнуло”, вхопило “наживку”. Але давно відомо, що дармовий
Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ, краєзнавець, м. Ірпінь Київської обл.
Згадую своє дитинство у селі Скурати Малинського району на Житомирщині. Моя бабуся Софія Іванівна Скуратівська якось сказала: “Хочеш знати, що буває з тими, хто проти влади виступає, — запитай у Кирила!” Ким був Кирило Недашківський та його друзі, я дізнався, прочитавши їхню справу у Центральному державному архіві громадських об’єднань України. Це справа молоді, яка повірила в комуністичні ідеї, допомагала утверджувати владу комуністів, брала активну участь у колективізації, але виступила проти комуністичної диктатури. Бо ці люди переконалися, що комуністична влада винищує українське селянство. Вони взялися створювати Селянську партію. Кирило Недашківський народився 1905 року в Скуратах у багатодітній бідняцькій родині. Змалку мусив працювати. Вступив у комсомол, потім у партію, був і комсоргом, і парторгом. Працював у загоні з розкуркулення у Білоцерківському, Рокитнянському, Володарському й Узинському районах. Вступив до Київського інституту електрифікації і сир — тільки в мишоловці. Невдовзі більшовицькі уповноважені підступили до селян з такими аргументами: “Ти брав участь у пограбуванні й розкуркуленні своїх односельців? Брав. Сьогодні ми тебе не грабуємо, а даємо таку пораду: відведи корову до колгоспного корівника і виходь на поле працювати за трудодні й баланду, інакше опинишся там, куди Макар телят не ганяв”. Селянин мусив підкоритися, бо втратив моральне право чинити спротив насильству — ще вчора сам виступав у ролі грабіжника, ґвалтівника й отримувача хабарів. Хто не міг психологічно пристосуватися до колгоспної зрівнялівки, у того силоміць забрали всі харчі, все їстівне повимітали з хати, навіть квасолю з торбинок повисипали й позабирали. У цьому полягає генеза голодомору. Зроби народну масу або навіть один соціальний клас співучасником злочину, як це вчинили комуністи, — і суспільство приречене на загибель. Тепер звернімося до всім відомих сучасних фактів. Соціальний клас, який узяв хабаря в держави або у фінансово-олігархічної групи, стає їхнім боржником. Вони ставитимуться до нього як до продажного елементу і відповідно поводитимуться з ним: повертатимуть собі витрати на хабарі підвищенням, скажімо, тарифів на комунальні послуги, посиленням податкового тиску, підвищенням цін на енергоносії. Заможніший прошарок електорату, вихований у традиціях зневаги до державних інституцій, намагається захистити особисті інтереси ухиленням від сплати податків, приховуванням прибутків, переведенням бізнесу в тіньову сферу, вивезенням валюти за кордон… Обопільна установка на хабарі відчужує людину від держави, між ними виникає прірва. Вплив аморальності на соціально-економічні процеси важко зрозуміти громадянинові, якого в умовах соціалістичної системи привчили вважати аморальністю лише сексуальну розбещеність. А щодо злодійкуватості, брехливості, ледарства, паразитарних звичок, то радянське суспільство не бачило в них ознак аморальності. Навпаки, хто вмів ухилятися від роботи, дурити начальство липовими звітами, давати обіцянки й забувати про них, розкрадати державну власність, — той зазвичай ще й хизувався своїм “умінням”. Це не вважали аморальним, бо було нормою поведінки. Неважко уявити, до яких наслідків призводить подібна система “цінностей”, коли вона поширюється на колектив підприємства, окрему галузь народного господарства і на державу загалом. Хабарництво й зневага до приватної власності, коли стають нормою, спричиняють занепад і, зрештою, унеможливлюють цивілізоване життя. Згубна для суспільства аморальна норма з’явилась і вкорінилася в умовах тоталітарної влади й централізованої економіки. У цьому легко переконатися на такому прикладі. У районному містечку працював м’ясокомбінат. Продукцію вивозили до великих міст і насамперед — до столиці держави, а в місцевих магазинах лишалися голі полиці. Тобто достаток у столиці створювали штучним шляхом, за рахунок дефіциту на місцях. Люди з провінції змушені були їхати в столицю по продовольство, яке у них забрали централізованим порядком. Провінціали розмірковували й доходили простого висновку: влада чинить несправедливо, бо м’ясокомбінат працює на повну потужність, а в місцевих магазинах м’ясопродуктів немає. Що робити? Виходити з протестами на демонстрацію? Безглуздо, бо центральна влада розстріляє демонстрантів, у кращому випадку запроторить до в’язниці. Тоді з незадоволеними, обуреними людьми відбувалася трансформація, якої вони самі не усвідомлювали: вони реагували на неприродну ситуацію зміною моральної норми поведінки на аморальну, коли крадіжку продукції на рідному підприємстві розглядають і його працівники, й інші громадяни, зокрема місцеві правоохоронні органи, як справу честі, геройства, що
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
