Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Голодомор · “У одній європейській країні померли мільйони людей від голоду”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

Закінчення статті «СКІЛЬКИ ЩЕ НАМ СТРАЖДАТИ?», с. 1

СКІЛЬКИ ЩЕ НАМ СТРАЖДАТИ?

Слово Просвіти, №47 за 2010 рік

Закінчення. Початок на стор. 1 лективізації. Він прагнув створити швидку механізацію Радянського Союзу, тому велику увагу було приділено розвиткові важкої промисловості. Навіть було запрошено іноземних консультантів, щоб досягти цієї мети. Також були потрібні ресурси на кордонах із Манчукуо, оскільки Радянський Союз боявся нападу Японії, яка прагнула приєднати до себе територію Сибіру. Колективізація — це політика, впроваджена між 1928 і 1933 роками в СРСР, щоб поєднати індивідуальну й колективну працю і створити колгоспи. Радянські лідери були переконані, що заміна індивідуального виробництва колективним істотно покращить економіку, що це буде формувати більшу кількість експорту в царині сільськогосподарської продукції. В Радянській Україні ця політика мала драматичний результат щодо етнічного українського населення та його культури, адже 86 % населення мешкало в селі. Успіх п’ятирічного плану залежав від експорту товарів переважно з хлібних регіонів СРСР. Попри голод у Радянському Союзі, Сталін усе одно не припиняв вивозити врожай на Захід, який потерпав від “Великої депресії”, але на Заході селяни не страждали від голоду, натомість в Україні ця політика призвела до катастрофічних наслідків. Пізніше, вже восени 1932 року, радянський уряд видав декрет, відповідно до якого врожай почали забирати силоміць із кожного регіону. Ввели нові податки, відповідно до яких колгоспи мали сплачувати настільки дорого (зазвичай 2,5 центнера) за гектар, щоби бути вільними продавати решту на відкритому ринку, що просто не були в змозі це зробити. Селяни одразу були скептично налаштовані, адже знали, що держава буде забирати в них майже все, тобто нічого на продаж просто не залишатиметься. 13 січня 1933 року проголошено, що політичних працівників буде відправлено з метою посилити організацію колгоспів. Тисячі міських працівників, покликаних політичним відділом, було відправлено в села. “Їхня мета — зруйнувати всю опозицію і організувати роботи колективних господарств. Вони гарячі голови, які навіть будуть виконувати свою роботу з жорстокістю. Якщо вони можуть досягти успіхів в організації терору для селян, то цікаво, як вони зможуть досягти успіху в подоланні голоду”. Сталін, прагнучи будь-що виконати план із колективізації, не вірив у те, що його політика спричинила голод. Попри спроби кількох журналістів розказати правду про те, що відбувається, цьому не було надано уваги, і незабаром із історії було викреслено сторінки про Голодомор як страшну людську катастрофу-геноцид. Восени 1932 року новина про Голодомор в Україні досягла Лондона, було зазначено, що країна переживає кризу настільки серйозну, що аналогів їй ще не було. У вересні 1932 року Ґарет Джонс написав до антрепренера Айві Ліу Wall Street (Нью-Йорк): “Голод — це катастрофа, і мільйони страждатимуть від голоду. Наразі в Україні голодомор”. Упродовж літа 1932 року двадцять соціаліс- Маргарет Сіріол Коллі тів-журналістів із Великобританії були відряджені на місяць до Радянського Союзу і України, і ці журналісти були шоковані побаченим. Один із них, професор Джельс Менкен (Jules Menken), сказав Джонсу, що в Україні справжній голод. У жовтні професор написав аж три статті до The Economist. Він разом із редактором журналу паном Волтером Лейтоном (Sir Walter Layton) був “викликаний на килим” до радянського посла, певно, Майского, оскільки вони в занадто чорних кольорах змалювали ситуацію в Радянському Союзі. Захоплений ідеями комуністичної утопії, журналіст Малколм Маґґерідж (Malcolm Mugge- ridge) полишив Британію в липні 1932, маючи намір оселитися в СРСР разом із дружиною, але вже до вересня всі його ілюзії було зруйновано. Його перша стаття про крах режиму в СРСР була надрукована 13 січня 1933 року під назвою “Russia’s Plan, Virtual Breakdown of Agriculture, Officials Shot and Failure of Food Supply”. Пізніше, в березні у статті для “Manchester Guardian” Маґґерідж написав про те, як він одного разу запитав чоловіка про наявність економічної кризи, на що одержав таку відповідь: “Ми нічого не маємо, зовсім нічого. Вони все забрали”. Це все, що сказав чоловік, і що Маґґеріджу доводилося постійно чути від мешканців. І справді, все було забрано. Але селяни добре знали, що, незважаючи на голод, хліб і досі експортували в західноєвропейські країни, заробляючи на цьому, натомість мешканці регіонів-житниць вмирали від голоду… “Сказати, що в найважчих, найпосушливіших регіонах Росії голод — це нічого не сказати. В нас не лише голод, як на Північному Кавказі, а й терор, військова окупація. На Північному Кавказі та в Україні врожаї вивозили з такою жорстокістю, що і досі ці регіони перебувають без кусня хліба”. У березні 1933 року Ґарет Джонс, журналіст і формальний помічник Ллойда Джорджа, вирушив в Україну — це була його третя подорож. Він хотів побачити ситуацію на власні очі. І хоча Москва заборонила журналістові в’їжджати в Україну, Джонса порятувало те, що він вільно володів російською, і тому його в’їзд залишився непоміченим. Він написав про те, що побачив: “Я сам пройшов через села і дванадцять колгоспів. Скрізь був плач “Немає хліба, ми помираємо!”. Мільйони людей були просто залякані режимом. 29 березня Джонс подав пресреліз у Берліні й це було розміщено в широкій світовій пресі, зокрема і в “New York Evening Post”: “Сьогодні Росія в епіцентрі голоду, що, як можна переконатися, настільки жахливий, як і 1921 року, коли померли мільйони… У потязі (маршрутом в Україну) комуністи заперечували наявність голоду. Я впустив шматочок хліба, який мав при собі. Селянин, який їхав поряд, кинувся до нього і жадібно з’їв. У мене впала шкоринка від помаранча, і селянин також миттю підхопив її та з’їв… Багато селян дуже слабкі, щоб працювати. Нова система податків знищила сільське господарство. Саме тому нинішня ситуація набагато гірша, ніж голод 1921 року. Це просто катастрофа”. Кореспондент The United Press Moscow Євген Льонс назвав це першим достовірним прес-звітом у англомовному світі. Джонс був першим журналістом, який офіційно заявив про Голодомор в Україні, підписавшись власним іменем. У серпні The Daily Telegraph отримала звіт Отто Шиллера, який був військовим аташе у Москві. Саме він розповів Джонсу про кількість смертей на Кавказі. Звіт, що він підготував у травні, був призначений для Посольства Німеччини, а не для загального розголосу. Поряд зі спостереженнями Отто Шиллера статті Джонса та Маґґеріджа видавалися блідими. Ось кілька цитат із його звіту: “Нинішня ситуація на Північному Кавказі може бути визначена так: “У деяких селах населення цілком вимерло; в інших більше половини населення померло від голоду. Нарешті, є села, де смертність від голоду не настільки значна, але голод, по суті, зачепив усі регіони. У селах, що я відвідав, кількість смертей варіює від 20 до 30 на день. Люди виживають лише тому, що навчилися їсти такі не призначені для харчування продукти, як, скажімо, траву, коріння, варені кістки і мертву конину”. “Великі козацькі поселення на Кубані сьогодні повністю по- Щоденникові записи Гарета Джонса рожні… Повна апатія оселилася в серцях людей…”. “Найгірше в цій ситуації те, що влада аж ніяк не визнає фактів голоду… Радянський уряд нічого не робить. Я чув про багато випадків, коли в людей роздувалися животи від голоду, але радянська влада не хоче про це знати. Влада каже, щоб селяни їли той хліб, який вони сховали. Уряд пояснює цю ситуацію лише тим, що в них неврожайний рік”. Шиллер зазначив: “Мільйон людей можна було б нагодувати хлібом, адже врожай становить 100 000 тонн зерна з початку року до кінця липня — можна було б урятувати мільйони життів. Але уряд просто ігнорує цю ситуацію і відмовляється визнавати, що україні панує страшний голод. Козацькі поселення Кубані повністю вимерли, голод спрямовано на винищення етнічного населення”. Так було до лютого 1934 року, коли газета Answers опублікувала дві жахливі у своїй правдивості в відвертості статті Вайтінґа Вільямса (Whiting Williams), подані як спостереження людини, яка все бачила на власні очі, ці матеріали просто не могли не шокувати: “Упродовж останніх 12 місяців у одній європейській країні померли мільйони людей від голоду. Вони й досі вмирають, наче мухи. Вмирання відбувається водній із найбагатших соціалістичних країн у світі… Але я не звітую лише про те, що чув. Одного разу, ідучи битою стежкою, я побачив на власні очі жертв голодомору. Чоловіки і жінки вмирали від голоду, судомлячись від знемоги. Близько 18 000 дітей були відправлені у вагонах у вільні країни. Їхні батьки не мали кусня хліба, щоб дати своїм дітям. Залізничними коліями ці діти подорожували в чужі краї. Одного разу вагони з дітьми зійшли з рейок, та ніхто навіть не згадав про це. Через три дні про цю трагедію забули. Ніхто з дітей не вижив. В усій Росії скільки свідків, скільки мільйонів свідків можуть потвердити факт голоду? Офіційно ж ніхто не помер від голоду у Країні Рад. Лікарі не звіту-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин