“Тяжко прийшовши до пам’яті, згадуємо безневинних”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
ГЕНОЦИД
Слово Просвіти, №47 за 2008 рік
Олексій НЕЖИВИЙ, письменник, доцент Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка Колаж Ксенії ГЛАДИШЕВОЇ Правда про Голодомор потрібна не тільки сучасним поколінням, а й тим українцям, які житимуть у майбутньому. Окрім спогадів очевидців та архівних документів, одним із джерел оприлюднення трагедії 1933 року може бути періодична преса. Звісно, в ній не знайдемо даних про кількість жертв, як і правдивого відображення життя, адже партійні ЗМІ були головним знаряддям ідеології, репресивної державної політики. Однак за газетними публікаціями можна відчути й зрозуміти зловісний подих антилюдського механізму. Для підтвердження звернемося до однієї з районних газет “Червоний колгосп+ ник” — органу Біловодського районного партійного комітету, районного виконавчого комітету та райпрофради (з 1938 року район входить до складу Луганської області). 21 липня 1932 року “Червоний колгоспник” публікує повідомлення про те, що 9 липня відбулася третя Всеукраїнська партійна конференція, на якій присутні найвищі функціонери з Москви Каганович та Молотов. Коференція приймає рішення директивного характеру: “Ні в якому разі не можна забувати, що класову боротьбу навколо колгоспів ще не закінчено, що куркульські елементи ще цілком не ліквідовані”. І хоч масове розкуркулення та виселення проходило ще в 1929—30 роках, у газеті, починаючи з 13 липня 1932 року, з’являються такі офіційні заяви: “Зрікається брата й пориває з ним зв’язок, зрікається батьків-куркулів, зрікається чоловіка як куркуля”. Тепер не називаємо прізвищ цих украй деморалізованих людей, бо вони теж стали жертвами Голодомору. Газета в кожному числі повідомляла про результати виконання плану хлібозаготівлі, закликала напружити всі зусилля, однак не було вказано точних цифр, тільки процент виконання планових завдань. А в селах уже почали недоїдати, бо як ще можна пояснити повсюдне зневаження віковічних моральних традицій? Читаємо газету від 21 липня 1932 року: “На території Сеньківської сільради спостерігаємо масову крадіжку хліба в степу. Крадуть хліб удень і вночі. Зривають колоски з хлібів, які ще нескошені, беруть з копиць тощо. Деякі колгоспники під час косовиці набирають колоски в мішечки й тут же молотять паличками. Вночі збираються гуртом і йдуть у степ по колоски, топчуть нескошений хліб”. У Москві готують новий репресивний документ — Постанову ЦВК та РНК СРСР від 7 серпня 1932 року “Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення громадської (соціалістичної) власності”. Селяни назвали її “законом про п’ять колосків”. Постанова колгоспну власність прирівнювала до державної, а тому за зібрані в полі колоски передбачалась кримінальна відповідальність. Про надзвичайну оперативність у виконанні директивних рішень центру може свідчити офіційне повідомлення в “Червоному колгоспнику” від 12 серпня 1932 року: “Виїзна сесія Біловодського нарсуду 8 серпня у Семикозівці розглянула справу куркулів Камишана Ф. С. та Палагути М. Т., які крали в степу колгоспівський хліб (обрізали колоски, брали з копиць тощо). Виїзна сесія нарсуду засудила Камишана до позбавлення волі в далеких місцях на 3 роки, а Палагуту на один рік”. У постанові правління Укрколгоспцентру від 10 серпня “Про авансування колгоспників” зазначено, що відповідно до постанови ЦК ВКП(б) та Раднаркому Союзу, треба стежити, щоб у колгоспах аванси видавали лише за трудодні в межах 10—15 % фактично обмолоченого хліба і щоб сума виданих авансів не перевищувала 15—20 % орієнтовного розміру річного натурального фонду, що розподілятиметься серед колгоспників на трудодні. Хліб, що витрачається на громадське харчування, враховується до фонду натурального авансування. Продаж хліба на базарах проводити лише після виконання плану хлібозаготівель — після 15 січня 1933 року. Правління колгоспів, що торгують хлібом, треба притягти до судової відповідальності.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
