Погляд “Світ тепер остаточно глобалізувався”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
ПІВДЕННА КОРЕЯ: НОТАТКИ УКРАЇНЦЯ
Слово Просвіти, №47 за 2010 рік
Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ, “Всесвіт”
ТЕХНОЛОГІЧНІ ДИВА, АБО ВСЕ ЗАРАДИ ЛЮДИНИ Що вражає в цій країні з “першого погляду”? Інчхонський аеропорт зараховують до числа найбільших у Східній Азії, разом з аеропортами Гонконга й Сінгапура. Із 2005 року Міжнародна асоціація повітряного транспорту визнає чотири роки поспіль Інчхонський аеропорт найкращим у світі. Й не дивно, бо там усе зроблено задля зручності відвідувачів. На території розміщено комп’ютерні навігатори, які, зчитавши бар-код на вашому посадковому талоні, зможуть легко допомогти зорієнтуватися, щоб в оптимальний час потрапити в пункт паспортного/митного контролю й не запізнитися на літак. Біля аеропорту розміщені комфортабельні автобуси — “аеропортні лімузини”, які за 14—15 тис. корейських вон можуть доставити вас у будь-яку потрібну точку. Також за 5 хвилин від міжнародних аеропортів (і Кімпхо, й Інчхон) є станції метрополітену. Проїзд коштуватиме в середньому 4000 корейських вон (майже в 3—4 рази дешевше, ніж автобусом). Ще одна “диковинка” — корейське метро (має аж 9 ліній і є значно розгалуженішим, ніж, скажімо, метро в Лондоні чи Лос- Анджелесі). Сказати, що воно чисте й оснащене кондиціонерами, — це майже не сказати нічого. Найбільша відмінність сеульського метрополітену від київського (московського чи лондонського) в тому, що краї платформи мають двоступеневі захисні бар’єри, тобто людина не може підійти безпосередньо до колій поїздів. Це убезпечує відвідувачів метро від можливих травм і нещасних випадків. Захисні бар’єри мають два прошарки. Водії потягів повинні бути дуже уважними, щоб зупинити потяг у такий спосіб, аби виходи збігалися з дверцятами на захисних бар’єрах. “Жетон” для проїзду в сеульському метро подібний до нашої банківської кредитної картки — його потрібно купувати у спеціальних автоматах перед пропускними турнікетами в метро. На виході з метро стоять інші машини: в них потрібно опустити використаний одноразовий квиток-картку. В такому разі ви отримаєте фінансовий “бонус” — 500 вон за те, що не викинули картку будь-де, а в спеціально відведеному місці.
ХІХ КОНГРЕС МІЖНАРОДНОЇ АСОЦІАЦІЇ КОМПАРАТИВІСТИКИ В СЕУЛІ У серпні цього року в Сеулі на базі Chung-Ang University проходив ХІХ Конгрес Міжнародної асоціації компаративістики (МАК/ ICLA), який зібрав майже з тисячу провідних літературознавців світу. Захід складався з шести робочих днів та одного дня, присвяченого екскурсійним турам, щоб учасники мали можливість поєднати години праці з відпочинком. Зрештою, Південна Корея — регіон із надзвичайно багатою історією та культурою. Видатний компаративіст Стівен Тотосі де Сепетнек говорив про роль інтермедіальності в компаративних дослідженнях, а професор Манфред Шмелінг (попередній голова МАК) — про те, що всі поняття, які містять компоненти “інтер-“, “транс-”, “мета-” тощо, належать до центру предметної сфери компаративістики (вони окреслюють один із головних принципів компаративістики: визначення відмінностей у середині цілісного). Професор Чанг-хо Чанг, президент Корейської асоціації компаративістів і голова оргкомітету ХІХ Конгресу, зауважив: “ХХІ сторіччя — це час обміну, розчинення й спільної дії. Це століття, яке визначить нову долю гуманітарних наук. Наше майбутнє пролягає у площині, яку б я волів назвати “компаративна уява”. Для мене завжди було цікавим і незбагненним те, як звичайне слово “порівняння” стало одним із найуспішніших і найвпливовіших концептів у гуманітарних студіях ХХ і ХХІ ст. Це сталося, як на мене, тому, що компаративна робота надає можливість індивідуальній ідентичності сформуватися через використання відмінностей і розуміння Інакшості. Наразі настає час для утвердження таких понять, як “понад”, “перехрестя”, “мульти-”, “конвергенція” й “міграція”. Усі ці поняття складові різних доменів компаративістики й культурницької політики (або ж навіть когнітивної етики будь-якого порівняння)”. Не буде перебільшенням сказати, що Міжнародний конгрес компаративістики часто прирівнюють до міжнародних Олімпійських ігор, тільки в царині порівняльного літературознавства. Конгрес, який розпочав своє життя ще 1955 року у Венеції
Палац
Міжнародної асоціації компаративістики вже двічі приймала Конгрес у себе 1970 і 1985 рр. — і його роботу буде присвячено питанням “методології компаративістичних досліджень”). У фінальній доповіді під час закриття Конгресу професор Манфред Шмелінг (Німеччина, голова Міжнародної асоціації з компаративістики з 2007 до 2010 рр.) зазначив, що в сучасній компаративістиці також пріоритетними є два напрями: 1) рецепція тем, сюжетів і образів світової літератури; 2) визначення головного героя (ліричного суб’єкта) в сучасних текстах (ким є “герой нашого часу”? Це турист, фланер, менеджер транснаціональної корпорації, відсторонений споглядач?). Також було зазначено, що наразі потрібно акцентувати на вивченні питань рецепції в діахронічному аспекті, які до цього часу були на маргінесі літературознавчих досліджень. Професор Шмелінг говорив і про те, що пріоритетним завданням нового керівництва Світової асоціації компаративістики стане “узаконення” академічного статусу для літературної критики. На думку науковця, сьогодні в деяких регіональних літературознавчих спільнотах поняття “літературна критика” вийшло поза межі наукового літературознавства. Насправді такого бути не повинно,
оскільки для компаративіста літературна критика фактично постає такими собі “польовими дослідженнями”, які уможливлюють подальші дослідження й висновки. Для того, щоб вивчити історичне сприйняття якогось образу в національній літературі, потрібно обов’язково орієнтуватися йна рецепцію сьогодення. Тому літературна критика, написана чи
Будда-то академічними науковцями, чи то журналістами, постає формою першого схоплення нових естетичних тенденцій у часі, коли історію цієї літератури, поки що з об’єктивних причин, неможливо написати (потрібен час, щоб тексти пройшли процес природного відбору для потрапляння в канон), проте можна говорити про компаративістичні дослідження, які мають охоплювати простір літературної критики. Тому літературна критика в будь-якому разі є природною частиною академічного літературознавства й мусить мати статус окремої галузі (поряд із історією, теорією літератури та компаративістикою). Провідні науковці Конгресу були одностайні в тому, що культурологія та літературна критика — це два кити новітньої компаративістики. Головне для компаративіста — знати не текст, а контекст, у якому існує відповідне літературно-естетичне явище: контекст історичний, соціальний, політичний, економічний, науково-технологічний. Напрацювання цього Конгресу, безперечно, мають увійти у світовий науковий досвід. Після публікації наукового збірника з результатами ХІХ Конгресу 2011 року, традиції світової (й вітчизняної) компаративістики буде змінено й узгоджено з напрацюваннями найвизначнішого
Південна Корея — один із найрозвинутіших за рівнем високих технологій регіонів світу. І це відчувається з перших кроків на корейській землі, починаючи вже з аеропорту. Спадає на думку бородатий радянський анекдот, коли в Кремль приїздить урядова делегація — чи то з Японії, чи то з Південної Кореї. Радянські парторги запитують східних колег: “Скажіть, будьте добрі, аза який час ми зможемо вас наздогнати (і, безперечно, “перегнати”!) на технологічному рівні?”. Й отримують іронічно-сумну відповідь, але неодмінно правдиву по суті: “Ніколи…”. Здається, що сьогодні така сама доля може спіткати й Україну: якщо ми й наздоженемо Південну Корею років через сто або й сто п’ятдесят, то вже за цей час технологічний (інформаційний) розвиток Кореї буде настільки потужним, що між нами утвориться прірва завдовжки в це саме “ніколи”. Що зробило Південну Корею безперечним лідером у своєму регіоні? Як високий рівень духовної культури доповнює високий рівень капіталу знань?
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
