З блокнота письменника · “З’явиться на світ, а мозочок той чистий(чистий, як небо…” · с. 16сторінка оригіналу ↗
НАТЮРМОРТ ІЗ КОТАМИ
Слово Просвіти, №47 за 2009 рік
Василь ТРУБАЙ, письменник, с. Халеп’я Київської обл.
Та порожня людина мудрує, хоч людина наро( джується, як те дике осля. Йов, 11,12
— Так, але саме за ефектом Пойтінга-Робертсона на них діє не тільки тяжіння Сонця, а й світловий тиск, пропорційний площі поверхні, або квадрату радіуса, тоді як тяжіння Сонця — її масі або, в кінцевому результаті, об’єму, цебто кубу радіуса. А додавання швидкостей призведе до того, що світло падатиме трохи спереду і пригальмовуватиме рух. Худорлявий чоловік в окулярах на знак згоди кивнув головою: — Саме через це гальмування вона й буде пологою й здеформованою. Це підтвердили ще Уіппл та Мак-Кроскі. — Він одломив з куща бузку тоненьку лозинку і, схилившись, заходився писати нею на піщаній доріжці: а > 5, і < 35, є = 0,7. — Приблизно двадцять відсотків мають такі параметри. Перша людина погладила свою вузеньку руду борідку й посміхнулася. — А я ж саме про це й говорив спочатку. Найголовніше полягає в тому, що в афелії вони перетинаються від двох до чотирьох і двох. І все це зберігає своє значення, попри зміни інтеграла… — А мені їх шкода, — подумки сказав великий чорний кіт. — Вимирають, бідні… І так швидко, хто б міг передбачити? — Не бійся, чорт їх не вхопить, — так само подумки відказав йо( му сірий. — То такі, що спершу всіх нас зі світу зживуть, а тоді вже й самі повиздихають. Коти непорушно сиділи один проти одного на кам’яній огорожі й, підібгавши хвости, слухали лю( дей. — Я все-таки думаю, що зе( лена лінія, на відміну від черво( ної, спостерігається тому, що різний час життя, — продовжу( вав бородань. — Або візьми ме( тастабільний рівень один ес нуль… Це ж не що інше, як три пе, збуджене з пе першого нуль… — Ні, таки справді дебіліють… Послухай! — знову мовив чорний кіт. — А ще зовсім недавно були такими, як і ми, — зітхнув він. — І подумки спілкуватися могли, і пам’ять передавалася з покоління в покоління… — Та чисто вже, — зневажливо відказав сірий. — Ніколи вони до нашого рівня не дотягували. — Ну чого ж? Зразу після Со( творіння були. Це вже пізніше, як яблуко з’їли, то таке з ними ста( лося. — Не знаю… Мою прабабцю в семисотому коліні на водопої як ловили, то таке кричали, що во( на, бідна, від сорому зомліла. — Ну, правильно! Якраз тоді вони й почали слова вигадувати,
Фото Ксенії Гладишевої в них же пам’ять стала відмира( ти. Згадай… Сірий кіт замислився, при( мруживши зелені очі. — Усе з дітей у них почалося… З’явиться на світ, а мозочок той чистий(чистий, як небо… Я ще дивувався, як вони без пам’яті виживуть… — А вони, бач, букви повиду( мували, щоб записувати все. — Усього не запишеш… Усе одно вимруть, як динозаври. Згадавши про динозаврів, чорний кіт замріяно усміхнувся. — А пам’ятаєш тих двох ма( леньких динозавриків, які прихо( дили сюди шовковиці їсти? Я їх як зараз бачу! — Ага, як ударить хвостом по стовбурі — так ягоди й сиплють( ся. Вони тоді визбирують їх у тра( ві… — А шовковиця росла саме на тому місці, де в них зараз транс( форматор стоїть.
Двоє людей підійшли до лавочки, яка стояла в затінку дерев. Бородань сів і, заклавши за голову руки, смачно потягнувся. — Ех, чорт! Жила б оце людина вічно, скільки всього можна було б натворити! Чоловік в окулярах легенько всміхнувся. — Ось дезоксирибонуклеїнку скоро розкрутять — і житимемо! — Якась страшна хвороба мозку, — щиро поспівчував чорний кіт. — І ти поглянь, як воно в них швидко прогресує — вже про безсмертя заговорили… Дичавіють просто на очах! — А візьми оте їхнє ненаситне бажання щось придумувати! Во( ни ще й пишаються цим, кажуть, що схожі на Бога! — Вони й про букви кажуть, що то свідчення високого роз( витку, а не здичавілості… Ось знову… Послухай! — Синтезувати білок не так уже й важко, — покусуючи тра( винку, мовив бородань. — Уже є чудові результати клонування, дітей вирощують у пробірках. І не просто людина виходить, а індивід із наперед заданими па( раметрами. Усе залежить від поєднання нуклеотидів: аденін, тимін, гуанін — елементарно просто… Уяви, які тут прихова( но можливості! Ну, приміром, взяти он кота, — чоловік кивнув у бік огорожі. — Вправляємо йо( му якийсь агресивний ген, і в пробірці виростає… собако-кіт! Оригінально!? Кіт хату сторо( жує! Ти собі якого взяв би? — повернув до товариша голову бородань. — Чорного. Ходив би з цигаркою в зубах, і кіт на шворці. Обоє людей весело засміялися. — А ти кажеш, що тобі їх шко( да, — подумав до чорного сірий кіт. — Що швидше вимруть, то краще! Може, хоч щось зали( шиться після них… — Але ж поглянь, як сидять, га! Наче ті сфінкси! — сказав бородань і махнув на котів рукою. Ті навіть не ворухнулися. — Ти ба… не бояться! Він знайшов під лавкою чималий камінець, зважив його на долоні й повільно, аби не виказати свого наміру, пішов до котів. “Ближче трохи треба підійти, а то не вцілю, — подумав, косячи оком. — Он до того куща підійду…” — Як буде доходити до куща, скажеш, — попросив чорний кіт, який сидів до людей спиною. — Ще три кроки, — подумки відказав йому сірий. — Два, один… І тільки бородань хотів замахнутися — обидва коти блискавично зіскочили з огорожі й зникли в кущах. — Аж диви, стерво! — спантеличено укляк той на місці. — Та як же вони здогадалися?!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
