Абетка відомих імен · “Прилучити дітей до творчого бачення світу, образного спостереження й думання”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
ДДМ МИИТТРРОО ЧЧЕЕРРЕЕДДННИИЧЧЕЕННККОО::
Слово Просвіти, №47 за 2010 рік
— Із чого починається письменник для дітей? Либонь, із дитинства? — А що ж — сам був дитиною, і не лінувався придумувати всякі заняття та забави, через що потрапляв у несподівані пригоди й притрапуції… Та й вічно хотілося чогось нового, незвіданого, цікавого. А то ще школярем доводилось мені бувати загоновим вожатим у початкових класах. Ото вже щастя! — читай тим діткам казки, вчи з ними віршики, показуй діафільми, влаштовуй забавки… Так і не відходив би від них. Усе це, мабуть, і наштовхнуло вступати до педагогічного інституту… І любо ж було й учителювати, якби тільки не вважали вчителя за всюдихода й не накидали на нього купу всіляких обов’язків, що не мають жодного відношення до педагогіки. Думав я, міркував… і щоб не втратити інтересу до такої захопливої і чарівної дитинознавчої сфери, переселився у віртуальний світ — літературну творчість. — І як зустріла Вас пані Література? — Прихистила мене “Молода гвардія” — газета на чотири області, в якій тоді працювали В’ячеслав Чорновіл, Валерій Шевчук, Дмитро Головко, Микола Сорока. Згодом перехопила “Молодь України”. Тут я працював у шкільному відділі разом із Дмитром Головком, вів сторінку творчості юних талантів — школярів. Далі працював у піонерській редакції видавництва “Молодь”, очолював редакцію тоді чудовий письменник Віктор Близнець, із яким у нас налагодились добрі виробничо-творчі стосунки. От і витанцювався чудовий збірник “Піонерське горно” — порадник для загонових вожатих і творчих дітей. Були в ньому поради: як різьбити, мосяжнити, випалювати, розписувати писанку, вишивати… Зініціював згодом створити в Гнідині під Києвом Малу академію народних мистецтв, розробив методику, положення. З’явилися такі осередки й в інших школах України. Тоді ж, у “Молоді”, співробітничав із відділом поезії та першої книжки, допомагав Петрові Засенку формувати альманах “Вітрила”, для якого добирав твори початківців. Живим спіл-
Родом — з Канівщини, серцем — з України чик Горіхове Зерня і Лісовичка” (2007), книга віршів, казок, притч та оповідань у серії “Хрестоматія школяра” — “Мандри Жолудя” (2007)… — А коли ж розпочалося найвідповідальніше — написання букварів і читанок? — А то після “Щедринця” добрі люди (зокрема — Надія Дмитрівна Коваленко) запросили мене до Міністерства освіти України й запропонували працювати над створенням нового букваря. І теж… показали моє ім’я у видавничому плані… Я загорівся й став працювати, дошукуючи гармонії елементів першого рідного підручника. Відвідував уроки в початкових класах шкіл, спостерігав, досліджував, пробував писати. А це справді — найважче писати для маленьких. Бо дорослий читач може пробачити якусь неточність вислову, а дітям потрібне бездоганне письмо… Аж ось мені показують у видавничому плані позицію “Буквар”, але вже без мого імені… “Не переживайте… Ви працюйте, — сказала тоді Надія Дмитрівна”. А що ж інше? Працював роками, а то й більше. Із дружиною — поетесою Галиною Кирпою — заходилися ми укладати нові читанки, до яких увійшли найкращі здобутки літератури для дітей, а не те, що було до цього… От на столі — буквар “Материнка”, читанки “Ластівка”, “Біла хата”, “Писанка” і “Зелена неділя”. Похвалився Володимирові Дрозду. Той поділився враженнями з професором із діаспори Романом Воронкою. Отоді й приїхав в Україну цей неймовірний Роман Воронка й створив видавничий комітет випуску нових підручників. Він, як виявилося, талановитий і мудрий організатор… Отож 1992 року ці підручники побачили світ. Основна педагогічна публіка їх зустріла дуже добре… Хоча не обійшлося без “міністерських відрижок”… Та гаразд. Підручники пішли в світ — і в Україні, і в діаспорі… — Але на цьому Ваша видавнича програма для українського шкільництва не вичерпалася… — Звісно, ні! Ми з Галиною не опустили рук і працювали далі. Адже мусить бути добра комплектність і гармонія у навчанні. З’явилися й хрестоматії та посібники: тритомна хрестоматія для дошкілля “Український садочок”, тритомна хрестоматія світової літератури для початкової школи “Світ від А до Я”, в антології поетичної діаспори “Листок з вирію” — окремий том діаспорної поезії для дітей “Журавлики”… З’явилася навіть литовська читанка для українських дітей “Люляйко” (моє упорядкування й переклад), а ще — підручники зарубіжної літератури для другого, третього й четвертого класів (це вже спільно з Наталею Шост). Тривалий час я виношував “Соколика” — буквар-читанку для першокласників, які приходять у перший клас і вміють читати. Усі наші підручники створювалися з прицілом на творчого вчителя, який із допомогою наших підручників може організувати навчально-виховний процес так, щоб виховати дітей у дусі глибокого патріотизму й високої моральності. А творчий учитель завжди виховує творців. — А ще Ви майже вісімнадцять років на громадських засадах ведете при Національній спілці письменників України літературне об’єднання “Радосинь”. Які його завдання та здобутки? — Коли ми працювали над читанками, думалося над тим, як прилучити дітей до творчого бачення світу, образного спостереження й думання, до творчого осмислення баченого й спонукати до творення. Отож майже одночасно з виходом наших підручників з’явилося літературне об’єднання — спочатку при Київському інституті удосконалення вчителів (1992), а згодом — при Національній спілці письменників України. Отже, літературне об’єднання “Радосинь” органіч-
Дмитра Чередниченка мала б знати чи не кожна українська дитина. Як автора букваря “Материнка” та букваря-читанки “Соколик”. А ще ж були шкільні читанки “Ластівка”, “Біла хата”, “Писанка” й “Зелена неділя”, тритомна хрестоматія для дошкільнят “Український садочок”, тритомна хрестоматія світової літератури для початкової школи “Світ від А до Я”, кількатомна поетична антологія діаспори “Листок з вирію” з окремим томом для дітей “Журавлики” (у співавторстві з Галиною Кирпою). До того ж — зо два десятки книжок для дітей, із двадцять перекладних книжок для дітвори. А писати для дітей, кажуть, важче, ніж для дорослих?
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
