Інформаційний простір · “Центр українського життя півострова, де українці є етнічною меншиною”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
ЯК ЖИВЕШ, «КРИМСЬКА СВІТЛИЦЕ»?
Слово Просвіти, №47 за 2011 рік
Віктор ХОМЕНКО, Крим
Вихід “Кримської світлиці” відновлено до Дня Незалежності, після півторарічної перерви. Воскресили часопис зусилля його читачів і головного редактора — заслуженого журналіста України Віктора Качули. Їхні вимоги повернути газету нарешті почули й столичні чиновники, руками попередників котрих та “групи доброзичливців” (які сьогодні не бажають афішувати свої імена) цей оберіг українського слова на півострові був знищений. Усі механізми доставки газети зруйновані, її викреслили з каталогу передплати, викинули з кримської системи “Союздруку”, наново довелося шукати контакти з “Укрпоштою”. Тож запізнень з отриманням газети уникнути ще не вдалося. Адже часопис досі друкують не в Сімферополі, як було до вимушеної перерви, а в Києві, звідки він адресується в поштові скриньки тисячі колишніх передплатників — саме стільки їх залишалося станом на друге півріччя минулого року. Відроджена газета нині йде поштою до читачів як погашення боргів передплатників. (На початок 2010 року наклад був понад три тисячі примірників, з них близько 2400 передплатних, решта — роздріб).
“СВІТЛИЦЮ” В ТЕМНИЦЮ? Звільнення наприкінці грудня 2009 року тодішнім міністром культури України Василем Вовкуном головного редактора Віктора Качули “за злісне невиконання наказів і розпоряджень…” (а позбавляти посади опального вигнанця прибула з Києва ціла бригада на чолі із заступником міністра культури Яковиною) стало несподіваним ударом для української громади півострова і викликало справжній політичний скандал. Починається шалений тиск на усуненого головного редактора, щоб він… ще й написав заяву за власним бажанням. “Рятівники” часопису розуміли, що вчинили незаконно й неправедно, тож у суді Качула має всі шанси довести їхню неправоту. Ще не було механізму ліквідації редакції, переведення її з півострова й відродження в Києві, а вже призначили нового головного редактора (при законному, коли ще тривав судовий процес). Для знищення газети й упокорення її керівника ініціювали звернення до Генпрокурора України В. Медведька з депутатським запитом В. Коваля (нардепа від РУХу, якому “Світлиця” має бути рідною сестрою, а її очільник — побратимом!). Заявник вимагав захисту… від головного редактора “Світлиці” і колективу, ним сформованого. А неспроможність налагодити видання газети “рятувальники” пояснювали тим, що В. Качула нібито заважав цьому (!) Чи не був це тиск на суд? Незгодний із рішеннями київського керівництва звільнений подав позов до суду, щоб довести свою правоту. Це ж зі свого боку в тому ж суді належало зробити й “рятувальникам” газети. Але відчуття неправоти було у них настільки явним, що вони боялися: не зможуть довести там нічого. Це, зрештою, й сталося. Генпрокуратура оперативно відреагувала на сигнал нардепа Коваля і групи “товаріщєй”, які в такий спосіб збиралися вплинути на суд і Качулу. На очорнення його імені була організована й система негативних публікацій. Інтернет заряснів наклепами, від яких дружина й донька Качули плачуть, а він сивіє. До речі, коли “реформатори” поспіхом ламали роками налаштовану видавничу структуру, навіть не подумали, а як видаватимуть уже передплачене в усі кримські школи “Джерельце” — додаток до “Світлиці”, що став інтерактивним містком до юного читача, творився руками дітей, був наповнений інтелектуальними іграми, конкурсними акціями. Світличани школярам-переможцям газетних конкурсів за всі роки вручили півтора десятка комп’ютерів, стали друзями учнів багатьох освітніх закладів, де сіяли українську інформацію в уже підготовлений ґрунт. …Врешті В. Качула виграв усі суди. Жодної крамоли в його діях не знайдено. Витримав кілька прокурорських перевірок,
Саме з цим запитанням надходять до нашої редакції листи. Людей непокоїть доля посестри “Слова Просвіти” на кримському півострові — улюбленого багатьма єдиного тут українськомовного культурологічного тижневика, що 19 років поспіль приходив у домівки небайдужих до буття на своїй землі рідної мови й культури читачів, доки газета надовго припинила свій вихід. Чому? Як це трапилося? З чиєї вини? Чи відроджується “Світлиця”? Про це нотатки кримського журналіста Віктора Хоменка.
жодна з яких не знайшла найменшого складу злочину в його діях, жодного нецільового використання чи привласнення коштів, бо з бюджетними грошима він узагалі не працював. З’ясували, що суми, які вдавалося редакції заробити на реалізації газети, рекламі й завдяки благодійним внескам, ішли на створення і поліпшення умов праці, самозабезпечення функціонування редакції, що допомагало часопису існувати, підтримувало, робило незалежнішим. Прокуратура це побачила, перевіривши рахунки. Суд поновив Віктора Качулу на посаді головного редактора наприкінці минулого року. Він зібрав людей під дверима опечатаного приміщення, щоб провести перше після погрому планування. Заохотив випускати газету не за гроші, а з почуття обов’язку й совісті. Не дають її надрукувати — є Інтернет. Випустили майже 30 чисел у принтерних роздруківках і в Інтернеті. Щоп’ятниці відправляли електронні версії цих часописів у Газетно-журнальне видавництво у Київ із пропозицією видавцеві друкувати газету. Мовляв, у вас угоди з друкарнями, поштою, Союздруком тощо. Ви зобов’язані створене колективом тиражувати й поширювати читачам, які за це заплатили та відмовилися від тієї газети, яку їм намагалися нав’язати. Зберігся сайт редакції, на який псевдореформатори не встигли накласти лапу. Він став рупором справжньої “Світлиці”. Весь час розбирання в судах “Інтернет-Світлиця” стала штабом, де читачі знаходили опального редактора й один одного, друкували заяви-звернення й пересилали їх у владні структури. Так забезпечили безперервність життя газети в жорстких умовах виживання. Ця сторінка вітчизняної журналістики повинна залишитися у пам’яті сучасників і нащадків. А в липні нинішнього року зусиллями нового керівництва Державного газетно-журнального видавництва Мінкульту вдалося розблокувати приміщення редакції газети, що 10 місяців було опечатане за борги. Доки в Києві не змінилося вже третє керівництво офіційного видавця часопису — Газетно-журнального видавництва Мінкультури. Доки не прийшла до керівництва донька Олександра Івановича Білаша Олеся Білаш з її професійною командою. Вдячно згадують у Сімферополі й заступника директора ГЖВ Віктора Пасака, який допомагав розпломбовувати двері й розблоковувати редакцію. Усі читачі тепер знають, кому дякувати за відродження “Світлиці”. А громадянська позиція тисяч кримчан, розуміння ситуації урядовцями дають шанс “Кримській світлиці” знову стати центром українського життя півострова, де українці є етнічною меншиною. Коли відчинили редакцію — жахнулися: телефони й Інтернет відрізані, всі комп’ютери розібрані, найпотужніший з них, на якому оперативно обробляли газету, робили верстку, попереднє керівництво вивезло у Київ, де слідів його не знайдено понині. З того, що залишилося, власноруч зібрали видавничий центр, запрацювали в нормальному ритмі. На редакторському столі залишилась купа нерозпечатаних листів. Почали їх читати і зрозуміли, чому вони зосталися нерозпечатаними — люди цими листами боролися за свою “Світлицю”. Ось лише кілька цитат: “…Кримська світлиця” за духом була ідентичною українському характерові, толерантною до опонентів, але, якщо треба, то й наступальною в ідеології. І таку ми її передплачували. Та “рідні урядовці” порушили нашу угоду й громадянське право на вибір газети. Підсунули якісь картинки, ідею зречення від українства, поголовне змішування етносів”. “Світлиця” стала душею українців не ли& ше Криму. А цю душу якась нечиста сила вид&
Переможці конкурсу “Кримчаночка”
рала. Ту — нашу — я передплатив до кінця року, вірив у її чистоту і непідкупність, ніс останні копійки зі своєї пенсії заради її спа& сіння”. “…Якщо у вас, реорганізатори, зосталося хоч трохи совісті, виправте те, що безгра& мотно натворили. Ми не судимо вашу крейдя& ну холодну газету бо, може, й вона комусь потрібна, а нам поверніть нашу улюблену й шановану”. “…Глянцеві картинки нам не потрібні. Ті люди з нашої “Світлиці” встигали все і все ро& били, щоб ми вчасно отримували нашу газету. Дай їм Боже здоров’я, вони думали про нас”. “…Стосовно видання замінника, запропо& нованого замість нашої “Світлиці”, можна сказати, що залишилася лише назва газети. Папір кращий, оформлення яскравіше, але зміст, зміст — зникла душа газети. Сумнівно, що хтось буде передплачувати газету заради цих кількох рядків викладу статей іншими мовами. Адже російськомовних газет і так забагато, як кажуть, хоч греблю гати, і кримськотатарські є в Криму, так невже не& має права на повноцінне існування газета ук& раїнською мовою? Можливо, це і було кінце& вою долею “Світлиці”: поступове зменшення кола читачів і врешті&решт сплановане повне знищення? Не допустіть цього”.
ГРАНИТИ СЛОВО Віктор Качула відзначає: “Треба нести далі те істинне Слово, яке було спочатку і з якого все починається. Все перевіряється в часі й часом. “Світлиця” до свого справжнього Слова, яке сприймається, шанується, якому довіряють читачі, йшла всі роки самовіддано й чесно. Люди навіть після “чорної смуги” невиходу часопису пам’ятають те Слово, саме його просять і вимагають повернути у своїх зверненнях. Аргументують вимоги тим, що вони замовляли й зрештою платили кошти саме за такий виклад, наповнення, діалог. Світличани, вишукуючи це Слово, взяли його від людей, від народу, від читачів, які побачили можливість саме в цій газеті висловитися, бути почутими, знайти однодумців, спробувати відшукати істину на сторінках газети. Слово “Кримської світлиці” ґрунтується насамперед на довірі читачів і можливості їм самим це Слово, позицію, наміри озвучувати. Газета від самого початку її заснування була рупором, подібного якому в Криму більше немає. Його не стало в часи нищення часопису. Не спитали читачів, а чи зручно вам буде, коли газета друкуватиметься в Києві, приходитиме на півтижня пізніше? Якщо зникнуть рубрики “Кримський майдан”, суто світличанські газетні акції, які досі жоден із кримських і взагалі всеукраїнських часописів не повторив, інтерактивні заходи, які й газету популяризують, і активізують пропаганду духовності нашої? “Світлиця” тримала на пульсі хорові колективи, співаків-аматорів півострова. Такого духовного, творчого підйому, як після появи пісенних конкурсів, давно не було. Тож є
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
