Події, факти, коментарі · “Бізнес рветься до влади, вкладає чималі кошти з розрахунку, що вони з лишком повернуться”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
МЮНХЕНСЬКИЙ ГАМБІТ І ТОРГИ ЗА «ПОВАГУ»
Слово Просвіти, №47 за 2009 рік
Олексій ОНОПЕНКО, м. Москва
Інститут СНД (виявляється, є такий) нещодавно надав “професійне” тлумачення листа президента Росії Дмитра Медведєва Президентові України Вікторові Ющенку. Інститутський журнал “Украина” (№14—15, 2009 р., С. 37—38) так розкриває зміст листа: “У заяві Медведєва можна чітко прочитати: Україна в сучасній своїй формі може залишатися тільки за умов: Україна а) позаблокова країна, б) федеративна, в) двомовна, г) православна, у єдності з “рускім” провославієм, д) дає згоду на присутність Чорноморського флоту РФ у Криму. А після цих словес “інстітут” просторікує: “Київ в особі Віктора Ющенка злякався”. Інститут СНД хизується ще одним “успіхом”: “Схоже, Москва остаточно відійшла від дружби з карликами, усвідомивши, що із собі рівними легше, зручніше й найголовніше — ефективніше можна розв’язати будьякі міжнародні проблеми”. Про розуміння міжнародного права і мораль співробітників “інституту гігантів” говорити зайве. Особливо коли згадати співпрацю із “собі рівними” та жертви народів СРСР у Другій світовій війні після “Мюнхенської змови” гігантів і пакту Молотова—Ріббентропа. Швидше можна говорити про діагноз: у мареннях “інстітуту” аж надто помітні синдроми минулого, образи з далекого XIII—XIV століття, коли Москва товаришувала із Золотою Ордою. Однак нині московський президент бачиться інституту вже не васалом, а ханом Золотої Орди, який роздає сусідам ярлики на володіння. За хабарі, звісно. А щоб сучасним сусідам було страшніше, щоб поводилися слухняно, інститут нагадує про “значимість” Москви, маючи на увазі, мабуть, атомну бомбу. Оте гордовите “із собі рівними” в публікації Інституту СНД не може не нагадати про країну Моксель, “посестру” Золотої Орди. З дослідженнями про країну в’ятичів Моксель можна ознайомитися у часописі “Київ” (початок у ч. 11—12 за 2008 рік та у ч. 1—8 за 2009 рік), де публікується книга “Країна Моксель — Московія” Володимира Білінського. Назву “Моксель” вжито у книжці посла короля Франції Вільгельма де Рубрука “Подорож у східні країни” (1253—1255 рр.) у Золотій Орді. Країну старовірів “Моксель” згадують також Рашид аль Дін (збірник рукописів) та Ата-мелік Джувейні (“Історія завойовників світу”). Із тих свідчень випливає, що країна Моксель була великою, але страждала в обіймах “собі рівної” Золотої Орди. Так, частина старовірів сподівалася на визволення німцями. Чи не такі самі надії на литовських Ольгердовичів і на полк Боброка Волинського є у “Задонщині”? Назва “Золота Орда”, або “Олтин Урда”, походить не з тюркської мови, а з латини і характеризує територіальне утворення з “автократичним устроєм”. Отже, державне мислення в Російській Федерації укорінене в минулому країни Моксель. Що стосується сучасної ідеології тоталітаризму в РФ, то вона ґрунтується на потребі “захисту” величезних сировинних ресурсів РФ, на які нібито зазіхають інші країни. Однак не все так просто і ясно з публікаціями Інституту СНД. Річ у тім, що подібні “інституції” не завжди служать інтересам власної держави. У сучасному світі подібні “інститути” та некомерційні фонди, не кажучи про ЗМІ, часто використовують в інтересах транснаціональних монополій, фінансово-промислових корпорацій. У їхніх інтересах створюють позитивні чи негативні образи конкурентів, провокують конфлікти. У деяких випадках такі “інститути” і “фонди” діють свідомо іза плату, іноді — несвідомо. Ретельний аналіз діяльності цих “інституцій” міг би засвідчити синхронізацію їхньої активності з планами монополій щодо отримання пільг і вигідних умов бізнесу — використання шляхів сполучення, портів, митниць чи участі у приватизації. Суттєвий інтерес корпорацій — у підтримці недовіри і напруженості між країнами й урядами країн, зокрема, СНД. Мета — зашкодити будь-якій співпраці, що не збігається з інтересами таких корпорацій. Ще один висновок напрошується з публікацій “Інституту СНД” про “гіганта” і “карликів”. Розпад СРСР стався не тільки через неефективність соціалізму. Доцільно згадати, що розпаду передувало організоване падіння цін на нафту, експортером якої був СРСР. У ті роки в Російській Федерації стверджували, що “союзні республіки живуть за рахунок Росії”. Аналогічні публікації заполонили зарубіжні видання, а звідти вони щедро надходили у періодику всіх “республік-сестер”. Далі — відомо. Гігант упав. Вдумливий аналіз подій навколо “розширення НАТО на схід”, проекту газогону “Набуко”, виникнення російсько-грузинської війни, ПРО у Чехії й Польщі, російсько-українських газових війн переконує, що логіка чергування подій перевершувала можливі плани спецслужб. Інтереси транснаціональних компаній здійснюються через конфлікти, кризи тощо. Інтерес НАТО — гарантувати прокладання нафто-, газогонів до Європи. Як інакше розглядати “зважену позицію” та поступки НАТО у питаннях міжнародного права у період до російсько-грузинської війни, коли Грузія застерігала “великого” сусіда про неприпустимість провокацій? Те саме й після тієї війни. Невдачі Заходу порушили питання енергопостачання в Європу й Америку. Вихід із ситуації традиційний: країни НАТО продемонстрували Росії своє “уваженіє”, а Росія, здається, виморочила собі право роздавати ярлики “карликовим” сусідам. За “уваженіє” до себе країна-гігант остаточно зобов’язалася протягти нафтоі газогони у Європу — і з півдня, і з півночі. Як тут не погодитися з Інститутом СНД, що “с равнимі рєшать дєла как-то лєгчє”. Хіба ж СРСР, або справжня СНД, стали б отак роздавати ресурси на всі боки за “уваженіє”? Інше питання — неоплатні жертви “карликів” на безмежних просторах євроазійського “гіганта”.
яку я назвав дочкою Івана Григоровича, насправді є його вдовою, активною громадською діячкою. Мені, як уродженцеві Дніпропетровщини, прикро удвічі. Сподіваюся, що упорядники книжки пробачать мені цей огріх, а читачі повірять, що все інше, про що йшлося в статті, вивірене. З повагою до родини Сокульських і до всієї літературно-інтелектуальної громади Січеславщини
Іван РЯБЧІЙ
Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка і Всеукраїнське товариство “Просвіта” ім. Т. Шевченка висловлю? ють щирі співчуття Стеценку Кирилові Вадимовичу з приводу не? поправної втрати — смерті матері Тамари Степанівни.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
