“Душею і думкою послужити рідному слову”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
«ТІЛЬКИ ЗНАННЯ НАС МОЖУТЬ ВРЯТУВАТИ»
Слово Просвіти, №47 за 2008 рік
— Нині професія вчителя втратила свій престиж. Це прикро. У чому причина? Тільки гроші, маю на увазі рівень зарплат, чи провина вчителів, що до них таке ставлення; чи це через те, що тепер по-іншому дивляться на власну професію; чи це суспільна проблема? — Основна причина соціальна: у вчителя мала зарплата, немає пільг, належного матеріального забезпечення. Часто нема пристойного житла. Не завжди є й умови для професійного зростання. Маю на увазі те, що вчитель здебільшого не може передплачувати фахові видання, сучасну пресу, підтримувати своє життя на достойному культурному рівні. Відповідно й суспільний престиж праці вчителя знижується: хто де може, здобуває собі більшу платню — і вчителювання покидає. Якось, ідучи з роботи, зустріла колишню студентку. Вона три роки працює у податковій: треба було вчити сина. Показує маленький альбомчик із фото, де вони з учнями садять дерева, а на іншій світлині ставлять “Кайдашеву сім’ю”… А я йду далі й думаю: це ж вона четвертий рік носить із собою цей альбомчик! Отже, це їй не чуже, болить у душі. Пропрацювала ж у школі 19 років! І пішла з болем: це було нелегко. Очевидно, і не пішла б зі школи така досвідчена вчителька, якби не треба було коштів на навчання сина. — Як підняти престиж учителів? Це під силу людям, які їх виховують, чи залежить від влади? — Не можу сказати, що завтра буде ідеальною школа, але ситуація значно поліпшилася б, якби розв’язали матеріальні питання. Хоч значна частина вчителів працює не за гроші, а за честь і на совість. І раніше так було. Нині школу подекуди перетворюють на “клуб” хабарників і дивляться на батьків, хто де працює і як можна з них поживитися: дайте мені те, а ви те… І такі випадки непоодинокі, бо через усе це залишається у школі слабший, той, хто не може прилаштуватися десь краще. Тому сьогодні школа тримається на старшому поколінні вчителів. Але ж ситуацію можна змінити! Дати високу зарплату, заохочувати, і тоді надійдуть свіжі сили, все відновиться. Мусить відновитися, бо без учителя держава не матиме перспективи. Середняк чи слабак тільки середняка і слабака виховає. Тож треба думати про майбутнє. Тому все треба змінювати на краще і повертати престиж учителя. — Що робить педагогічна академія, щоб достукатись до влади? — Я рядовий академік і не маю доступу до влади. Наша академія, і її президент Василь Григорович Кремень завжди говорить
Любов Іванівна Мацько в робочому кабінеті про ці болючі проблеми школи. Поважаю його за реформи і зміни в освіті, бо це нині працюють його ідеї. Пам’ятаю, як йому закидали, що він дає багато ліцензій ВНЗ; а він казав: хочу, щоб народ наш учився. Навіть якщо хтось залишиться без роботи, але має освіту, легко знайде роботу чи організує собі робоче місце, і йому буде легше у житті. — Чи знаєте Ви, яку стежку обирає більшість студентів, що здобувають фах учителя? Чи не припадають їхні дипломи пилом? — Часом ми підходимо з радянськими мірками до ситуації далеко не радянської. Це тоді всі мали йти працювати тільки туди, куди скаже партія. Нині інші часи. Тож не можна ці питання розв’язувати однозначно. Адже тепер на це впливає багато чинників. Знаємо, що наших випускників охоче беруть на роботу скрізь: у школи, управлінські структури, на фірми, перекладачами до депутатів, бо депутати не завжди володіють українською мовою… Охоче беруть тому, що випускник нашого університету добре підготовлений: українська мова, іноземна, володіння комп’ютером, знання загальної, вікової, спеціальної психології та педагогіки як обов’язкової дисципліни в університеті. Випускники комунікабельні, добрі організатори. Таких фахівців спокушають високими заробітками. — Від учителя залежать не тільки знання, а й формування маленької дитини як особистості, її духовний світ, психологічний портрет. Пам’ятаю, у нашій школі вчителька, яка багато років працювала з молодшими школяриками, “виховувала” дітей не словом, а штурханами. Чи якось оцінюють психологічну придатність майбутніх студентів для учительської роботи? — Така можливість є, але незначна. Ми самі (маю на увазі викладачів) не маємо права впливати на вибір абітурієнтів. Хоча до цього року відбір був дещо зорієнтованим, бо університет мав більше можливостей зважати на рекомендації, що їх одержали випускники із педагогічних класів шкіл, коледжів та переможці олімпіад, конкурсів і малих академій. Там і до дитини придивилися, і вона себе перевірила на придатність до професії. Практика тестування психологічно не розкриває вступників. Зараз важко сказати, якими будуть наступні студенти. Сподіваємось, що кращими. Викладачі, які працюють на першому курсі, кажуть, що цьогорічний набір за якістю знань трохи нижчий. А загалом у нас такий порядок: ми не знаємо, чи студент навчається за контрактом, чи за держза-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
