Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Читацьке віче Запали Свічку пам’яті 26 листопада! · с. 5сторінка оригіналу ↗

ГЕНОЦИД УКРАЇНСЬКОЇ ДУШІ

Слово Просвіти, №47 за 2011 рік

Олександр КРАМАРЕНКО, м. Луганськ Тільки цей понівечений голодом жалюгідний ментальний стан сучасної української нації дає можливість існування в незалежній Україні пануючої політичної, бізнесової та наукової верстви, яка завжди жила за цінностями “Рускава міра” і фізично та юридично нищила найменші паростки українського національного відродження, називаючи його проявами фашизму. Тільки байдужі до своїх славетних пращурів постгеноцидні раби-манкурти можуть з гордістю носити сьогодні перекручені на російський манер свої українські прізвища та імена. І не тільки носити, а й з піною на устах відстоювати їх, коли, не дай Боже, сказати їм про їхню штучність. Тільки важкохвора внаслідок цілеспрямованого геноциду нація може не лише у своїй більшості добровільно відмовитися від рідної мови, а й боротися з нею, як це роблять сьогодні затяті українофоби-українці (нонсенс для всіх інших націй на Землі!) нардепи Колесніченко, Гриневецький та Симоненко. Прямим наслідком цього феноменального безглуздя є той факт, що більшість українських вірян ходять до московської церкви, де моляться Богові неукраїнською мовою та ненавидять своїх сусідів, які моляться рідною мовою. Тільки постгеноцидні ментальні раби можуть поважати ментальних нащадків катів своїх вільних дідів-прадідів — колишніх штатних комсомольців та комуністів, довіряючи їм на чергових виборах керівні посади у своєму місті, області та державі. І не тільки їм, а й усілякому іншому політичному непотребу — бандюкам, грошовим мішкам і навіть представникам п’ятої колони, яких усіх об’єднує палка ненависть до української України. Тільки раби ладні терпіти десятиліттями трагікомічні наслідки правління цієї “еліти” в Україні, яка завжди мала, має і матиме незаперечну більшість у Верховній Раді, бо в неї надійна постгеноцидна електоральна більшість. До речі, тільки в нашому постгеноцидному суспільстві можлива така абсолютна відсутність національної еліти, без якої будьяка держава є приреченою в історичній перспективі. Пояснюється ця відсутність ось чим. Сталінський режим свого часу дуже ретельно, до останньої людини винищив національні еліти в усіх радянських республіках. Але в Україні, крім цього, внаслідок ментального зламу селянина після Голодомору 33-го було забруднене саме джерело відновлення цієї еліти на майбутнє. СТРАТА УКРАЇНСЬКОЇ ДУШІ А все-таки, що саме сталося з українцями під час Голодомору 1933 року, що після нього з їхніх сільських хат ураз позникали назавжди самоткані рушники з сорочками та шевченкові Кобзарі з іконами? Чому селяни (разом зі своїми нащадками-городянами) перестали співати чудових українських пісень, стали зневажати свою націю і державу, голосуючи на виборах за зайд-чужинців та відвертих антидержавників? Чому, бо хіба ж наш народ — самогубець?! Відповідь очевидна — жоден інший народ не пережив такого страшного штучного Роман ПЕЛЕХ, голова Полонської “Просвіти”, заслужений працівник освіти України Заснувавши в червні 1989 року Товариство української мови імені Тараса Шевченка, ми вже знали про долю своїх попередників — полонських просвітян. 1937 р. вони з хором поїхали в Київ на фестиваль. Там успішно виступили, навіть фотографувалися з членами уряду, зайшли в ресторан, на радощах перехилили кілька чарок і, захмелівши, заспівали “Ще не вмерла Україна”. Додому вже не повернулися. Нелегка праця в ім’я України. Перти плуга на сторіччями неораному полі, натикаючись на спротив зросійщених, позбавлених пам’яті роду совків, не кожному під силу. Але Петро Ящук, лікар із Понінки — міста над річкою Хоморою, — звик гребти проти течії. А ще цей духовний стрижень — він християнин, глибоковіруюча людина. З друзями й однодумцями Іваном Невідомським, Ольгою Сутковенко створив у Понінці перший осередок “Просвіти”. І провели там перше велелюдне свято української мови. Ще задовго до проголошення нашої незалежності очолив Товариство “Меморіал” і саме з його вуст на багатолюдних зібраннях і мітингах полончани вперше почули про злочини комуно-більшовицьких окупантів: і про голоду, спрямованого більшовицьким Кремлем саме на знищення української душі та вигнання її сьогодні політичними послідовниками сталінізму на маргінес політичного, бізнесового та наукового життя в Україні. Саме Голодомор-геноцид, за спостереженнями Великого українця американського походження Джеймса Мейса, докорінно змінив ментальність нашого народу. Незаперечним доказом цієї фатальної для нації зміни може слугувати туга сучасних українських селян за колгоспами. За тими колгоспами, куди їхніх дідів-прадідів комуністи змогли загнати тільки за допомогою геноциду. Як відзначають учені та свідки Голодомору, які особисто пережили в радянському українському селі 1933 рік, у конаючої від голоду людини поступово відмирають усі людські почуття, включно з національними. Таким чином абсолютний тривалий голод (а саме таким і був Голодомор) перетворює людину на істоту, яка живе інстинктами. Подальше голодування починає руйнувати й інстинкти, зокрема такий потужний, як материнський. Так було не тільки в Україні 1933 року. Так було і в Єрусалимі в 70-му році від народження Христа, коли римський імператор Тит Флавій, оточивши те повстале місто своїм військом, морив голодом його захисників. Людська природа однакова завжди і всюди… Але найстрашніше те, що зі всього втраченого людиною під час тривалого голодування поновлюються лише інстинкти. Крім цього, пухлі з голоду селяни добре бачили, що більшовицька влада в їхніх селах не голодувала зовсім, а в прикордонних російських селах було недоїдання — приблизно таке саме, яке ті села переживали неврожайного року. Тому в постгеноцидних українських сім’ях, звільнених Голодомором від усього національного та християнського, на підсвідомому рівні запанував культ влади як гарантії того, що жах очікування найстрашнішої у світі смерті їх омине в майбутньому. Жодних інших гарантій цього українське постгеноцидне село не мало, бо влада після Голодомору залишилася тою самою — комуністичною та людожерською. НАСЛІДКИ НАСИЛЬНИЦЬКОЇ ДЕНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ Ось чому в сучасній Україні така зденаціоналізована та глибоко аморальна політична еліта, яка, за спостереженням соціологів, у своїй більшості вийшла саме з постгеноцидного села. Ось звідки такі високі електоральні рейтинги в таких проросійських політичних сил, як Партія регіонів та КПУ, бо тих 17 % етнічних росіян в Україні не вистачило б навіть одним регіоналам для їхнього статусу панівної партії в Україні. Та й не всі наші росіяни голосують за синьо-білих. Зденаціоналізоване Голодомором українське село завдяки сталінській індустріалізації породило й сучасне інтернаціональне місто в Україні, в якому національно свідомі українці перебувають у стані найменш чи- Геноцид української нації в СРСР 1933 року суттєво відрізняється від інших гено# цидів в історії людства. Адже вони ставили за мету повне фізичне знищення того чи того етносу. Через певні суб’єктивні та об’єктивні причини це ніколи не вдавалося. Уцілілі частини скривджених народів невдовзі відновлювали фізичні втрати та зазви# чай суворо карали винних у цьому катів. Більшовицькі ідеологи Голодомору мали можливість 1933 року знищити всіх українців у СРСР, але у них була зовсім інша мета — вичавити страшним та болісним очікуванням голодної смерті у всіх українських се# лян їхні національні, релігійні та ментальні цінності та зробити з них колгоспних рабів# безбатченків. Тобто, на відміну від інших геноцидів, Голодомор завдав нищівного уда# ру по майбутньому української на# ції, яке й стало для неї її страшним сьогоденням. Тільки вже цей пост# геноцидний стан нащадків велет# нів духу часів козаччини, з якого разом із нащадками їхніх катів насміхаються й високопоставлені невігласи з цивілізованих держав, незаперечно свідчить про катас# трофічні наслідки ментального зламу українців у результаті гено# циду голодом 1933 року.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин