Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Хай величаються в поезії лункій Труди і прагнення, борня і супокій”. Борис Тен · с. 11сторінка оригіналу ↗

НАША КНИГА СЛОВО З МИНУЛОГО

Слово Просвіти, №47 за 2008 рік

Олена ШУЛЬГА Кажуть, кожне сільце має своє слівце. Але не лише слово, а й традиції, звичаї, історію. Наші поліські села дбайливо зберігають давні й нові перекази про тих, хто був на передньому краї їхньої неповторної цивілізації, — науковці називають їх пасіонаріями. Зафіксувати події для прийдешніх поколінь — завдання літописця, проаналізувати їх — завдання історика. Щойно в серії “Історія українського села” вийшла друком книжка лауреата Міжнародної літературної українсько-німецької премії ім. Олеся Гончара краєзнавця Євгена Букета “Колонщина”. Тут автор — історик і літописець, вдумливий і неупереджений дослідник. Він звертається до найдавніших часів, відколи на цій землі жили люди — до ІІІ тисячоліття до Р. Х. Ретельно дослідивши літописні джерела, праці археологів, етнографів, істориків, автор знайомить читача з давнім минулим краю. Більш того, він уточнює деякі білі плями в дослідженнях попередників, доповнивши їх розповідями місцевих мешканців, як-от даними про могили-кургани, розташовані на території Колонщини. Важливим для Євгена Букета видається походження назв сіл, які входять до Колонщинської сільської ради, і навіть їхніх кутків, урочищ, озер і боліт. Він подає легенди й перекази, джерела яких сягають часів Скіфії й Геродота, а також дані, наведені в літописних зводах. Історія Колонщини тісно пов’язана з історією Києва, бо село розташоване неподалік. Тож письмових джерел багато, що й дало авторові змогу написати ґрунтовну працю. У розділі про першу писемну згадку про село Євген Букет подає детальний аналіз історичного періоду, в який вона з’явилася. До цього розділу увійшли вже зафіксовані на письмі дані. Історію села розбито на періоди за розділами, у яких з посиланням на документи й праці істориків, проаналізовано соціальне й культурне становлення села. Значну увагу автор приділив визвольним змаганням українського народу, які не оминули Поліського краю. Тут використано матеріали зі спогадів очевидців, які збирали вчителі місцевої школи, документи й архівні дані. Окремий розділ книжки — Колонщина у міжвоєнний період. Освіта, колективізація, опір радянській владі — усе це знайшло відображення у цьому розділі. У ньому подано короткі відомості про репресованих краян. Період Другої світової війни подано найбільш детально, адже він був одим із найтрагічніших в історії не лише цього села, а й усьо- Фото Олександра Литвиненка го нашого народу. Спогади про окупацію і партизанський рух надзвичайно цікавлять Євгена Букета як дослідника, бо саме в опорі народу якнайповніше виявляється його характер. Проаналізовано й повоєнні часи: господарство, освіта, духовність, культурний розвиток. Колонщина під час незалежності України — тема близька авторові. Він уважно стежить, як розвивається сучасне село, зростає його національна свідомість. До видання увійшли відомості про села, які входять до Колонщинської сільської ради: Березівку, Мар’янівку, Миколаївку, Лелечий Хутір, Олімпік-парк, Вишеград. Не оминув увагою автор і тих, кого було переселено до Колонщини після чорнобильської аварії. Він подає історичні довідки про населені пункти 30-кілометрової зони, мешканцям яких Колонщинська земля стала рідною: Росохи й Іловниці. Ще один болючий епізод в історії села — Голодомор 1932—1933 років. Є. Букет подає спогади очевидців, які записали учні Колонщинської школи разом з учителькою географії та київщинознавства Людмилою Нікітіною, а також списки загиблих під час Другої світової війни і список мешканців Колонщини, які загинули на примусових роботах у Німеччині та яких розстріляли під час окупації. Окремий розділ — символіка: опис герба та прапора. Закінчується книжка нарисом Олександра Кавуненка “Любов з очима неба” про сучасного сільського голову Юлію Пелешок, завдяки якій книжка побачила світ. У виданні багато ілюстративного матеріалу. Сюди увійшли сучасні фото й світлини з архівів — портрети й зображення гербів осіб, які відіграли помітну роль в історії Київщини. На кольорових ілюстраціях — дивовижної краси колонщинські краєвиди, зафіксовані для нащадків знакові події. Книжка Євгена Букета — вагомий внесок в історію Київщини. Ошатно оформлена, вона стане значною допомогою вчителям київщинознавства й історії, учням, усім небайдужим до минувшини рідного краю. Наш народ повертається до своїх витоків попри заборони й забуття, попри століття вихолощення національної пам’яті. Світлана ОРЕЛ, м. Кіровоград “КРИК З МОГИЛИ” ПОЧУЛИ І В НАС Кіровоград став 15-м містом, де відкрито Канадсько-український бібліотечний центр. 22 тисячі книжок знайшли місце у залах обласної наукової бібліотеки імені Дмитра Чижевського. Ця подія стала можливою завдяки ініціативі Канадського Товариства приятелів України (осередок у Торонто), яке очолює Іван Кузик. Він разом з побратимом, письменником та громадським діячем Степаном Горлачем та Надзвичайним і Повноважним Послом Канади в Україні Даніелем Кароном представляли на відкритті центру цю далеку країну. Безперечно, книжки, які привезли з Канади, користуватимуться попитом, адже Кіровоградську обласну наукову бібліотеку, якій, до речі, виповнилося 110 років, щодня відвідує близько тисячі читачів, більшість яких — молодь. Але приваблюють вони не лише інформаційною наповненістю (“Історичний атлас України”, “Історія Союзу українок Канади”, “Літопис УПА”, “Мартирологія українських церков”, “Християнський самвидав України”, українська класика, що вийшла друком за кордоном, твори письменників-емігрантів Докії Гуменної, Євгена Маланюка, Олени Теліги, Олега Ольжича, Оксани Лятуринської), а тим, що несуть особливе тепло, бо зібрані в українських родинах Канади. Зворушують, наприклад, томики художніх творів нашого земляка Володимира Винниченка, перефотографовані(!) ще з радянських видань, які вийшли друком у Харківському видавництві “Рух”. Тепер вони повернулися на Батьківщину… А ось — тоненька поетична книжечка “Крик з могили”, яка вийшла друком у “Смолоскипі” (нині — успішне українське видавництво). Прізвища автора нема, в передмові сказано, що вірші віднов- Ольга КУШНІР, поетеса, член НСП України, м. Львів Талановита й енергійна, життєлюбна і натхненна — такі епітети можна адресувати Марії Людкевич, відомій українській поетесі й прозаїку, лауреату багатьох літературних премій та державних відзнак, серед яких премія ім. Лесі Українки та орден княгині Ольги ІІІ ступеня. І все це — за самовідданий труд у галузі української літератури: численні поетичні й прозові книжки, виступи в пресі, на радіо, телебаченні, перед аудиторією різного віку, де завжди звучить її схвильоване й тріпотливе поетичне слово. Як і того дня у Львівській міській бібліотеці ім. Лесі Українки, де зібралася громадськість міста на презентацію нової поетичної збірки Марії Людкевич “Квітка, якою тішиться Бог”. Презентація відбувалася в рамках днів видавництва “Каменяр” (директор Дмитро Сапіга), яке подарувало читачам цю книжку — “ошатно одяг- Д. Людкевич, Д. Сапіга, М. Якубовська лювали з рукопису, який з великими труднощами передали за кордон. Імені ж автора не названо, щоб не провокувати переслідувань в СРСР. Автора, як виявилось, саме тоді, коли вийшла збірка, вигнали з Київського університету і він заробляв на хліб, працюючи на одній із ферм Добровеличківського району на Кіровоградщині. Це тоді молодий і талановитий, а нині, на жаль, покійний Микола Холодний. Його вірші, дуже щирі, зачіпають за живе. Подумалось: якби ми в юності могли читати такі вірші, хоч би у самвидаві, виросло б зовсім інше покоління. Не дарма тоді вони могли побачити світ лише за океаном. Та й нині ця збірочка може допомогти молоді іншими очима подивитися на сучасну українську поезію й на Україну загалом. Саме українська діаспора, як наголосив, вітаючи відкриття центру, виконавчий директор Ліги українських меценатів Михайло Слабошпицький, тривалий час дбала про те, щоб світ бачив події, які відбувалися в Україні, українськими очима. Тепер вона допомагає бачити українськими очима власну історію. Виявляється, це часом дуже непросто… “ …ТА НЕ ЗІТЕРТИЙ ЗНАК ЦАРИЦІ НА УКРАЇНСЬКОМУ ЧОЛІ” Рядки з тієї збірочки Миколи Холодного стали в пригоді: наступного дня в Кіровограді відбулася презентація книжки “На память о родном крае” (упорядник Олександр Чуднов). Попри чудове поліграфічне виконання, рідкісний ілюстративний матеріал, вишуканий дизайн, вона дивує і вражає загумінковістю: наш рідний край, нену” в тверду обкладинку і зі смаком оформлену ілюстраціями живописних полотен Ореста Білоуса — чоловіка Марії Людкевич. Поет Роман Качурівський, наголошував: це чудовий тандем двох відомих митців слова і пензля. …Викладач Львівського педагогічного коледжу Галина Гадзало пристрасно читала вірші, а поети, лауреати Національної премії ім. Тараса Шевченка Ігор Калинець та Роман Лубківський говорили про творчість поетеси. Справді, треба, за словами авторки, “любити і цінувати день, подарований Богом”. Ігор Калинець розпочав говорити про книжку “з погляду дня”, бо вважає, що слово “день” у поетичних творах Марії має якесь “містично-- метаморфозне значення”. Тут є “день ангела”, “поминальний день”, “зелена неділя”, “вчора народився сумнів”, “стоять жасминові крислаті дні”, “лист, написаний опівночі”, “день, наче лицар” та інші словосполучення, які, на думку Іговиходить, — зовсім не центр України, а глибока провінція Російської імперії, де, як відомо, приїзд царя — подія світового значення. Царів і генералів у книжці багато. Звичайно, історичних фактів замовчувати не можна, але ж про них слід говорити в контексті української історії. Царського генерала Петра Текелія представлено тут як романтичного дідка, що закохався у молоду дівчину і став прототипом персонажа відомої пісні “Ой, під вишнею, під черешнею…” А про справу, задля якої його й послано у наші степи, — зруйнування Запорозької Січі — жодного слова. Та й сам наш край упорядник розглядає не в нинішніх територіальних межах, а саме як Херсонську губернію: тут і згадки про Вознесенськ та Ольвіополь, і фото пам’ятника Потьомкіну в Херсоні. Мовляв, губернія — завжди губернія. Не зрозуміло також, чому в книжці подано спогад Паустовського про станцію Помічну, писаний в радянські часи, де автор зі зрозумілою для того часу ідеологічною огидою згадує про Махна. Про ці краї є безліч цікавих і набагато правдивіших матеріалів! Натомість факт заснування українського професійного театру упорядник прив’язує до Бобринця — хіба що для того, щоб підкреслити провінційність події… Подібне можна перелічувати довго. Хтось скаже: це авторський погляд, запропонуйте інший. Авторських варіантів справді може бути багато, але на якісь основоположні речі у нас має бути-таки спільний погляд, бо сумнозвісне різночитання не просто роз’єднує нас, а гальмує поступ. ря Калинця, цікаво дослідити. Цього не заперечує Роман Лубківський, підкреслюючи, що світ поезії Марії Людкевич — гуманний, щирий і людяний, по-жіночому красивий і справді освячений іменем квітки. А поет Микола Петренко додав, що стільки начитався Маріїних віршів, що знає, як поетеса впевнено тримає “добрий рівень”, має власну тему, гідно утверджує своє ім’я в українській літературі. Бо ця поезія висока, щира і схвильована, якою тішаться і дорослі, і діти, — каже поет Богдан Залізняк. Долучається до вшанування й Андрій Содомора, прозаїк, який бажає авторці, “щоб ця книжка йшла у добрі руки, бо має неповторний голос”. За словами голови Львівської організації НСПУ Марії Якубовської, Марія Людкевич має власний почерк, стиль, відчуття гармонії, її вірші несуть позитивні емоції й почуття. Такої думки й поетеса Ліліана Касановська та викладач математики Львівської лінгвістичної гімназії Олена Ходжиєва. А інспектор Галицького райво Марія Іванус підкреслює, що молодь і діти — особливі поціновувачі творчості Марії Людкевич. Адже вона виховала не одне покоління творців пера — журналістів і письменників. Свідчення цьому — 20-річчя керівництва обласною літературною студією “Джерельце”, багаторічна праця редактором молодіжної газети “Галицьке юнацтво” у Львівському міському координаційно-методичному центрі “Галицьке юнацтво”, низка поетичних і прозових збірок юних авторів за редакцією Марії Йосипівни. І діти горнуться до талановитої поетки й освітянки. Дві події, що днями відбулися в культурному житті Кіровоградщини, певною мірою з різних полюсів відображають одне явище: любов до слова, до рідного краю, осмислення його історичного минулого. Але чому погляди виявилися різними? Минуле об’єднує чи роз’єднує нас? І чи не роздвоєна й наша душа?.. Голова села Колонщини Юлія Пелешок і автор книжки Євген Букет під час презентації

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин