Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“...Хліба житнього, хліба пшеничного, хліба пам’яті, хліба душі...” · с. 5сторінка оригіналу ↗

НЕМАЄ ТАЄМНИЦІ МІЖ НЕБОМ І ЗЕМЛЕЮ

Слово Просвіти, №47 за 2008 рік

рвала свою моркву, буряки цибулю, що посадила навесні. А незаможник, якому віддали їхню садибу, прослідкував і проколов її вилами. Невдовзі від тих ран вона померла. Старша сестра зашила в піджачок мамині сережки та хрестик і пішла до магазину “Торгсін”, де міняли речі на борошно. У черзі провела дві безсонні ночі, а на третю заснула і хтось вирізав зашите. Прокинувшись і усвідомивши, що сталося, вона померла біля магазину від розриву серця. А їй було неповних 17. Останніх трьох дітей з цієї сім’ї влітку 33- го віддали в Личанський дитбудинок. Там їх підстригли під “нуль”, одяг, в якому прибули, забрали і спалили, а натомість, як і всім, видали по ганчірці з двома мотузочками, щоб діти прикрили себе спереду. Спали всі покотом на соломі, постеленій попід стінами в кількох кімнатах будинку. Тетяна Іванівна пам’ятає, що діти були переважно семи-, десятирічні. Усі опухлі з голоду, з великими животами. Годували їх заколотою, де “дві пшонини одна за одною ганялися”. А до неї давали майже прозору скибочку хліба. Тож і не дивно, що збожеволілі від голоду діти їли все, що трапиться: цвіт акації, траву, зелену кукурудзу, сирі буряки. Жодної медичної допомоги діти не отримували. Мерли вони від дизентерії десятками. Одного разу прокинулася Тетяна з малим братом, а старша сестра мертва. Ховали дітей у спільній могилі, яку викопали тут у дворі, над берегом Хоролу. Клали мертвих штабелями і, прикривши соломою, засипали землею. Могилу зрівняли так, що й сліду не лишилось. Коли в шістдесяті роки на подвір’ї середньої школи №4 будували тир, то й натрапили на те поховання. Дрібненькі кісточки викинули на берег Хоролу. Про цих дітей ніхто нічого не розповідав. Але сказано в Євангелії: “Немає таємниці між небом і землею”. Минули роки. Деякі господарі з того кутка на місці колишнього “приюту” зробили звалище непотребу. Несли сміття, озираючись, як злодії, бо ця територія межує з кладовищем. Але знайшлися й інші люди, гідні звання людей. Під керівництвом заступника директора школи №4 Валентини Сердової школярі прибрали смітник, розчистили від порослі місце поховання жертв Голодомору. А Юля та Сергій Горюнови ще і впорядкували прилеглу частину кладовища. Лідія Хоролець привезла ґрунту, зелене господарство подарувало саджанці каштанів, тополь, беріз, ялин, красиву квітучу спірею. Анатолій Колодний привіз сюди ці деревця. На місці братської могили вкопали надмогильну металеву піраміду і насипали біля неї курган. А вчителька Марія Демченко зі своїми вихованцями поставила на поки що убогому меморіалі зелену сторожу.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин