“Влада хотіла перетворити Україну на покірну адміністративну одиницю і винищити український дух”. · с. 2сторінка оригіналу ↗
КУЛЬМІНАЦІЯ НЕНАВИСТІ ГОЛОДОМОР 1932—1933 РОКІВ — ГЕНОЦИД УКРАЇНЦІВ
Слово Просвіти, №47 за 2008 рік
28,1 млн. Якщо врахувати, що в попередні не дуже благополучні роки кількість українців щороку зростала приблизно на 0,6 млн осіб, то за 12 років ми недораховуємося понад 10 млн українців: 1939 року нас мало бути вже принаймні 38,4 млн, а не 28,1 млн. Причиною голоду було не стихійне лихо. Урожай 1932 року видався навіть кращий, ніж попереднього. Сталін відзначав: “Ніхто не може заперечити, що загальний урожай зерна 1932 року перевищив 1931 рік”. Газета “Правда” 19 серпня 1932 року писала про Одеську область: “Урожай вище середнього і більший, ніж торік. Особливо вродила пшениця”. Викачування зерна з України йшло методично, з дедалі більшою інтенсивністю. З урожаю 1929 року, за офіційними даними, з українського села було вивезено 5 млн тонн зерна, з урожаю 1930-го — 7,8 млн тонн (уже з’явилися перші ознаки голоду), з урожаю 1931 року — 7,2 млн тонн (люди почали мерти з голоду), з урожаю 1932-го — приблизно 4,2 млн тонн. Насправді ж в українських селян тоді вилучали набагато більше хліба, особливо в рік Голодомору: частина його осіла в руках комуністичних активістів (як раніше чимало церковних цінностей, конфіскованих Леніним), а велику частину просто згноїли — про це є численні свідчення. Щоб український селянин не міг вирватися з влаштованого йому пекла, у Кремлі згадали про кордони між республіками-колоніями — і між Україною та Росією й Білоруссю
Фото Олеся Дмитренка виставили загороджувальні загони внутрішніх військ. У поїздах та на залізничних станціях бригади працівників ДПУ ретельно перевіряли багаж пасажирів і конфісковували харчі. Українським селянам наказом наркома залізниць СРСР було заборонено продавати квитки. Окремі села з грудня 1932 року вписували на так звані “чорні дошки”: такі села оточували військами, не дозволяли нічого ввозити в них і прирікали на голодну смерть. Щоб селянин не міг перебратися до міста або навіть придбати харчі в міських крамницях, у грудні 1932 року було запроваджено паспорти, які видавали лише міським жителям. Отак цілу країну — сільську Україну (бо місто було здавна зросійщене) російські шовіністи перетворили на велетенський концтабір. Але не уникло плюндрування й те українське, що ще збереглося в містах. Услід за Голодомором пішли чистки установ від “націоналістичних елементів”, хоч ті “елементи” нерідко були членами комуністичної партії й вірно служили режимові. Винищували українських письменників, інтелігенцію, руйнували стародавні храми, закривали українські школи, нівечили українську культуру (так творилася так звана “нова історична спільність людей — радянський народ”). А сліпих кобзарів наприкінці 1934 року, взимку, зібрали в Харкові нібито на з’їзд, а потім вивезли в поле й там порішили. Голодомор-геноцид 1932—1933 років не тільки забрав мільйони життів українців (і тих,
до речі, хто мав необережність осісти між ними). Він тяжко вразив душу українського народу. Зрадництво, доноси, злодійство, вбивство — усе це українська народна мораль одвіку категорично осуджувала. Тепер це було піднесено в доблесть. Жорстокість стала нормою повсякденного життя. Російські шовіністи відкинули наш народ у дикунство: уперше, мабуть, за останні сім тисячоліть у 30-х роках нашого століття серед українців з’явилося людоїдство; з усіх почуттів у людини залишилося одне — вижити, за будьяку ціну вижити. Для мільйонів людей страх став природною нормою існування. Організований російськими шовіністами Голодомор-геноцид 1932—1933 років не мав на меті ні прискорення примусової колективізації, ні ліквідації куркулів як класу. Колгоспи на той час уже було здебільшого створено, а від голоду мерли однаково як одноосібники, так і колгоспники. Та й який у Голодоморі був резон: адже мертві вже не могли вступати до колгоспів. Що ж до куркульства, то Ленін ще 1921 року писав: “Куркуль підрізаний і в значній мірі експропрійований”. А нових “куркульських” господарств (це були переважно ті, хто, діставши землю після революції, зумів власною працею досягти певних статків), за даними ЦСУ УРСР, 1929 року було не більше 73 тис. Але вже 1930 року в північні й північно-східні райони СРСР депортували 75 тис. “куркульських” сімей, з березня до червня наступного року — 23,5 тис. До початку Голодомору знищено “як куркульські” не менше 200 тис. господарств, тобто втричі більше, ніж їх було насправді. Основна ж мета Голодомору-геноциду 1932—1933 років — зачистка території від українців. І чи не найбільша наша трагедія в тому, що ще й досі серед українців трапляються люди, які тужать за тим жахливим минулим, моляться на пам’ять катів, тягнуть нас, українців, назад у ту сатанинську імперію. Гине передчасно одна людина — і це велика трагедія. А то було планово знищено, вимордувано найстрашнішою — голодною смертю понад 10 мільйонів осіб лише за те, що вони українці. Це доводять неспростовні факти, про це свідчать численні вцілілі очевидці того жаху. Жахливішого злочину світ не знає. І після цього президент Росії має совість по-блюзнірському просторікувати про те, що “тих, хто протаскує тезу про “голодоморгеноцид”, менш за все цікавить наукова точність”. Ідеться ж бо не про якусь абстрактну “наукову точність”, а про елементарну людяність. І саме брак людяності, саме шовіністичні зусилля приховати гірку правду (на злодієві шапка горить?), — кажучи словами того ж таки російського президента, — “швидше спрямовані на те, щоб максимально роз’єднати наші народи”. Правда єднає, брехня роз’єднує.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
