“Сьогодні і завжди уклін цьому дому, де пензлі ще зберігають дотик руки Шевченка”. Ліна Костенко · с. 14сторінка оригіналу ↗
ШЕВЧЕНКІАНА
Слово Просвіти, №47 за 2008 рік
Надія КИР’ЯН Фото Ксенії ГЛАДИШЕВОЇ
Днями Київський літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка відзначив 80-річчя з дня відкриття. На святкуванні Наталія Клименко, генеральний директор Національного музею Тараса Шевченка, розповіла, чим живе нині колектив музею, а також історію його створення і функціонування. “Це перший у світі музей Шевченка, — сказала Наталія Михайлівна. — Тут відображено історію життя Тараса Шевченка від дня його народження”. Будинок розташований поблизу Майдану Незалежності. 1846 року тут, на Козиному болоті, у будинку, який спорудив 1835-го чиновник Іван Житницький, оселився Тарас Шевченко. На цей період припадає його знайомство з істориком Миколою Костомаровим — одним із засновників Кирило-Мефодіївського братства, до якого приєднався й Тарас Шевченко. В цей час він багато працював як художник. Спільно з Михайлом Сажиним змальовував краєвиди, історичні й архітектурні пам’ятки для альбому “Види Києва”. Працюючи в Археографічній комісії, влітку 1846 року брав участь у розкопках могили Переп’ятихи поблизу Фастова. Повернувшись до Києва, написав балади “Лілея” та “Русалка”. Наприкінці листопада Шевченко подав прохання, щоб його зарахували викладачем малювання Університету Св. Володимира. Через арешт у справі Кирило-Мефодіївського братства працювати в університеті йому так і не довелося.
Після смерті Івана Житницького будинок належав його синові й до 1920-х років його використовували як житло. 1923—24 рр. під час проведення обмірів давніх міщанських будинків студенти Художнього інституту дізналися від мешканців Хрещатицького провулку, що в одному з них жив Тарас Шевченко. За проектом та під керівництвом професора Художнього інституту Василя Кричевського впродовж 1925—27 років ремонтували та реставрували будівлю. Художнім оформленням експозиції керував літературознавець Володимир Міяковський, перший директор Будинку-музею, урочисте відкриття якого відбулося 10 листопада 1928 року. Під час Другої світової війни експонати евакуювали до Новосибірська разом із колекцією Харківської галереї картин та матеріалами Центрального державного музею Т. Г. Шевченка. Після війни фонди повертаються до Києва і завдяки старанням Миколи Бажана й Павла Тичини
Наталія Клименко музей отримує постійну прописку на бульварі Шевченка. Цей будинок 1966 року підпорядковують Державному музеєві Тараса Шевченка так само, як і музей на Пріорці. У зв’язку з цим змінився його формат. “Сьогодні в музеї представлено експозицію, яка розкриває тему перебування в Києві поета під час трьох його приїздів в Україну, — розповідає Наталія Клименко, — зокрема проживання в цьому будинку 1846 року разом з О. Афанасьєвим-Чужбинським та художником Михайлом Сажиним. На мансарді, де друзі малювали, ніби витає дух Тараса Шевченка. З будиночком пов’язано багато спогадів, багато прекрасних речей, які люди бачать, буваючи у цих стінах. Експонують живопис і графіку, малярське, гравірувальне приладдя Т. Шевченка, “Кобзар” 1860 року з дарчим написом поета, полотняний костюм та сорочку, яку подарувала йому сестра Ярина. На терасі — шість малюнків Василя Кричевського, проектні креслення, ескізи дизайну цих кімнат. На подвір’ї — пам’ятник-погруддя Шевченка роботи Галини Петрашевич, встановлений з нагоди 100-річчя перебування поета в цьому будинку. Росте шовковиця, яка бачила Тараса… Зайшовши в цю вузеньку вуличку, пройшовши через оцю хвіртку, можна з бурхливого майдану потрапити в ХІХ століття, в той час, коли тут мистецьким господарем був Тарас Шевченко. До ювілею будинок оновлено. Здійснено зовнішній ремонт, реставровано меблі й зроблено все так, щоб кожен, хто заходить до цих кімнат, відчував ставлення людей, які люблять Шевченка завжди, а не лише 9—10 березня чи 22 травня. Ця любов притаманна людям, які
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
