Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Час і стиль · “Україна завжди була привабливою й відкритою для талановитих людей”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

ІІТТААЛЛІІЙЙЦЦІІ ВВ ККИИЄЄВВІІ

Слово Просвіти, №47 за 2010 рік

Дмитро МАЛАКОВ, старший науковий співробітник Музею історії Києва Україна завжди була привабливою й відкритою для талановитих людей, а серед них — і вихідців з Італії. Добрі стосунки почали складатися ще у ХІІ столітті, коли в Києві побували венеціанці, про що є згадка у “Слові о полку Ігоревім”. Упродовж століть італійці займалися тут різними видами діяльності, але найнаочніше — в царині мистецтва й архітектури. Бартоломео Растреллі у середині ХVІІІ століття прикрасив Київ Андріївською церквою та Царським (Маріїнським) палацом. Важко тепер уявити столицю без цих видатних пам’яток у стилі бароко. Італієць Луїджі Руска побудував ліцей у Ніжині, дзвіницю в Диканьці, церкву в Сімферополі, торговельні ряди у Білій Церкві, а в Києві за його проектом споруджено вже в наш час Гостинний двір на Контрактовій площі. Численні пам’ятки у стилі пізнього класицизму залишили у спадок киянам батько і син Беретті — Вінченцо й Алессандро. Перший спорудив Університет Св. Володимира, Інститут шляхетних дівчат на вулиці Інститутській, 5, університетську астрономічну обсерваторію; другий накреслив план Володимирського собору, спроектував і побудував Першу та Другу гімназії на бульварі Тараса Шевченка, 14 та 18, Реальне училище на вулиці Великій Житомирській, 2, анатомічний театр (нині — Національний музей медицини) на вулиці Богдана Хмельницького, 37, пансіон графині Левашової (нині — Президія Національної академії наук України) на вулиці Володимирській, 54, власний особняк на вулиці Володимирській, 35 та кілька житлових будинків. Усі ці споруди добре відомі й справно служать багатьом поколінням киян. Уродженець Риму архітектор Луїджі Станзані у співавторстві з В. Беретті та Л. Шмегельським 1837 року розробив генеральний план Києва, заклавши основу майбутнього розвитку міста, зокрема вздовж долини річки Либідь — у південному напрямку до Василькова (тому й вулиця Велика Васильківська) та в західному напрямку — Брест-Литовське шосе. На жаль, новітні кияни не цікавляться минулим міста, тож усіляко перешкоджають поверненню історичних назв. Авторству Л. Станзані належить низка ампірних будинків на Подолі, будинок на Крутому узвозі, 4 та колись чудовий ампірний будинок на вулиці Лютеранській, 16, де містився Сулимівський благодійний заклад. По- Університет Св. Володимира мираючи у Києві, Л. Станзані заповів запровадити іменну стипендію в Київській 2-й гімназії і надіслати грошовий внесок та збірку малюнків до Римської академії мистецтв Св. Йосифа — власної alma mater. Здавна славилася в Україні й Києві майстерність італійських скульпторів. Мармурові леви роботи Вінченцо Бонані прикрашають колишні палаци: графа Михайла Воронцова в Алупці та княгині Марії Щербатової в Немирові на Вінниччині. Працювали італійські різьбярі по каменю і в Києві. Сто років тому скульптурні майстерні вихідців з Італії прикрашали своїми виробами міські фасади й інтер’єри, а також виготовляли надгробки для заможних киян на міських кладовищах. Італійці вважалися неперевершеними майстрами обробки мармуру, граніту, лабрадориту. То були майстерні вдови де-Веккі з синами, П’єтро Ріццолатті з синами, Андреа Скіавоні, Джузеппе Россі, Антоніо Тузіні. Двоє останні виконували роботи з мармуру для Володимирського собору, а внутрішні мозаїки — майстри з Венеції. На Київській сільськогосподарській та промисловій виставці 1897 року вироби Россі та Скіавоні удостоїлися бронзової медалі. Італійський скульптор Антоніо Шіортіно брав участь у конкурсах 1911-го та 1913 років на проект пам’ятника Тарасові Шевченку в Києві, виконав кілька погрудь Кобзаря. Італійський скульптор Етторе Ксіменес встановив у Києві у ці ж роки пам’ятники Столипіну та Олександру ІІ. Щоправда, простояли вони недовго — скинуті за невблаганним перебігом історичних подій на початку минулого століття. Вважається, що всередині 1890-х років із Мілана до Києва прибули троє братів Сала: скульптор Еліа, художник Еудженіо та ліпник Роберто. Їхня майстерня виконувала оздоблювальні роботи на багатьох відомих спорудах Києва, що зводилися тоді, на зламі ХІХ— ХХ століть. Збереглося ліплення у вестибюлі йна парадних сходах головного корпусу Політехнічного інституту, на фасадах і в інтер’єрах Оперного театру, Національного банку. На центральному вході до банку й зараз можна прочитати: “Производство работъ Е. Саля”. У Києві, аби не бути схожим на наше “сало”, прізвище братів писалося як Саля, з наголосом на останньому складі, а не на першому, як в італійській вимові. Сала належали до старовинного шляхетного роду. Їхній старший брат, Паоло, працював в Італії та Петербурзі. Був ще в Києві Енеа Сала, професор фехтування за італійською системою, яке він викладав у київських реальному, театральному та комерційному (!) училищах. Найбільш плідною й тривалою в часі виявилася співпраця братів Сала з архітектором Владиславом Городецьким. Вони оздоблювали скульптурою й живописом споруджувані видатним зодчим об’єкти, що беззаперечно стали окрасою Києва: міський музей (нині — Національний художній музей України на вулиці Михайла Грушевського, 6), римо-католицький костел Св. Миколая на вулиці Великій Васильківській, 75, караїмську кенасу (нині — Будинок актора) на вулиці Ярославів Вал, 7 та власний прибутковий будинок Городецького на вулиці Банковій, 10 — справжній шедевр синтезу мистецтв. Саме Еліа Сала першим почав застосовувати у Києві цемент для виготовлення скульптури — так зване штучне каміння. Після зняття форми він проходив по виробу карбом, залишаючи відтак на творі авторську руку. Його автограф зберігся на скульптурній композиції “Двобій орла з пантерою”, встановленій на вулиці Банковій, 10; є там і дата: 1902. Творчість братів Сала знайшла продовжувачів у Києві, особливо у використанні цементу в оздобленні будинків скульптурою. Фасади прикрашали також київські скульптори Федір Балавенський та учні його школи, Фе- Прибутковий будинок Городецького дір Соколов та інші місцеві майстри. Отож, прогулюючись київськими вулицями, придивіться до фасадних прикрас старих будинків: там і химери, і грифони, і чарівні каріатиди та могутні атланти, маскарони, леви, орли, сови, чаплі, змії та коти. А ще – цікаві алегоричні та міфологічні сюжети, на яких добре розумілися освічені люди. Мова старих фасадів — цінне надбання міської культури минулого. Тож давайте роздивлятися і тішитися внеском італійців у прикрашання Києва. Піднімаючись гранітними сходами до Національного художнього музею України, згадаймо, що ці гранітні сходинки — вироби майстерні П’єтро Ріццолатті, який 1906 року удостоївся золотої медалі “За працю та успіх” від Київського товариства сільського господарства та сільськогосподарської промисловості. Підприємливі вихідці з Італії знаходили собі в Києві неторкані сфери діяльності. Так, сини уродженця Сан-Ремо Еудженіо Ланчіа брати Карло та Енріко Ланчіа на початку ХХ століття тримали на Хрещатику першокласні готелі: відповідно — “Європейський” на Хрещатику, 2 (на цьому місці тепер сходи до Українського дому) та на Хрещатику, 22, де до 1941 року містився “Гранд-Готель”, названий так його засновником і першим власником Еудженіо Ланчіа. Цікаво, що популярний заклад не перейменовувала радянська влада! При готелях були не Царський палац

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин