Подорожні нотатки · “Сьогодні свідомим українцем важко бути в самій Україні, а тим більше у Мурманську”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
Пропонуємо читачам продовження розповіді чернігівського журналіста і мандрівника Олександра Волощука про цьогорічну подорож-експедицію в пошуках українців у Північній Європі. Після Фінляндії його шлях проліг у Санкт-Петербург, Ленінградську область, Карелію й на Кольський півострів.
Слово Просвіти, №47 за 2009 рік
Олександр ВОЛОЩУК, м. Чернігів Фото автора
САНКТ?ПЕТЕРБУРГ Повернувшись із Фінляндії в Росію, я зробив чотириденну зупинку в одному з найкрасивіших міст світу — Санкт-Петербурзі. Крім суто пізнавальної програми, планував кілька справ, пов’язаних з українською темою. Передусім знайшов на Смоленському кладовищі місце першого поховання Тараса Шевченка. Завдяки турботам української національно-культурної автономії Петербурга там встановлено пам’ятний камінь з написом: “Здесь 12 марта 1861 г. было первое захоронение Великого Поэта Украины Тараса Шевченко” і пророчі слова Кобзаря: “Поховайте, та вставайте, кайдани порвіте…” Того самого дня зустрівся з головою української НКА Санкт-Петербурга Василем Тегзою й дізнався про українство у Північній Пальмірі. Зі слів Василя Юрійовича, зараз у місті проживає не менше 350 тисяч етнічних українців. Найсвідоміших із них об’єднують чотири українські товариства; Полтавське, Роменське, Донецьке земляцтва. Одне з основних завдань НКА — зміцнення зв’язків українців Петербурга з реґіонами України, а головна роль — пропаганда і збереження національно-культурної спадщини, українських звичаїв, традицій, обрядів. Після всіх негараздів навколо українських організацій у Москві (закриття української бібліотеки), НКА українців Петербурга готова взяти на себе роль провідника українських національнокультурних ідей у Росії. Які українці Санкт-Петербурга? Такі, як і в Україні: працелюбні, порядні, поетичні. У місті діє три українські хорові колективи, проходять фестивалі української культури, наукові конференції. НКА веде видавничу роботу — відновлено журнал “Основа”, заснований у Санкт-Петербурзі ще півтора століття тому. Серед найближчих заходів — проведення у листопаді 2009 р. міжнародної конференції “Дні Засядька” (Олександр Засядько — перший начальник Військово-артилерійської академії). Щороку проводять Дні слов’янської писемності й культури та Дні пам’яті Тараса Шевченка в Академії мистецтв, де він був професором. Цікаво, що нині Академію мистецтв очолює також українець — академік Серафим Чаркін.
НА КАРЕЛЬСЬКОМУ ПЕРЕШИЙКУ Із Санкт-Петербурга приїхав у село Стара Ладога — одне з найдавніших поселень Російської Півночі. Тут у Микольському чоловічому монастирі служить ігуменом отець Варфоломій — людина з чернігівським корінням. Його мати Олександра Федорівна — родом із села Лемешівка Городнянського району. У квітні цього року, на Великдень, отець Варфоломій привіз до Лемешівського храму ікону Божої Матері “Неупиваєма чаша”. Мене, мандрівника з України, чудово прийняли в монастирі. Я спілкувався з ігуменом Варфоломієм, отримав від нього у подарунок кілька цінних духовних книг. Оглянув старовинну Ладозьку фортецю IX—XVII століття. Цікаво, що у Старій Ладозі є варязька вулиця, найдавніша на території Росії (достеменно відомо, що вона існувала вже у VIII столітті). Виїхав з Ленінградської області до Карелії й надвечір прибув до міста Олонець — колишнього губернського центру. Там довелося добряче намокнути, бо кілька годин ішов дощ. Наступного дня був у Петрозаводську, зупинився у давнього знайомого — президента Академії соціально-правового захисту Юрія Дмитрієва, людини, яка все свідоме життя присвятила вивченню й дослідженню теми будівництва й експлуатації Біломорканалу. Юрій Дмитрієв був одним із тих, хто відкрив світові урочище Сандармох, де 1937 року трагічно загинули тисячі в’язнів ГУЛАГу, зокрема й представники українського Розстріляного Відродження. Я знав, що у Петрозаводську мешкає чимало вихідців із Чернігівщини. І вже першого дня познайомився з одним із них — журналістом і письменником Анатолієм Гордієнком. Він народився в Чернігові, але в столиці Карелії живе з 1960 року. Чимало років Анатолій Гордієнко досліджує історію радянсько-фінської війни 1939—1940 років, написав кілька книжок на цю тему, одна з яких — “Загибель дивізії” — викликала великий інтерес, її видали не тільки в Росії, а й у Фінляндії та Франції. А всесвітньо відомий режисер Емір Кустуріца найближчим часом збирається
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
